Як навчитися жити тут і тепер? Що таке практика присутності? Чи може людина жити без сенсів? Чому важливо навчитися мислити рефлексивно?

Як навчитися жити тут і тепер? Що таке практика присутності? Чи може людина жити без сенсів? Чому важливо навчитися мислити рефлексивно? Про це говорив мислитель, науковець, громадський діяч, який майже два роки провів у полоні бойовиків так званої «ДНР», Ігор Козловський з учасниками програми Presidents’ MBA kmbs. 

Про стійкість та жагу до життя

Я протягом двох років перебував у підвалах, в’язниці, колоніях. Мене було заарештовано в січні 2016-го. Усі політв’язні проходять через тортури. Катування були різні: це й побиття, й електрошокер, підвішення, удушіння. Це були довгі, багатогодинні тортури, які змінювали одна одну. Коли після перших таких допитів мене повернули в підвал, я зняв мішок з голови, побачив себе скривавленого – і посміхався. Цей момент я дуже добре запам’ятав, тому що в мені відбувалися якісь внутрішні зміни.

Перша думка, яка тоді до мене прийшла, – я не боюся померти. А це означає, що вони мене вже не дістануть. А потім я подумав, що повинен жити, тому що в мене є сенси. Сенси любові. Я люблю своїх дітей, дружину, учнів, друзів. І вони мене також люблять, а це означало, що я – боржник любові, і я повинен цей борг віддавати. А борг любові можна віддавати безкінечно. У цього процесу немає кінця: скільки ми б не вкладали, ми все одно є тими, хто заборгував.

Момент появи цих сенсів повністю змінив моє перебування у полоні. Я подумав, що якщо не можу віддавати свій борг там, на волі, то можу віддавати борг тут, у в’язниці. А як можна це робити? По-перше, ти можеш ділитися їжею, думками; давати допомогу тим, хто втрачає надію. Там є дуже багато людей, які зневірилися і яких супроводжують думки про суїцид – ти також маєш бути поруч з ними і розповідати про сенси, нагадувати про те, що їх люблять. Я почав у в’язниці читати лекції на різні теми: історичні, релігієзнавчі, філософські, побутові.

Спочатку я сидів із звичайними карними злочинцями, потім була колонія, де були злодії в законі, «смотрящие». Мені доводилося знаходити з ними спільну мову й спілкуватися. Ти повинен бути для них людиною, яку вони поважатимуть і з якою рахуватимуться. Багато людей, які сидять по 20-30 років у колоніях, приходили і ставили запитання про сенси. Вони жили своїм життям, у них були свої «поняття», але внутрішньо вони потребували певних сенсожиттєвих відповідей. Був такий випадок, коли я розмовляв з місцевим авторитетом віч-на-віч, і через десять хвилин він чи не вперше в житті заплакав. Він такого й сам від себе не очікував. І плакав він не просто від відчаю, а від того, що, може, вперше в житті розмовляли з його душею. Такі моменти, безумовно, не могли не впливати й на мене.

Ще один день, який мене змінив, – коли нас вже везли на обмін. Тоді нас досить довго тримали в автозаках, приблизно 6 годин. І ось вже вечір, нас випустили – і ми вперше за кілька років побачили синьо-жовтий прапор. Військовополонені, які тоді з нами були, почали плакати. У нашому житті важливі речі часто замилюються. Все, що знаходиться поруч, ми не переживаємо до кінця. Ти знаєш, що це – символ; і навіть можеш реагувати емоційно, але коли ти розумієш, що це – те, за що ти переживав біль, боровся, гинув – це відчуття, яке залишається назавжди. І навіть зараз, коли я проходжу біля  місць, де майорить прапор, я не можу внутрішньо заспокоїтися.

Про культуру

Культура – це адаптація. Слово «cultura» протилежне слову «natura». Культура – це оброблена природа, внутрішня та зовнішня. Одна з теорій культури говорить, що ми, у процесі свого розвитку, вивертаючись із тваринного стану, втратили певні адаптаційні механізми.

У нашому житті важливі речі часто замилюються. Все, що знаходиться поруч, ми не переживаємо до кінця

Ми дивимося на природу й калькуємо те, що у ній є. Наприклад, перші ознаки культури – це одяг. У нас немає захисту, як у тварин, і ми беремо з тваринного світу його елементи (вполювали ведмедя, взяли його шкуру). Житло – це також культура. Ми створюємо свої «печери», щоб адаптуватися і убезпечити себе від впливів зовнішнього середовища. Технологічна обробка їжі, відбір харчів – це також культура. А потім уже – наше спілкування, норми, які ми випрацьовуємо, щоб вижити і розвиватися.

Про релігію та атеїзм

Україна – поліконфесійна мультирелігійна країна. Якщо порахувати всі православні об’єднання й громади, які в нас є, то ми – найбільша православна країна світу. Однак, ми – найбільша і греко-католицька країна світу, найбільша протестантська країна Східної Європи, найбільша баптистська країна всієї Європи. Тому коли кажуть, що Україна є православною країною, то це – неправда.

Релігія – це частина культури. Слово «релігія» складається з двох латинських слів: «re» та «ligo», «ligare». «Re» – повтор, повернення, «ligo» – зв’язок. Відповідно, релігія – це «повернення до втраченого зв’язку». Спочатку слово «релігія» використовувалося виключно для християнства, тому що там є механізм повернення до втраченого зв’язку через Христа. А вже в період Реформації слово «релігія» спочатку розповсюджується на аврамічні релігійні системи, а потім і на всі інші.

З цієї точки зору буддизм, наприклад, не є релігією, адже там немає ніякого втраченого зв’язку, там зовсім інший погляд на всесвіт і взагалі інша картина світу. Ми звикли використовувати ті погляди, які були випрацьовані століттями завдяки розвитку іудео-християнського мислення. Ми автоматично, не задумуючись, переносимо на іншу систему бачення світу свої сенси. Але це – зовсім інші сенси.

Наприклад, ми звикли послуговуватися формальною логікою, а коли ми будемо аналізувати тексти інших культур – ця логіка не спрацює, бо там інше мислення. Мацуо Басьо, створюючи свої хоку, використовує логіку, яка не завжди є зрозумілою для представників інших культур. Коли японці чують його хоку, вони переживають щось надзвичайне. Це – логіка присутності і переживання цієї присутності тут і зараз.

Атеїзм виникає як певний протест. Він з’являється у період Просвітництва і розвивається разом зі світською наукою. Це – процеси, пов’язані з секуляризацією свідомості та суспільства як такого. Зараз ми живемо, як каже Хосе Казанова, у постсекулярну епоху. Наука не ставить собі за мету віднайти сенс в тому, що ми живемо. Вона займається пошуками причини. Вона відповідає на запитання: «чому щось з’явилося?», а не «навіщо?». Такі запитання ставить лише філософія або релігія.

Зрілою особистістю нас роблять цінності, які ми для себе формуємо

Людина не може жити без сенсу. Довгий час вважалося, що вчений має бути атеїстом, однак ця парадигма вже зламана. Насправді є дуже багато вчених, які вірують. І це їм не заважає, а навпаки – допомагає ставити запитання за межами науки.

Картина світу змінюється в кожної людини, якщо змінюється коло її знання. Чим ширше коло знання, тим яскравішою стає картина світу. У ній може бути місце релігійним або духовним компонентам, а може й не бути. Усе залежить від людини. Зараз дуже поширеною є індивідуальна, позаконфесійна релігійність.

Практика присутності

Півроку я провів у камері-одиночці. Простір два на два метри, у якому знаходиться невеличке ліжко і зроблена дірка у підлозі, з якої вилазять пацюки. Переді мною була стіна. Десь високо було розбите віконце – взимку залітає сніг, дощ іде. Ти дивишся й радієш: «Там іде дощ. Там сніг». Ти радієш! Стіна – простір обмежений, але є внутрішній простір. І в цьому внутрішньому просторі є можливості й спілкування, і молитви, і медитації. Якщо в тебе є внутрішнє багатство, у такі моменти ти його можеш використовувати, щоб тут і зараз бути присутнім.

Цей процес присутності може проявлятися в різних формах, але цінність моменту полягає в тому, що ти – живий. І життя саме тут, не в минулому й не в майбутньому, не в твоїх емоціях щодо того, чому я тут, – а в присутності. Тоді ти можеш і з тими пацюками розмовляти.

Про рефлекторну й рефлексивну реакцію

Я постійно повторюю фразу Віктора Франкла, що між стимулом і реакцією є проміжок нашої свободи. Тобто, є стимул, ми реагуємо на нього рефлекторно, біологічно, або ми рефлексуємо, шукаємо сенси. Переважна більшість людей реагує рефлекторно. У такої людини немає бачення минулого, немає сьогодення й перспектив на майбутнє. І якщо всі будуть реагувати рефлекторно, то Україна зникне. Хтось все ж таки повинен реагувати рефлексивно.

Взагалі є два запитання: одне з них пов’язане з минулим, а інше – з нашими сенсами («навіщо?»). Коли я був у підвалах, більшість людей ставило собі запитання: «Чому я тут?». А я постійно нагадував, що важливіше зрозуміти, навіщо я тут і що я можу з цього взяти. У когось зруйноване життя, здоров’я, втрачене майно – однак, все одно треба зрозуміти, який сенс у цьому. Проблема полягає в тому, що багато людей не вміє відповідати на це запитання. Це пов’язано з гуманітарною катастрофою в головах людей – не вистачає гуманітарного знання. Відтак, людина внутрішньо не має чим оперувати. І це – проблема.

Картина світу змінюється в кожної людини, якщо змінюється коло її знання

Про виховання

Дитина живе тут і зараз, бо в неї немає абстрактного мислення. Це – такий час, коли ми можемо її зорієнтувати на присутність в процесі. Часто батьки вносять напруження в психіку дітей, коли фокусуються на результаті й забувають про процес. Для того щоб дитина вміла бути присутньою, вона повинна бути особистістю, яка любить те, чим займається. А для цього мають працювати два фактори: еротичність і агресивність.

Еротичність означає, що ми любимо те, чим займаємося. Коли людина, наприклад, любить збирати марки, то вона еротична в цьому процесі. Другий момент – конструктивна агресія. Скажімо, щоб зорати й засіяти поле, необхідна конструктивна агресія. Тому дитину слід навчати любити те, чим вона займається, і докладати зусиль для того, щоб це зробити. І сама людина, яка вчить, повинна це вміти.

Про цінності й принципи

Тотальне невігластво, тобто відсутність знань з історії, культури, звички розмірковувати над головними питаннями свого життя, зрештою, породжує інфантилізм та вульгарний утилітаризм. Кожна особистість проходить у своєму житті через певні кризи. До речі, «криза» в перекладі з давньогрецької означає «суд», тобто в кризові періоди ми «виносимо себе на суд». Під час криз відбувається певний злам. І якщо людина має тільки утилітарні амбіції, вона ніколи не стане зрілою особистістю.

Зрілою особистістю нас роблять цінності, які ми для себе формуємо: цінність життя, свободи, рівності прав. І ми повинні нести відповідальність за цінності. Коли цінності поєднуються з совістю, формуються принципи. Якщо не працює совість, цінність може бути розмита. Совість – це внутрішній спостерігач. Якщо в нас немає «внутрішнього спостерігача», у нас немає й принципів. Тому людина може зраджувати батьківщину, родину тощо.

У людини завжди є потреби, але може не бути цінностей, і вона може ваші цінності обміняти на свої потреби. Саме тому дуже багато людей стали колаборантами, взяли в руки зброю й вбивають інших. Інколи під час катування мені зачитували доноси людей, яких я добре знав. І якщо людина не пройшла через внутрішнє покаяння, у мене немає морального права її пробачати.

Якщо людині не вистачає гуманітарного знання, вона внутрішньо не має, чим оперувати. І це – проблема

Про емпатію

Будь-яка зріла людина має не лише когнітивний, але й емоційний інтелект. В емоційному інтелекті важлива асертивність, тобто вміння відстоювати власну позицію і, разом з тим, чути думку іншого й висловлюватися так, щоб нікого не образити. Так можна вийти на діалог. А в діалозі головне – емпатія. Якщо ти чуєш людину, ти зможеш знайти шлях, щоб достукатися до її свідомості й впливати на неї.

Про індивідуалізм

Українець – індивідуаліст. У нас історично не вистачало тих «корпоративних» якостей, які були, наприклад, у психотипі росіян. Кожен українець був «зіркою». Він їхав кудись до Москви чи Варшави, і ним там захоплювалися. Період, починаючи з Петра І, в історії Росії називається «70 лет малороссийского пленения», тому що вся інтелігенція була з України.

Індивідуалізм – це дуже добре для особистості, бо дає поштовх для її розвитку, однак це й проблема для нашої єдності. Нам треба вчитися були асертивними й емпатійними; налагоджувати діалог, пам’ятати, що в нас є спільне благо, для досягнення якого потрібна спільна дія.

Оpen.kmbs.ua

Теги: