Видання "ГОРДОН" і Центр досліджень визвольного руху підготували спецпроект, присвячений українцям, які пройшли через нацистські концентраційні табори. В основі серії публікацій – матеріали виставки "Тріумф людини", яка відкрилася 8 травня 2018 року, в День пам'яті і примирення, біля Головного поштамту в Києві, і працювала до 23 серпня. Науковці Центру дослідження визвольного руху у співпраці з партнерами зібрали унікальні матеріали про людей, які пройшли важкі випробування, але не втратили людську гідність. У першій публікації описано історію створення концентраційних таборів, відомості про табірному побут і порядки, у другій – розповідь про жінок-невільниць, як вони виживали і підтримували одна одну в ув'язненні. У третій частині циклу – історії священиків, які опинилися за колючим дротом.

Однією з категорій в'язнів-українців у нацистських концтаборах було духовенство. Ця тема є малодослідженою, але можна стверджувати, що кількість священиків у концентраційних таборах була невеликою.

Така ситуація пов'язана насамперед із німецькою політикою щодо церкви як такої. Німці відкрито не переслідували українських церков різних конфесій. На початку окупації в 1941 році деяким із них вдалося відновити свою діяльність. Ідеться про Українську автокефальну православну церкву (яка була повністю незалежною) та Українську автономну православну церкву (яка визнавала верховенство Москви).

Таке ставлення після переслідування церкви радянською владою привело до того, що українське духовенство в ранній період нацистської окупації лояльно ставилося до влади, принаймні декларативно. Однак були й такі священики, які мало не з перших днів окупації відкрито виступали проти німецької репресивної політики, зокрема проти переслідування євреїв. Серед них був отець Омелян Ковч.

Омелян Ковч (1884–1944)

Цей греко-католицький священик усе своє життя присвятив допомозі ближньому. Як капелан Української Галицької армії перебував із військовими на передовій, щоб підтримати їх морально й фізично.

Продовження див. Gordonua.com

Теги: