Нещодавно російська служба Бі-Бі-Сі (http://www.bbc.com/russian) опублікувала матеріал «Навіщо потрібна монархія у ХХІ столітті?». Публікуємо нижче найцікавіші уривки з нього, а також — рефлексію на цю тему нашого автора, філософа Андрія Баумейстера

«...Вона сучасна»

...Для великої частини британців корона — це не просто історичний сувенір, а й цілком працездатний і потрібний у сучасному світі інститут.

Звідки таке ставлення до монархії? Оглядач Бі-Бі-Сі Михайло СМОТРЯЄВ запитав про це редактора британського видання Royalty Magazine Марко ХУСТОНА.

Бі-Бі-Сі: — Ви стверджуєте, що монархії змінюються, стають сучаснішими. Але чи не втрачається від цього історична роль монархії, про яку ми щойно говорили? Наскільки сучасна монархія відповідає уявленню, що історично склалося про неї та її роль?


М.Х.: — Як і багато інших політичних інститутів, монархія еволюціонувала завжди, інакше вона просто не вижила б — її б змели нові форми суспільного ладу. Британська корона продовжує змінюватися, це добре видно на прикладі молодших членів королівської родини — герцога та герцогині Кембриджських і принца Гарі.

Конституційні зміни у Великобританії, як ви знаєте, частенько мають неписаний характер. І хоча зовні окремі форми суспільного ладу можуть виглядати суперечливо або архаїчно, для британців важливіше, наскільки вони працюють на практиці і як сприймаються громадянами.

Якщо подивитися на конституційну роль монархії, так би мовити, «на папері» і запитати, наскільки вона відповідає нормам демократії, то тут виникають запитання. З іншого боку, подивіться на президентську форму правління: хіба на практиці вона більш демократична? Я не думаю, що європейські республіки більше відповідають нормам демократії, ніж монархії.

Бі-Бі-Сі: — Історично монархії, королівські доми, представляли верхівку еліти суспільства. Останніми десятиріччями — приблизно з кінця Другої світової війни — роль еліт у західному суспільстві змінюється, розмивається. Еліти більше не виконують функції, властиві їм сто, триста чи п’ятсот років тому. У цьому контексті трансформація монархії, її модернізація, «рух у ногу з часом» — чи так це добре?

М.Х.: — Ви маєте рацію, функції еліт змінилися. Але треба пам’ятати, що інтереси «великих грошей» — глобального бізнесу — і монархії не завжди збігаються. Скажімо, триста років тому аристократи-землевласники, джентрі, монархи належали до одного класу і мали спільні інтереси. Зараз же монархія посідає особливе місце, вона більш не прив’язана до класових чи економічних інтересів, як це було раніше.

Це ілюструє мою думку про еволюцію монархії: якби королівському дому не судилося вижити, однією з головних причин цього стала б прив’язка до конкретної низки інтересів конкретної соціальної групи. Цього, як бачимо, не сталося, сьогодні британська монархія прагне представляти інтереси всіх громадян.

Наскільки у неї це вийде — можливо, відповідь на це запитання в майбутньому і вирішить долю монархії. Корона намагається зробитися точкою фокусу для всіх британців, піднятися над політичними або класовими бар’єрами. Багато в чому вона досягла успіху, але це не означає, що далі буде легко.

Бі-Бі-Сі: — А вам не здається, що ця спроба наблизитися до народу, представляти інтереси всіх і кожного і взагалі стати «одним із нас» позбавляє монархію її майже містичного ореолу, що склався впродовж сторіч? Десакралізація корони, перетворення її на повсякденність навряд чи піде їй на користь.


М.Х.: — Так, містичний бік монархії дещо згаснув, але разом із тим її історична складова, її спадкоємність не змаліли. Те, що сучасні монархи сприймаються як звичайні люди, ніяк не впливає на її історичну роль і значення. І якщо країна в цілому приймає монархію, як у Сполученому Королівстві, то цей бік монархії нікуди не зникне. Люди, як і раніше, згадують і коронацію, і королеву-матір, і давніші події з тими ж відчуттями.

У сучасному світі не можна залишатися несучасною людиною, і я не думаю, що давня, «містична» монархія змогла б сьогодні функціонувати, в усякому разі, в Європі і навіть на Близькому Сході. У такій країні, як Таїланд, — мабуть, так — там королівська родина шанована, і насамперед зважаючи на релігійні уподобання. Але в Європі, та й на Близькому Сході монархія має багату історію, але вона сучасна.

Отже, втрата містичного ореолу не важлива. Набагато важливіше, наскільки королівській родині вдасться представляти інтереси всієї країни, особливо зараз, коли Великобританія нестримно змінюється, і ми не знаємо, на що вона буде схожа через декілька років.

«...Як шлях до демократії»

Андрій БАУМЕЙСТЕР      

Чи потрібна монархія у ХХІ столітті? Я навіть уточнив би запитання: чи потрібна монархія країнам сучасної Європи? Впевнений, що значна частина моїх співгромадян дасть на це запитання негативну відповідь. І така реакція цілком зрозуміла. Адже протягом останнього століття українська ментальність формувалася у контексті спочатку народницької, а потім радянської ідеологій. Для цих ідеологій (що мають між собою багато спільних рис) монархія втілює всі негативні характеристики жорстокої і репресивної політичної влади. Всі ми в школі читали Шевченкову поему «Сон» і добре пам’ятаємо ті образи, які стали для нас хрестоматійними. Імператор (кайзер), король чи цар зазвичай постають у нашій уяві як свавільні деспоти, не зв’язані жодними правами та обов’язками. Що може бути більш протилежним до демократії, до влади народу, до трудового «етосу», ніж монархія? Що може бути найбільш застарілим і несучасним?

Однак чомусь в одинадцяти країнах сучасної Європи досі існують монархії: в Андоррі, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Монако, Нідерландах, Норвегії та Швеції (Ватикан — особливий випадок, але, по суті, це також монархія). Крім того, держави Британської Співдружності (British Commonwealth) (станом на 11 травня 2017 року Співдружність налічує 53 члени) визнають своїм Головою англійську королеву Єлизавету ІІ. А з них 16 держав так званого Королівства Співдружності (Commonwealth realms) вважають королеву Єлизавету ІІ главою держави (серед них — Австралія, Канада, Нова Зеландія та ін.). Ось як звучать титули королеви у цих країнах: Elizabeth the Second, by the Grace of God, Queen of Australia... (або — Elizabeth the Second, by the Grace of God of the United Kingdom, Canada and of Her other Realms and Territories Queen...).

♦ Хтось може зауважити, що йдеться радше про символічну владу. Але ті, хто з іронією ставиться до символів та авторитетів, не зовсім розуміють природу влади. І таке нерозуміння завжди матиме невтішні наслідки... 

Я спробую (наскільки це дозволяє короткий формат моїх міркувань) спростувати деякі, найбільш поширені упередження щодо монархії.

Упередження перше: монархія несумісна з демократією. Це твердження спростовується самим фактом співіснування конституційної монархії з демократією у всіх названих європейських країнах. Зауважу, що якраз у найбільш демократичних країнах (Нідерланди, Данія, Норвегія та Швеція) існує монархія. А в Англії, батьківщині парламентаризму, монархія відіграла значну роль у становленні демократії.

Упередження друге: монархи не зв’язані жодним правами і обов’язками. Таке можуть стверджувати лише ті, хто нічого не чув про монархію. Навіть в епоху так званого абсолютизму (XVII—XVIII століття) монарх був «заручником» жорсткої регламентації його обов’язків й відповідав перед Богом і своїм народом за все, що він робить. Але навіть і в наші часи життя монарха жорстко регламентоване. Монарх навіть у своїй щоденній поведінці не може дозволити собі того, що дозволено «звичайним» громадянам. Кожне його слово або жест обговорюються й підлягають жорсткій публічній оцінці. Це досить важкий тягар і велика моральна відповідальність, що не дозволяє «розслабитися» ані на мить. Монархи і члени їхніх сімей мають бути прикладом для власних громадян і не тільки для них. Перші леді усіх держав світу вчаться у неї правил етикету, смаку тощо. Вона — справжній приклад для наслідування.

Упередження третє: монархи є людьми, що ніколи не працюють, людьми «некорисними» і «зайвими» для суспільства. За радянською і народницькою ідеологіями, вони — ледарі і «народні паразити». Але ще з XVII століття (а можливо, і раніше) існувала традиція, за якою діти імператора або короля повинні були засвоїти якесь ремесло. Крім того, діти монархів здобували і здобувають гарну освіту й завжди займаються якоюсь суспільною діяльністю. Я вже не кажу про те, що спадкоємець престолу здобував ще спеціальну освіту, яка готувала його до управління країною. В одному з епізодів серіалу «Корона» (The Crown) (Бі-Бі-Сі, 2016 рік) майбутня королева Єлизавета ІІ, ще зовсім дівчинка, бере уроки конституційної історії та права у ректора Ітонського коледжу.

Подивимося на трьох імператорів найвпливовіших країн Європи кінця ХІХ — початку ХХ століття. Франц Йосиф І прокидався вже о четвертій ранку і після чашки кави брався за справи. До цього жорсткого графіку імператор привчив усіх своїх підданих. Кажуть, що австрійці, угорці, словаки і чехи й досі прокидаються «за імператорським часом». Портрети Франца Йосифа можна сьогодні побачити у кав’ярнях Праги, Кракова, Чернівців, Львова та інших міст колишньої імперії. Микола ІІ, перебуваючи в ув’язненні, дивував солдатів своєї охорони тим, що багато годин на день займався фізичною працею та спортом. Кайзер Вільгельм ІІ, народившись із фізичними вадами, ціною значних зусиль сформував у собі сталевий характер та волю. Після зречення престолу, проживаючи в еміграції (у Нідерландах), Вільгельм присвятив свій час заняттям наукою і написав низку цікавих праць з історії та теорії культури. Про великий внесок монархів у культуру та освіту власних країн я тут лише нагадаю (заснування університетів, музеїв, галерей тощо).

♦ І все ж таки, навіщо монархія у ХХІ столітті? Монарх — живе свідчення на користь того, що окрім партій та політичних інтересів є ще країна та народ. Монарх не зв’язаний вузькими політичними зобов’язаннями і він не має ставати на чийсь бік. Монарх повинен бути лише на боці власного народу та інтересів усієї країни. Він відіграє консолідуючу, об’єднувальну роль. В епоху політичної боротьби, політичних шоу та карнавалів, у часи всепоглинаючої пласкої балаканини, бути символом єдності та моральним авторитетом — вельми важлива справа. Нам, українцям, останнім часом так не вистачає таких постатей... 

Політична влада, її міцність та авторитет, залежать не тільки від державних інституцій та політичних партій. Легітимність влади живиться з більш глибоких джерел — моральних, культурних, релігійних. Ці джерела формуються протягом тривалої історії. І монархи є живим уособленням цієї історії. Вони поєднують минуле з теперішнім і майбутнім. Наприклад, англійська королева уособлює британські традиції, британську історію та культуру. Королеву вже півстоліття майже кожного вівторка о шостій вечора відвідують британські прем’єр-міністри (від Черчилля до Терези Мей) для обговорення актуальних питань й обміну думками. Про те, що це не просто формальні розмови, свідчать мемуари Маргарет Тетчер. В ім’я королеви вершиться британське правосуддя. Вона відвідує різні країни з дипломатичними візитами, приймає послів, а на Різдво звертається до всіх громадян Співдружності з простими, але зворушливими словами про найважливіші речі, що турбують кожного.+

♦ Монархія у ХХІ столітті існує тому, що символи та моральні авторитети, історична та культурна пам’ять, ще не втратили для нас свого значення. І якщо у світі залишаться тільки економіка і політика, цей світ стане набагато прозаїчнішим і біднішим...

Day.kyiv.ua

Теги: