— Для українців проголосувати — як надіслати смс за учасника Євробачення. Ніхто не думає про наслідки, але хоче подивитися концерт, — каже 33-річний Максим Тапов. Відсьорбує пиво із кухля. Він кучерявий, має великі карі очі.

За день до виборів сидить на літньому майданчику кафе-бару "Кратка" у центрі польського Кракова. У закладі близько опівночі гамірно. Чути польську, англійську, німецькі мови. Максим живе у Польщі більш як п'ять років. Працює в готелі на рецепції. Знімається в польських фільмах і серіалах.

— Це ж зручно звинувачувати у всіх проблемах владу. Сидіти на кухні та поливати країну брудом. Не платити податки, смітити на вулиці, — 25-річний Павло Кравець натягує смугасту шапку на голову. Розтирає руки, щоб зігрітися. Разом із Максимом орендує житло неподалік центру. Працює адміністратором у готелі. У вільний час займається графічним дизайном і пише оповідання. Родом із Бродів на Львівщині. У Польщі живе п'ять років.

2014-го Павло працював у Кракові на виборчій дільниці.

— Явка тоді була висока. Хочу вірити, що і тепер так буде. Недаремно ж я простояв у чергах під консульством шість годин.

— А мені не вдалося зареєструватися, — каже Максим. Киває головою до офіціанта, замовляє ще півлітра пива за 7 злотих (50 гривень. — ГПУ). — Вчасно подав документи. Але у списки мене не внесли. Знову пройду всю процедуру, щоб у другому турі голосувати. Бо я хочу повернутися додому жити.

До столика підходить офіціант. Має виголені скроні і зав'язаний хвіст на потилиці. Забирає порожні кухлі.

— Йдете завтра голосувати? — запитує українською. — Вчора наш постійний клієнт, старий поляк, просив мене голосувати за Порошенка. То може й буду.

— Ви на вибори? — оглядається на безлюдній вулиці з австрійською забудовою 39-річний Олександр Оріховський. Він — римо-католицький священик із Вінниччини. У Кракові проходить навчання, зможе викладати студентам богослов'я. Одягнутий у білий підрясник і чорну куртку. Переходимо через підземний перехід і разом прямуємо до Генконсульства України.

— Іду голосувати. Але не вірю у швидкі зміни. Проблема не тільки у владі. Від людей багато залежить. Люди повірили, що можуть змести любу владу. Майдан розбудив в українцях відповідальність, заробив волонтерський рух. Та наш внутрішній розкол сильніший за зовнішній. Багатьма громадянами легко маніпулювати. Нам треба розвивати критичне мислення. На медіа не можна покладатися, не переглянувши кілька джерел, — каже отець Олександр.

Стає у кінець черги, що простягається уздовж білого бетонного паркану на 60 м від воріт. Дільниця розташована в українському консульстві — двоповерховому будинку з арковими вікнами, вкритому червоною черепицею. На території ростуть туї. Більшість у черзі на вигляд мають від 18 до 45 років. Убрані у яскравий одяг, дехто — у вишиванках.

До священика підходять п'ятеро студентів. Вчаться у Папському та Ягеллонському університетах.

— Роксоляно, ви вже голосували? — запитує священик у дівчини з рожевою помадою.

— За вас? — сміється.

— Коли встигли? — запитує священик.

— Однокурснику не спалося. Зайняв чергу о сьомій ранку. То ми проголосували у другому десятку, — відповідає дівчина. Вона родом із Хмельниччини. До отця Олександра з іншими студентами ходить на духовні студії.

Краків розташований за 267 км від українського кордону на березі Вісли. Разом з Україною в один із історичних періодів перебував у складі Австро-­Угорської імперії. За неофіційними даними, кожен десятий житель — українець. У місті мешкають 762 тис. осіб, як у Львові.

— Вот Этот красавец — начальник избирательного участка — сказал мне, что не даст возможности проголосовать, потому что у меня нет регистрации. Я не обязан по Конституции регистрироваться. Записал его на видео, буду подавать в суд, — викрикує високий чоловік в окулярах на сходах консульства.

58-річний Михайло Ковальов стверджує, що є громадянином України. Має будівельний бізнес у Дніпрі. Відпочиває у Словаччині й це найближча дільниця звідти. Приїхав на вибори власним авто.

— Громадянин не подав заяву, аби мати можливість здійснити громадянський обов'язок на території Генконсульства у Кракові, але вимагає, щоб я йому забезпечив це право. І сподівається, що в суді його визнають правим, — розповідає на подвір'ї голова ДВК Дмитро Чуйко. Вживає у кожному реченні слова-терміни. Вдруге виконує обов'язки голови комісії. Родом з Івано-Франківська. Має юридичну та політологічну освіту. Вчить адміністрування у Варшаві.

Припускає, що дільниця фізично не встигне прийняти всіх зареєстрованих. Запрошує з черги батьків із дітьми.

Дільниця, каже, недоукомплектована — 20 членів із 24. Подали своїх представників Гриценко, Тимошенко, Бойко та Кошулинський. Решту забезпечило Міністерство закордонних справ.

— Списки сформували за географією проживання українців. Одна із членів комісії випадково перемішала ті 37 листків. Мусили оголосити перерву, аби поперескладати, — говорить Чуйко.

— От кажуть, нащо тобі ті вибори в Польщі? А наша проблема не у президентові, а в людях. Вимагають від глави держави, від парламенту, а що роблять самі? Тут поводяться так само, як в Україні, але в Польщі їм дають копня під зад, і це мотивує. Якщо ти не можеш в урну викидати сміття, то чого кращого життя вимагаєш від влади, — каже українка 35-річна Уляна Воробець. Живе у містечку Бєльсько-Бяле поблизу чеського кордону. Вона — в чорній вишитій сукні з маками. Нафарбована червоною помадою і фіолетовими тінями. Займається правовою допомогою для українців.

Запросила в містечко віце-консула — за 4 год. мали змогу стати на консульський облік 70 українців. Крім участі у виборах, цей документ дає можливість оформити автомобіль. Організувала три автобуси українців, охочих приїхати до Кракова голосувати.

— У черзі стоятиму, мабуть, не одну годину. Але радію, що вона така довга, значить, українцям небайдуже, — говорить Анна Поляк, викладає філософію в Україні. У Польщі працює з чоловіком, поки що перебуває у декретній відпустці. Каже, в дитини запалення легень, то чоловік прийде піз­ніше.

— Сподіваюся, якщо Зеленський і виграє, то Україна не зникне з карти світу. Голосуватиму за чинного президента, хоча вибір кандидатів не надихає. Розумію, що корупція в державі може залишитися, та аби не погіршився стан війни.

Підходить черга голосувати 28-річному Павлові Левчуку. Стоїть на сходах дільниці у вишиванці й окулярах від сонця. Він у Польщі — 10 років. Навчався у Ягеллонському університеті. Працює асистентом в Інституті славістики Польської академії наук.

— Усі мої родичі в Рівному. Приїжджаю в Україну кілька разів на рік. Помітно, що реформи йдуть, хоч вони не до кінця працюють. Медичну, освітню, реформу децентралізації треба було провести раніше. Ну але п'ять років — мало, аби щось змінити. Треба набиратися терпіння, — підходить на кілька метрів ближче. Витирає хустинкою чоло.

— Багато людей їдуть за кордон у пошуках роботи. Більшість перебувають тут легально. Розпочинають бізнес, обіймають керівні посади. Пройшов час, коли наші були готові працювати в нелюдських умовах, щоб заробити копійку. Знають собі ціну, стали гоноровими. Було б добре, коли закінчиться війна, щоб усі повернулися додому з досвідом. І разом розбудовували економіку.

10 133 українці зареєструвалися на виборчій дільниці у Кракові. Тут — одна з чотирьох дільниць України в Польщі. На неї привезли 8400 бюлетенів.

"Люди поводилися так, ніби СРСР 15 хвилин тому розвалився"

Чорнявий чоловік у чорному костюмі тримає мобільний телефон і блокнот, обтягнутий чорною шкірою. 22-річний Міхал Притула — міжнародний спостерігач. Представляє Світовий конгрес українців та ООН.

— У ролі спостерігача я вперше. До того голосував лиш раз, на виборах у Польщі, — говорить літературною українською із польськими наголосами. — Народився у Кракові, і є громадянином Польщі. Я українець із третього покоління депортованих під час операції "Вісла" 1947-го. Українською вчили говорити з дитинства. Батьки сварили за польську в хаті.— Був в Україні тричі. 2008 року, 2012-го і торік. Вперше був здивований залишками пострадянського спадку. Ці жахливі сірі будинки — "хрущовки", російська навіть у Львові. Люди поводилися так, ніби СРСР хвилин 15 тому розвалився.

Наступна поїздка була у Крим. У Ялті побачив у центрі міста велетенського Леніна. Довелося товаришам пояснювати, що вождь тоталітарного режиму робить там у часи незалежності. А продавщиця відмовлялася спілкуватися українською. Назвала моїх друзів-поляків бандерівцями.

Востаннє був в Україні минулого року. Гуляв Києвом, місцями, де були найкривавіші події Революції гідності. Наніц втратив бажання гульбанити. Із друзями поїхали залізницею до Львова. Поїзди стали охайніші, чистіші. І ті страшні килими зникли з вагонів, — сміється. Міхал часто дивиться на годинник у мобільному.

— Зараз Україна — це Польща 2008-го. Багато ремонтують, багато є культурних та освітніх проектів. Звісно, в Польщі дороги якісніші, будинки гарніші. Але все це на 50–60 відсотків дотується Європейським Союзом. Я не шокований чергою виборців. Але здивований кількістю молодих людей, які прийшли голосувати. У Польщі немає такого зацікавлення політикою серед молоді до 30 років.

Gazeta.ua

Теги: