Їх так багато, що більшість народу сприймає ці храми як наші. Ну як же: мають понад 100, часом і 150 років — точно наші. Вся Волинь — в таких дерев’яних і синеньких. Часом вони вже під вагонкою, часом із напиленням штучної позолоти на верхах. Йдеться про архітектурний стиль православних церков. І на Поділлі вони масово зустрічаються. На Полтавщині. На Київщині. Всюди. Західні області не виняток: за останні 30 років навіть там набудували багато що «під Кіжі» і а-ля Новгород, у той час як власна архітектурна традиція забута й відкинута.


Гуцульська архітектурна школа, волинська, бесарабська — все це було нівельовано заради російського стилю, який як запанував на всій території імперії Романових з другої третини ХІХ століття, так дотепер позиції не здає.

Досі немає чіткого усталеного терміну для храмів у «російському стилі». Його називають єпархіальним або синодальним (проекти подібних храмів затверджувалися Синодом та єпархіальним начальством у царській Росії), кажуть на нього «історизм». Тільки чия це була історія?

На зламі ХІХ—ХХ століть в Україні з’являються храми в російському стилі. Він виник тоді ж, коли й віденська чи угорська сецесія, й український модерн. Європа на зламі ХІХ—ХХ століть романтизувала своє минуле й відтворювала його у підкреслено-декоративних формах. Вілли залізничників, одних із найзаможніших людей того часу, в Німеччині часто прикрашені декоративним фахверком. Щось віддаля мавританське відчувається на вулицях, де жили іспанські скоробагатьки минулого століття. Їхні італійські сучасники всіляко обігрували спадок Палладіо, засновника архітектури класицизму. Російський стиль підживлювався церквами Пскова, Суздаля та Москви. В Росії він тішить око.

Стандартизовані храми всотали в себе щось від Візантії, щось від російського класицизму, щось від давньоруської архітектури. Імперія розуміла: візуальне — важливе, воно формує світогляд. Коли в Калуші церкви такі самі, як у Калузі — значить, одна земля й один народ.

Росія не була піонером у царині уніфікованого сакрального зодчества. В Австрійській імперії з кінця XVIII ст. створювалися Musterkirchen — урядові церкви, дешеві в будівництві, позбавлені зовнішнього декору. Зразок такого храму — костел Діви Марії в селі Настасів Тернопільського району.

На відміну від Австрії часів імператора Франца II та її далеких від відсилок до національної архітектури проектів, синодальні церкви мали серйозне ідеологічне навантаження, і через архітектуру начебто узаконювали захоплення Росією чужих територій.

Навала нового стилю не давала шансів навіть храмам, які вже існували. Коли приходив час капітального ремонту, його робили в усе тому ж «єпархіальному стилі».

Нові ж церкви будували за типовими або зразковими проектами. У типових були докладні креслення та обрахунки. Вказано, де має бути скільки дощок, цвяхів, вікон — повторюй і отримуй чергову споруду з конвеєра. Зразковий проект дозволяв архітекторам певну творчість, але теж у рамках стилю, запропонованого метрополією. На початку XX ст. звели не одну військову церкву за розробленим у Головному штабі царської армії в 1900 р. зразковим проектом п'ятиверхої церкви з шатровою дзвіницею. Вона була достатньо просторою, щоб вмістити чимало солдатів — і дешевою в будівництві.

Серед популярних на території імперії Романових зразкових храмів — проект Володимирського собору в Херсонесі (Севастополь) авторства Давида Грімма (1858). У 1860 р. проект зробив Грімма професором. За цим зразком були зведені храми у Кам’янці-Подільському, Каунасі, Ризі, Коломні, Києві (не зберігся), Нарві, Вільнюсі, Новочеркаську, Астрахані, Тбілісі тощо. Імперія стверджувала свою силу за допомогою архітектури, проростаючи в нових землях соборами у російському стилі.

Спробуємо виокремити характерні особливості цього стилю...


Продовження див. тут

Теги: