Володимир ЄШКІЛЄВ, 54 роки, письменник. Народився 23 травня 1965-го в Івано-Франківську в сім'ї інженера й технолога. Батько родом із Росії, мати – з Києва, в роду мала козацьку шляхту Миргородського полку. Закінчив у Франківську історичний факультет педагогічного інституту імені Василя Стефаника. Вчителював, викладав історію та правознавство в Західноукраїнському економіко-правничому університеті в Чернівцях. У 1990 роки видавав журнал ”Плерома”, у 2000-х був редактором літературного часопису ”Потяг 76”. 1992 року сформулював термін ”станіславський феномен” – на означення групи івано-франківських письменників і художників, у творчості яких втілився український постмодерн. До нього належать, зокрема, письменники Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько і сам Володимир Єшкілєв. У 2011–2014 роках був куратором проекту ”Карпатська Мантикора”. Провели три міжнародні літературні фестивалі, присвячені українській фантастиці, фентезі й альтернативній історії. У Київському інституті сучасної психології та психіатрії викладає філософію й історію світової літератури. Упорядник глосарійного корпусу ”Малої української енциклопедії актуальної літератури”, автор підручника ”Історія релігії”, збірки поезій ”Диптих”, книжки прози ”Візантійська фотографія”. Написав 13 романів, зокрема ”Адепт”, ”Пафос”, ”Імператор повені”, ”Тінь попередника”, ”Усі кути трикутника: апокриф мандрів Григорія Сковороди”. Відвідав чотири континенти. Живе в Івано-Франківську. Одружений

Історичний роман "Унія" про Івана Виговського ввійде до трилогії "Прокляті гетьмани". Присвячена постатям української історії, відомості про яких у радянський період замовчували, а за незалежності – не відкрили заново. Про книжку розповідає автор, письменник Володимир ЄШКІЛЄВ, 54 роки

Сьогодні в нас відбувається війна за ідентичність. І от яка дивина: ми в цій війні стикаємося з полем проблем, які стояли перед українцями в середині XVII ст. Історія ходить по колу. То ж яким має бути поштовх, щоб двигун нашого самоусвідомлення нарешті закрутився на повні оберти? Відповіді, зокрема, заховані в тому далекому часі. Те, що відбувається зараз, можемо назвати другою Руїною (період у другій половині XVII ст. – від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманства Івана Мазепи. Відзначився розпадом державності, занепадом і війнами на території України. – Країна).

Серед моїх 13 романів шість – історичні. Пишучи їх, стикався з двома проблемами. Будь-який період української історії вивчав із літописів, першоджерел. Виявляв, що все викладене в підручниках, наш шкільний канон – це, насправді, на три чверті міф. Друга проблема – пояснити читачам, чому я пишу не так, як вони очікують. Де любовна історія, типові герої та знайомі прізвища?

Зрозумів, що твір має доповнювати така собі "внутрішня енциклопедія" – пояснення до художнього тексту. Мушу виступати в ролі оповідача, коментатора й автора альтернативного підручника історії. Вперше цей формат втілив у романі "Унія".

Про гетьмана Івана Виговського пересічному українцеві майже нічого не відомо. Ну, був такий писар Богдана Хмельницького. Хитрий, ніби там когось підкупив, практично захопив гетьманську владу й за два роки його скинули. Бо вів "антинародний курс", потурав магнатам і великим землевласникам, хотів повернутися під Польщу, сприяв католицькій реакції.

Виговський був європейські освіченим, походив із давньої шляхетської козацької родини Київського воєводства, був другом інтелектуалів того часу. Був, здається, єдиним гетьманом-філософом.

Він цікавіший за Хмельницького. Це ніби автоматично принижує роль головного персонажа української історії XVII століття. Якщо Виговський – конструктор української держави, то ким був Хмельницький? Якщо адміністративний апарат створив Виговський, чим тоді займався Хмельницький? Якщо проект України у складі Речі Посполитої розробив Іван, яке ж майбутнє країни планував Богдан? Як узагалі Виговський – непопулярний, незрозумілий для козаків – став гетьманом? Вони вважали, що його на коняку виміняли під Жовтими Водами, що взагалі не козацької крові, а панок чи підпанок. Чому, коли він відмовляється від булави, за ним 9 кілометрів пішки біжать полковники й заклинають узяти владу?

Жоден підручник не відповідає на ці питання. Тому що це зруйнує концепцію історіографії народно-визвольної селянської війни. Усе ніби змінилося. Живемо в незалежній України. Ніби ніхто не забороняє досліджувати свою історію. А вона залишається в канонах сталінського підручника 1947 року.

Початковий задум трилогії "Прокляті гетьмани" – розповісти історію XVII століття не так, як у міфологізованій і стандартизованій сучасній історіографії. Досі викладається за марксистсько-народницькою доктриною, що двигуном, рушійною силою історії були якісь абстрактні народні маси. А вся надбудова – аристократія, шляхта, інтелектуали – цінна настільки, наскільки відображала прагнення цих мас.

Я нащадок шляхти. Не успадкував ні титулів, ні маєтностей. Але для мене принципове відновлення честі, доброго імені моїх предків. Народні маси, як правило, діють так, наче пережили психічні епідемії. Як було в нас на останніх президентських виборах. Так і в XVII столітті. Вийшов ігумен, возопіл, ікона заплакала – і побігла козацька братія. А власне ідеї, концепти, проекти – це була справа освіченої верстви.

Не знаю, чи спричиниться трилогія "Прокляті гетьмани" до перевороту в українській історіографії. Чи розглядатимуть її історики як поштовх для переосмислення Хмельниччини та подій, які їй передували і йшли після. Ми живемо в консервативному суспільстві з архіконсервативною гуманітарною наукою. Яка не хоче бачити очевидних речей, а оперує міфами. Та принаймні я цією книжкою очистив свою совість і зробив крок назустріч професіональним історикам. Коли вони мовчать, письменник має братися за невластиві йому функції. Додавати в роман енциклопедію подій і фактів, що досі замовчують й обходять.

Мій читач розумний. Зараз модний маркетинговий підхід – цей автор пише для 14-річних, інший для 16-річних, а той для пенсіонерів. Це коли до літератури підходять із точки зору крамниці. Деякі видавництва змушують писати під певну аудиторію. Як на мене, це поразка для літератора, читача, видавництва. Мене читають і молоді, і старі, і середнього віку. І з вищою освітою, і без. Вони прагнуть знати, що було насправді. Їм недостатньо того, що розповіли в школі, вузі чи в зомбоящику.

ЩОДО епоХИ XVII століття є два українських фундаментальних джерела – літописи Самовидця та Самійла Величка. Ще тексти універсалів Богдана Хмельницького і небагато автентичних документів від інших гетьманів – як правило, укази. Решта матеріалів – листування, мемуари, записки свідків – польські. Їх сотні, якщо не тисячі. Я критично опрацював ці джерела. Розумію, що поляки писали зі своєї позиції. Але дають дещо іншу картину XVII століття, ніж радянізована історіографія.

Міфи про нашу історію продовжують вивчати й підтримувати, тому що на це є замовлення. Вся теперішня еліта, яка при владі – нащадки не аристократів, учених, професорів. Це діти пролетаріїв, селян. А це приблизно 13–15 тисяч родин, рахуючи провінційні еліти. Їм принципово показувати, що еліта може формуватися знизу у першому поколінні. Влада homo novus – випадкових "нових людей" – вимагає, серед іншого, щоби її легітимність підтверджували історики. Якщо ж вони казатимуть, що влада має належати людям зі спадкової освіченої верстви, де тоді будуть наші депутати?

Мій меседж – дивіться на історію та сучасність тверезо, без ідеологічних фільтрів. Історія така, яка є. Нема ні святих, ні чортів із рогами. Всі люди. Треба визнавати, як було насправді. Не творити міфи. Наприклад, що героїчні козаки всіх побивали. Та іноді тих козаків нагайками гнали на битву. Але часом вони творили просто шалені, справді героїчні речі. Є герої, є звичайні люди. Є ті, хто діяли по кон'юнктурі. І ті, які набивали кишені. Не можна узагальнювати.

Наприклад, історія з патріархом Філаретом (глава Української православної церкви Київського патріархату, з 15 грудня 2018 року носить титул "почесний патріарх" ПЦУ. – Країна). Нащо було робити з нього святого, щоб тепер опускати в лайно? Так само з Надією Савченко.

Історія пропонує нам моделі наших правителів. Вона повторюється. Кожен гетьман має прототипа в сучасній Україні. Коли я дивився на Віктора Ющенка, мені згадувався Юрій Хмельницький (керівник Гетьманщини в 1659–1663 роках, уклав угоду про обмежену автономію України спочатку у складі Московії, за рік – у складі Речі Посполитої. Згодом став васалом Османської імперії; настільки втратив повагу серед українців, що над ним відверто глузували. – Країна). А Петро Порошенко нагадує Павла Тетерю (голова козацької держави Правобережної України в 1663–1665 роках, проводив політику на відрив України від Московії. – Країна). Було б непогано, якби в нас з'явився Іван Виговський. У такого лідера було б мислення на перспективу, гнучкість, дипломатичність і колосальна енергія зі створення державних структур.

Є країни-кімнати, а є країни-коридори. Україна всю свою історію була коридором, яким ходили переважно зі сходу на захід, рідше – із заходу на схід. Така геополітична локація. Еліти в коридорі не тримаються, їх вимиває. Мандрують до "кімнат". На захід, на схід. А в коридорі залишаються ті, кого наші правителі називають терпілами. А раніше ще гіршим словом – бидло. Тому що вони не мають грошей і можливості переміститися до кімнати. Лишаються в коридорі, де постійні гуляють протяги.

У нас вимивається еліта. Де вчаться діти наших правителів? На Заході. Повернуться сюди за умови, що їм дадуть цю країну на розграбування. А як ні, то їм вистачить того, що награбували батьки. Так само було у XVII столітті.

В епоху глобалізації Захід допомагатиме нам. Та якщо не будемо виводити з нашої самобутності візію майбутнього і впроваджувати інновації, чекатимемо, доки нам дадуть черговий транш, що розграбують наші керівники, – знову опинимося в орбіті однієї з імперій.

Самобутність полягає не у варениках, шароварах і вишиванках. А у здатності зробити те, на що не спроможна жодна інша нація. Зробити свій Mersedes. Виростити свого Ілона Маска. Дати світу генія й переконати світ у тому, що він наш.

Історичний роман народився заново

– У світовій літературі історичний роман народився заново, – каже директор видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький, 51 рік. – У ньому тепер історія поєднується або з сучасністю, або з містикою чи кримінальним сюжетом. На українському книжковому ринку це колосальна лакуна – немає історичного роману нового покоління. Ми з Володимиром Єшкілєвим вирішили не просто привернути увагу до жанру, а видати роман нового покоління.

По-перше, у книжці повинно бути багато нових для читача й важливих для країни історичних фактів. По-друге, потрібні авторські коментарі, що роз'яснюватимуть тему. І головне – зв'язок з іншим жанром, а краще з кількома. Роман "Унія" і гостросюжетний, і містичний.

Трилогія "Прокляті гетьмани" присвячена частині української історії, що в радянські часи не існувала. А в пострадянські цих діячів вважали зрадниками. Наступні дві частини будуть про Павла Тетерю та Петра Дорошенка.

Переміг Московію у битві під Конотопом

Гетьман Війська Запорозького в 1657–1659 роках Іван Виговський народився в Овручі на Житомирщині 1608-го. Був представником православного шляхетського роду. 1650-го сформував і очолив козацький уряд – Генеральну військову канцелярію. Був обраний гетьманом після смерті Богдана Хмельницького. В умовах загрози війни з Московією 1658-го уклав Гадяцький договір із поляками. За ним козацька Україна перетворювалася на Велике князівство Руське – третю рівноправну складову Речі Посполитої.

Під час московсько-української війни 1658–1659 років за допомоги кримського хана розбив військо ворога в Конотопській битві.

Непопулярний союз із поляками позбавив Виговського підтримки більшої частини козацтва. Передав гетьманську булаву Юрієві Хмельницькому, який присягнув царю і погодився на врізання прав Війська Запорозького.

Gazeta.ua

Теги: