Після того як Православна Церква України отримала Томос розпочалися переходи церковних громад з Московського патріархату до помісної церкви. Практично, щотижня на Волині до ПЦУ приєднувалися нові громади. У Московському патріархаті на це відреагували словами «розкольники», «рейдерські захоплення», «гоніння».  


Про те, як відбуваються переходи, про список архієреїв УПЦ МП, які мали бути на Об’єднавчому Соборі розмовляємо з отцем Віктором Мартиненком, який став першим священиком на Волині, котрий приєднався до кліру ПЦУ.  


- Ви оприлюднили список архієреїв УПЦ МП, які мали бути на Об’єднавчому Соборі серед них є ім’я митрополита Володимир-Волинського та Ковельського Володимира, але на сам Собор він не прибув, а тепер новостворену ПЦУ називає «розкольницькою», а тих, хто переходить до неї рейдерами. Можливо, Ви розмовляли з ним до Собору і після і він якось пояснив зміну позиції? 


- Ми з ним спілкувалися дуже багато років і завжди позиція у нього була проукраїнська. Наприклад, він єдиний з архієреїв УПЦ МП, який служив літію на могилі вояків УПА на Вовчаку. Не знаю чому, але останні роки його позиція змінилася, він вже чомусь не згадує свого дядька, який в УПА воював.  

До Об’єднавчого Собору на зборах багато священиків Володимир-Волинської єпархії піднімали питання участі в ньому. Владика Володимир ніколи не казав ні за, ні проти. Мені це дуже імпонувало. Перед самим собором він розразився фразами, що це розкольницький собор. Я не знаю з чим це пов’язано. Не знаю чого ці єпископи та священики не пішли на Собор. Мені кажуть, що я сам надрукував цей листок з їхніми прізвищами. Та хай не забувають, що є набагато серйозніші документи з підписами і рано чи пізно вони будуть оприлюднені. На мою думку, архієреї, які не прийшли на Собор тим самим підставили і зрадили патріарха Варфоломія, який пішов на такий важкий та важливий крок у подоланні розколу. Також вони підставили тих двох своїх братів, які пішли і лишилися вірними своєму слову та позиції. Зрештою вони підставили усіх нас та Україну. Мені не виходить вже їх поважати. У цій країні я живу, тут житимуть мої діти і такі облудні дії архієреїв – це підніжка майбутнього Української церкви. Ці люди дадуть відповідь і перед Богом, і перед історією.   

Зараз митрополит Володимир не дається розмовляти, не йде на контакт, не вітається. Вони чомусь кажуть, що ми по різну сторону барикад. Я запитую: хто збудував ці барикади? Ми їх не ставили, навіщо ви робите ворожнечу? Потрібно змиритися з тим, що в Україні певний час буде дві церкви – українська та російська. Навіщо ставити барикади і робити те, що робиться, я не знаю. У будь-якій ситуації треба залишатися людиною. І мова вже навіть не про християнство, а про те, що треба залишатися людьми.  

- Не можу не запитати про Низкиницький монастир, де громада села, яка з діда-прадіда молилася у цьому храмі, вирішила перейти до ПЦУ, а у монастирі провели свої збори прихожан і кажуть, що переходити не будуть. Як бути в такій ситуації? 


- Хочу зазначити, що я вже давно відійшов від Низкинич і років п’ять не брав участі в жодних справах монастиря. Якби це пафосно не прозвучало, але у цей храм я вклав усю свою молодість.  

В той день, коли у Низкиничах відбувалися згадані вами події я їхав до Києва служити першу службу з екзархом в Андріївській церкві. Тут мені пролунав дзвінок і повідомили, що я церкву забираю. Я посміявся і лише через кілька днів подивився відео, де мене «старушки» називали іудою, казали, що я хочу забрати монастир і стати настоятелем. Цікаво, як це можна зробити з дружиною і трьома дітьми? Було трішки образливо та я згадав Яна Гуса, якого палили, а старенька підкидала хмиз. Він казав: «Свята простота».  

Те, що я бачив із ЗМІ можу проаналізувати наступним чином. Зібрали двоє зборів. Монастир та храм є в користуванні чернечої релігійної громади. Долю монастиря має вирішувати саме чернеча громада. 

От на прикладі Низкинич видно всю штучність та абсурдність отих конфліктів. Хоча сама позиція монастиря непогана. Я дуже багато років теж її формував. Хай би до мене звернулися і я б висловив їхню позицію, бо бачу, що самі не здатні. Вийшов монах і щось таке несе, а потім каже: «ну я ніде не вчився». Так такого соромитися треба, а не на публіку розповідати.  

У самого монастиря непогана проукраїнська позиція ще з часів Майдану. У свій час російські ЗМІ називали монастир «укрнацистським», бо ми перші почали непоминати Кіріла. Коли хлопці їхали на Майдан ми били в набат і духовенство монастиря благословляло їхні поїздки. Як Росія напала на нас, то ми перші стали молитися і не “за мир”, а за нашу перемогу. У монастирі ніколи не було руського міру, там збиралися кошти та допомога на АТО. І зараз там немає москалів і ворогів. 

Тож, я вважаю, що навколо монастиря штучно розпалюють конфлікт: і одні, і інші люди сильно накручені пропагандою. Монастир треба лишити у спокої і всі проблеми згодом вирішаться.  

- Такі ситуації як у Низкиничах виникли не в одному селі, вже проглядається картина, коли МП один і тих самих, нібито «прихожан» возить від храму до храму і роблять правильне голосування за вірність митрополиту Онуфрію. Але ж так не може тривати вічно і рано чи пізно або «прихожани» закінчаться або гроші на їхнє «паломництво», або у мешканців села здадуть нерви… Хотілося б почути ваш варіант розвитку подій.  

 - Російська церква апелює лише до релігійної громади, відкидаючи територіальну громаду. У містах, може це і так, але в селах такого розділення немає. Візьмемо село на 100 чи 150 хат. Так в церкву не ходить все населення, але не можна казати, що вони не є релігійною громадою. Вони збудували цей храм та утримують його. Коли священик іде з кропилом він же ж не йде тільки до тих, хто постійно до храму ходить, а іде по всіх хатах. Так само на Різдва хор колядує по всіх, або всі разом здають гроші на фарбування чи перекриття храму.  

Не варто казати вони не ходять, тому не мають права голосу. Треба задуматися, а може вони тому й не ходять, бо ви за Кіріла молитеся, а їхні діти воюють за Україну. І я знаю такі випадки.  

Ціла громада має вирішувати, а не пару прихожан, які перебувають під постійною пропагандою. У багатьох селах 300 осіб проголосували за перехід до ПЦУ, а піп з 30-ма особами закрився у храмі і проголосував не переходити. Але їхнє лукавство у самому питанні: бо ж питають чи ви за блаженнійшого митрополита Онуфрія. Я ще можу підказати: формулюйте питання простіше: «Ви за все хороше? Так. Проти всього поганого? Звісно!».  

Що не можна поділити храм? Хай на 7 годину служить громада російської церкви, а на 9-ту української. Почергові богослужіння – це хороший вихід із ситуацій. І не треба говорити про гоніння. Люди у своєму селі хочуть мати українську церкву і тебе як священика попросили перейти, то де тут гоніння? Як ті архієреї, що таке заявляють дивляться на ікони святих, яких дійсно гонили за віру. До приклад, святитель Фадей наш Володимир-Волинський, а згодом Тверський єпископ. Його переслідували, з нього знущалися у в’язниці, а в кінці втопили у нечистотах. За віру, не за розкоші, не за останні марки автомобілів. Є фото його хіротонії у нашому соборі за 1906 рік, на ньому панагія і на фото за 1937 рік та сама панагія. А наші теперішні подуріли на біжутерії, розкошах і кажуть про гоніння.  

Вас після “невставання” митрополита Онуфрія вже тоді треба було на вилах винести. А наші люди терпеливі. Коли у вас на синоді засідає той, хто святить ракети в Криму, коли у вашому єпископаті є ті, хто захарченків благословляє, то як не крути має настати відповідальність. Мені совість не дозволяла там лишатися. А тепер як тривога - то до Бога, вже сказали, що була анексію Криму, вперше за 6 років прозвучало слово війна, російська агресія. От що Томос творить!  

- Ви спостерігаєте за тим як відбуваються переходи чи не здається Вам, що перед президентськими виборами процес трішки загальмував? 


- Треба бути реалістами, хто б не прийшов до влади він не зупинить цей процес. В Україні постала українська церква. Мені в цій ситуації дуже шкода священиків, які вірою та правдою служили УПЦ МП. Тепер їх накручують стояти за віру. За яку віру? Ті, хто вас накручує сяде та поїде до Москви у свої особняки, а ти хіба в Сибір поїдеш.

- Чи дійсно ПЦУ проведе церковні реформи: зникнуть жорсткі вимоги до одягу, з’являться лавки для сидіння?


- Це не реформи – це загально прийняті елементарні речі. Одяг – це не проблема, бо немає правил чи озвучених традицій, яким він має бути. Просто з часом, якісь не зовсім адекватні попи оце придумали. Це неуцтво людей, особливо дико це виглядає, коли маленьких дітей забинтовують у хустки. Часто посилаються на апостола Павла, який сказав, що жінка має бути з покритою головою. Але це ж жінка, а не дівчина! Щодо лавок, то у церквах світу вони завжди були, вони передбачені нашим уставом. Просто в Росії, де мало храмів, лавок просто не було через економію простору. Років 15 лавки стоять у нововолинському храмі Іова Почаївського, тобто, хоче священик може їх ставити. Це не є нова реформа. До речі, у Низкиницький монастир завжди хто в чому хотів у тому ходив. Всі злісні зауваження бабусь отець Вікентій присікав відразу. Тобто не реформи потрібні, а просвіта, і тоді все стане на свої місця.

Volynua.com

Теги: