27 березня у Києві вшановували пам'ять Блаженного священномученика Омеляна Ковча. Під час Голокосту він допомагав євреям. За це був ув'язнений і вбитий у концтаборі "Майданек" під польським Любліном. Цьогоріч виповнюється 135 років з дня його народження і 75 роковини з дня смерті.


Вранці у холі столичного Будинку офіцерів розпочинається Міжконфесійний семінар, присвячений пам'яті Омеляна Ковча. Збираються понад 30 священнослужителів різних конфесій. Майже всі вони - військові капелани. Вбрані у ряси чи чорні костюми.

"Гасло капеланів - завжди бути поруч. Ваше покликання - дати відчути нашим воїнам та мирним жителям окупованих територій Божу близькість, доброту та солідарність. Ваша місія не лише бути з ними, але й вказувати шлях до світла та правди, супроводжувати їх дорогою любові. Дуже часто ви супроводжуєте воїнів аж до останнього місця спочинку", - сказав єпископ курії Верховного Архієпископа Української греко-католицької церкви владика Богдан Дзюрах.

Слідом за ним виступають ще 7 людей. Кожна доповідь триває не більше 10 хв. Заступник керівника департаменту військового капеланства патріаршої курії УГКЦ отець Андрій Зелінський розповів про духовні ідеали та засади душпастирської опіки в сучасному війську. І пригадав 5 уроків із життя блаженного Омеляна Ковча:

"Не втомлюйтесь дякувати Богові за дар вашого покликання. Будьте справді поруч із тими, кому служите. Вдивляйтеся пильно, щоб побачити свого Бога. Ведіть за Христом та щиро діліться радістю, тією, на яке здатне лише вірне та відважне служіння".

Отець-митар Стефан Батрух прибув на семінар із Любліна, аби показати тут документальний фільм "Парох Майданека" про Омеляна Ковча.

"Це фільм про справжнього воїна. Війна між народами - лише символ війни, яка ведеться в людському серці. Ковч є справжнім воїном, бо він здолав найбільшого ворога - ненависть. Суть християнства у подоланні зла добром. Щоб не творити наново пекла, треба побачити небо і наповнюватись духом доброти, миру, чистоти і любові", - сказав він.

Стрічка триває 50 хв. Після перегляду всі йдуть на обід до ресторану.

Після обіду капелани фотографуються біля Національного військово-історичного музею. Піднімаються на 3 поверх у залу, присвяченій війні на Донбасі. Для них проводять екскурсію.


"До нашої групи приєднався капітан Фастівського військового комісаріату, колишній боєць 72-ї бригади Андрій Абрамов", - сказав полковник Олександр Ковтач після екскурсії.

Абрамов приїхав з дружиною Іриною та сином Максимом. Один із капеланів вручає йому орден Богдана Хмельницького. Усі священнослужителі співають капітану "Многая літа".

О 16 годині автобус із капеланами прибуває до будівлі Міністерства оборони України. Їх ведуть до зали пам'яті, яку відкрили 14 жовтня 2018-го на честь загиблих на Донбасі воїнів. Там капелани відправили панахиду за загиблими.

Після літургії капеланів повезли до Національної опери, де вручатимуть міжнародну відзнаку ім. Омеляна Ковча.

О 18:30 біля театру збираються люди. Серед запрошених - духовенство різних церков і конфесій, історики, громадські діячі. З політиків завітав колишній прем'єр-міністр Юрій Єхануров.


Цьогоріч Комітет з вшанування пам'яті Блаженного священномученика Омеляна Ковча відзначив 4 лауреатів - священиків Івана Ісайовича з Мукачівсько-Ужгородської єпархії УГКЦ, Юрія Казміренка з ПЦУ, Павла Гончарука з римо-католицької церкви та пастора-капелана від Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів Василя Хіміча.

Юрій Казміренко готувався до церемонії на 2 поверсі. На Донбасі він був капеланом та водієм батальйону "Айдар".

"Одні з перших капеланів з'явились під час Куликовської битви. Монахи взяли мечі і зрубували голови ворогів. Потрібно боронити наших близьких, захищати землю. Когось поранимо чи вб'ємо, але Бог наші душі бачить. Є обов'язок захищати, а персональної ворожнечі немає. Хто б з якою вірою на війну не прийшов, чи навіть атеїстом, а перед обстрілом всі моляться. Під час і після теж до нього промовляють", - розповів він. Вбраний у камуфляжну куртку поверх ряси.

Наприкінці січня 2015 року поблизу Щастя на Луганщині капелан потрапив під обстріл. Отримав контузію. Після цього переніс 2 інсульти.

"Досі лікуюсь. Люди допомогли зібрати гроші на реабілітацію. Ходив до логопеда. Скоро поїду у Дніпро до хірурга, який вправляв мені шийні хребці", - поділився він.

У партері сидять режисер Олесь Санін та голова Інституту Національної пам'яті Володимир В'ятрович.

"Про Омеляна Ковча було надруковано кілька статей, вийшла друком одна книжка. Але масштаб особистості отця потребує по кілька документальних і художніх фільмів та книг. У 2005 році було видано читанку для старшокласників під назвою "Щоб ми не забули". У ній розповідається про 2 людей з кожної країни, які боролись з нацизмом і комунізмом. Одна з історій - про Омеляна Ковча. Книга видана польською, чеською, англійською, французькою та німецькою. Бодай частково змогли донести інформацію про отця", - зазначив В'ятрович.

Церемонію нагородження відкриває "Мелодія ля мінор" Мирослава Скорика.

"У ці дні минає 75 років від дня мученицької смерті в концтаборі "Майданек" священика, суспільного діяча й патріота Омеляна Ковча. Його безкомпромісна позиція на захист добра і милосердя у найважчих ситуаціях - це взірець людяності, яка вкрай важлива й сьогодні", - зачитав звернення президента радник Ростислав Павленко.

Члени Комітету з вшанування пам'яті Омеляна Ковча вручають лауреатам статуетки у вигляді позолочених ангелів та грамоти.

"Цього року було і просто, і складно визначати лауреатів. Просто, бо маємо декілька ювілеїв. Роковини мученицької смерті Омеляна Ковча та сторіччя, як він став капеланом. Складність була в тому, що починаючи з Майдану і до сьогодні з'явились сотні українських священників різних конфесій і церков, які пішли до бійців капеланами. Вручаючи відзнаку чотирьом представникам, вшановуємо всіх українських духівників на фронті", - сказав голова Комітету Іван Васюник.

Лауреат відзнаки Іван Ісайович на початку війни склав заповіт і попросився на передову. Майже 4 роки був капеланом. У Дебальцевому на Донеччині допоміг відкрити 2 дитячі садки. Місцевим дітям готував святкові подарунки.

"Пастор має бути там, де його паства. Є час збирати овець, а є час відганяти вовків від них. Омеляна Ковча цікавив свій народ, але більше - безсмертні душі. Тому не дивно, що він боровся. У листах до своїх дітей, які старались визволити його з табору, казав, що йому краще у "Майданеку". Там міг рятувати душі євреїв", - зазначив Ісайович.


Отець Павло Гончарук - капелан Християнської служби порятунку. На Донбасі був душпастиром для бійців 4 бригад. Продовжує працювати з демобілізованими воїнами та їхніми родинами. Організовує благодійну допомогу для військових підрозділів на передовій.

"Війна - це боротьба між злом і добром. Капелан є видимим знаком присутності Бога. Він молиться за тих, хто стоїть на захисті добра", - поділився він.

Василь Хіміч присвятив себе душпастирській місії в зоні бойових дій восени 2014 року. Опікувався військовослужбовцями 57-ї механізованої бригади та 73-го Морського центру ССО. Допомагає військовим вдовам.

"З життєвим подвигом Омеляна Ковча я познайомився більше 10 років тому, коли друкував про нього матеріали. Ця відзнака стосується не тільки мене, а й тих священнослужителів, які також на фронті намагаються бути з бійцями поруч, які служать сім'ям загиблих воїнів", - сказав пастор-капелан.

Церемонію нагородження закривають сестри-співачки Леся та Галина Тельнюк з мистецьким проектом "Божий агнець". Виконують твори на слова Богдана-Ігоря Антонича, Тараса Шевченка, Галини Тельнюк, Пауля Целана, Папи Івана-Павла ІІ.

"Ти знала про Омеляна Ковча раніше?" - запитала у гардеробі одна жінка іншу.

"Ні. Ось докладніше почитаю", - відповіла їй подруга у чорному капелюсі, гортаючи біографічну книгу "Ковчег отця Ковча".


Український священик Омелян Ковч помер у концтаборі Майданек у Польщі 25 березня 1944-го. Потрапив туди через те, що рятував євреїв від знищення під час Голокосту.

Він народився 20 серпня 1884-го у священичій сім'ї у cелі Космач - тепер Косівського району Івано-Франківської області. Навчався у римській Колегії святих Сергія і Вакха. 1911-го прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина.

За власним бажанням поїхав служити до Боснії серед українських греко-католиків в окрузі Прієдор. Нелегка була праця молодого священика в країні, де абсолютну більшість становили слов'яномовні мусульмани. Але отець Омелян 4 роки перебував там.

1919-го вступив до Української Галицької Армії. Капеланом пройшов через усі негаразди разом зі стрільцями Бережанського коша аж до кінця існування УГА.

З 1922 року служить парохом Перемишлян – тепер райцентр на Львівщині. Опікується бідними та сиротами, хоча має своїх 6 дітей.

Gazeta.ua

Теги: