3 квітня 2019 року Священний Синод УПЦ опублікував Заяву щодо ситуації в українському та світовому Православ’ї. У ній Синод звернувся до трьох сторін: до світової громадськості, в тому числі до Помісних Церков; до державної влади України; до представників «ПЦУ»; а також закликав віруючих не залишати молитви за мир в Україні та єдність світового Православ’я. 


Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю про значення і сенс Заяви із заступником голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієреєм Миколаєм Данилевичем для журналу «Фома в Україні»


— Священний Синод УПЦ виступив з досить ґрунтовним зверненням з приводу релігійного конфлікту в Україні, а також про загрозу для всеправославної єдності. Ситуація визначилася вже кілька місяців тому. У позиції нашого священноначалля з’явилося щось нове? Чому Синод озвучив свою Заяву саме зараз?


— Минув майже рік з початку ініціативи з «томосом», і вже можна зробити певні висновки. У своїй Заяві Синод і підвів підсумки всієї цієї історії. Як видно, підсумки плачевні: Помісні Церкви не визнають «ПЦУ» і, схоже, визнавати не збираються; Помісні Церкви говорять про необхідність перерукоположення розкольників і повернення їх в УПЦ, звідки вони і вийшли; нинішній владі «томос» теж не приніс користі, що видно з результатів першого туру виборів; конфлікти між людьми в регіонах через «томос» тільки посилилися. Так що вся ця історія не принесла нічого доброго. І Священний Синод це констатує.

— Члени Синоду знову намагаються достукатися до представників Константинопольського Патріархату. Чи почує ці слова Фанар? Чи здатний він взагалі чути думку православних українців?


— Одним із сумних підсумків історії з «томосом» стало падіння авторитету Константинопольського Патріархату і особисто Патріарха Варфоломія в православному світі. І чим впертіше Константинополь наполягатиме на своєму помилковому рішенні і відтягуватиме зцілення українського розколу, ситуацію з яким він тільки погіршив своїми діями, тим гірше буде для всього православного світу і самого Константинопольського Патріархату.

Будь-яка проблема змушує Церкву напружено шукати рішення. І в дискусії, яка ведеться останнім часом в православному світі з українського церковного питання, вже майже вироблена теоретична база для зцілення розколу в Україні. Про необхідність перерукоположення розкольників і об’єднання з УПЦ кажуть представники Помісних Церков. Одним з останніх яскравих текстів на цю тему став другий лист Предстоятеля Албанської Церкви Архієпископа Тиранського і всієї Албанії Анастасія Патріарху Варфоломію. Частково це розуміння починає приходити навіть до деяких українських експертів, які є явними симпатиками «ПЦУ», але які при цьому зберігають почуття здорового глузду, а тому і мужньо визнають навіть те, що їм, напевно, неприємно чути. Як приклад можна привести останній матеріал Катерини Щоткіної в «Діловій столиці» («Повторне висвячення? До чого може привести конфлікт поколінь в ПЦУ». – Ред.), де автор прямо говорить, що з розкольницькими хіротоніями потрібно щось робити, адже Помісні Церкви їх не визнають.

Таким чином, залишилося тільки знайти волю і бажання, а також прийняти рішення це зробити. Думаю, навіть якщо цього не станеться найближчим часом, потрібно просто чекати історичного моменту, коли це можна буде здійснити.

— Один з пунктів Заяви адресований безпосередньо до української влади. Чи пов’язано це з тим періодом політичної турбулентності, через який проходить зараз Україна, і якимись надіями на зміни в релігійному житті країни?


— Дійсно, в Заяві Синоду є частина, адресатом якої є державна влада. Як я вже сказав, Синод підводить підсумок всьому, що сталося, і вказує, що шлях, яким пішла влада, є помилковим. Церква, безумовно, переживає за майбутнє України, за єдність нашого народу і навіть страждає від тих сил, які намагаються свідомо чи несвідомо розірвати країну.

Служіння Церкви — нести світло Істини, називати речі своїми іменами. А значить — і говорити правду можновладцям (згадаємо історії старозавітних пророків, які страждали за правду). У Псалтирі є такі слова: «Глаголах о свидениях Твоих пред цари и не стыдяхся» ( «Буду говорити про свідчення Твої перед царями і не соромитимусь», Пс. 118: 46).

І в цій Заяві наша Церква відкрито говорить представникам нинішньої влади про те, що її релігійна політика хибна і що, незалежно від того, залишиться після виборів нинішня влада або прийде нова, важливо, щоб керівники країни зробили висновки і змінили своє ставлення до Церкви.

Таким чином, Заяву Синоду не слід сприймати як ту, що зроблена під вибори і під певного кандидата. З тексту Заяви досить чітко видно, що в ньому виражений загальний принцип відносин між Церквою і державою, яким його бачить Священний Синод.

— Документ містить конкретний заклик, адресований представникам «ПЦУ». Чи можна назвати це кроком до діалогу?


— Це більше заклик схаменутися. Перед тим, як починати говорити або вести діалог, треба зупинити насильство. Адже чим більше представники «ПЦУ» сьогодні натворять бід, тим довшим буде наш шлях до єдності.

Ця частина Заяви свідчить про те, що ми не сприймаємо «ПЦУ» як самостійну структуру. Це — люди, які відійшли від нас, в минулому — частина нашої Церкви. Адже і Філарет, і Макарій, і багато інших (всі, крім тих, хто народився і виріс в розколі) були раніше в нашій Церкві. І тому ми звертаємося до них із закликом схаменутися і повернутися, перестати плювати в Матір-Церкву, з якої вони вийшли. А також закликаємо їх згадати, що вони християни.

Наша Церква не тримає на представників «ПЦУ» зла. Хочеться згадати покаянний (або напівпокаянний) лист Філарета, направлений Архієрейському Собору РПЦ в кінці 2017 року. Навіть коли був лише проблиск його покаяння, я пам’ятаю, з якою симпатією поставилися до цієї новини духовенство і віруючі нашої Церкви! Так, було здивування, настороженість, навіть якось не вірилося, що це можливо… але і було величезне почуття симпатії і готовність йти назустріч. Невже людина все ж покається за те, що вона створила розкол (адже Філарет був засуджений не за те, що прагнув до автокефалії, а за те, що зробив розкол в Церкві)? Якщо людина визнає свої помилки, це гідно поваги.

Скільки б представники «ПЦУ» не зробили нам зла, ми готові пробачити. Тому що ми християни, і Господь заповідав нам прощати. І ми готові прийняти їх назад і разом жити в одній Церкві, служити і плекати Церкву як Тіло Христове (ср. Еф. 4:12).

Сhurch.ua

Теги: