Біографічна довідка: Юлія Філь, кандидат історичних наук, молодша наукова співробітниця Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, випускниця Національного університету «Києво-Могилянська академія», член Майстерні академічного релігієзнавства (МАР). Наукові інтереси охоплюють широке коло тем, пов’язаних з індійською культурою та релігією – від модернізації Індії за колоніальної доби до сучасної релігійності індійців середнього класу.

Доброго дня. Нашим читачам, так само як і мені, цікава ваша особиста історія у науковому житті. Що пробудило у вас дослідницький інтерес до Індії, зокрема секуляризації певних верств населення в Індії і модерної індійської ідентичності?


Історія моєї цікавості до індійської культури сягає часів юності, коли багато відповідей на мої екзистенційні питання дала медитативна йога – Сахаджа Йоґа, вчення, засноване індійською жінкою Нірмалою Шріваставою на базі багатьох індуїстських ритуалів та текстів. Мабуть, релігієзнавці назвали би цей напрямок дгарми неошактизмом. Хай там як, а йоґа дала мені хороший старт як у самопізнанні, так і в допитливості щодо Індії. Мабуть, саме тому, навчаючись на магістратурі, я все ж наважилася писати дипломну роботу про Індію. Вперше. До цього курсові та дипломні були присвячені скандинавській культурі та Середньовіччю. Це теж було вельми цікаво, втім уже тоді я розуміла, що уникаю індійської теми через страх – я так само любила Індію, як і боялася її. Для мене це був цілий Всесвіт, який манив і водночас лякав своєю Інакшістю. На п’ятому році навчання я зрозуміла, що це мій останній шанс почати розробляти індійську тематику. Тож пішла до японіста і сходознавця, викладача нашої кафедри Сергія Віталійовича Капранова, як до потенційного наукового керівника, задекларувавши своє бажання писати роботу про символіку індуїстського храму. Мабуть, це була точка відліку, з якої можна починати мій науковий інтерес до країни. Існує думка, якщо зробити перший крок – дорога з’явиться. Крок був зроблений, а дорога не забарилася. Після захисту дипломної роботи мені запропонували вступити до аспірантури Інституту сходознавства. Як в результаті моїх свідомих рішень, так і волею обставин, я досі в інституті й жодного разу не жалкую про той день, коли вирішила там залишитися. З того часу я невпинно вчуся і шукаю себе як вченого.

Інтерес до модерної індійської ідентичності й секуляризації еліт виник саме тому, що мене в принципі цікавлять індивіди та спільноти у часи змін чи криз. Перехідні епохи ставлять людину перед вибором, змушують проявити волю, адже створюють чисту потенційність, з якої можна здеградувати, або вийти на новий, значно якісніший рівень. Індійська колоніальна, освічена за західним зразком еліта в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст., також опинилася в ситуації змін, яку забезпечила тісна взаємодія з культурою Заходу. Доти ніколи такою мірою Індійська цивілізація не стикалася із Заходом. Мене справді цікавило, як ці люди будували нову картину світу, коли традиційна втратила свою актуальність. Як вони узгоджували негуманні для західної точки зору соціальні практики з прийшлими ідеями егалітаризму, як балансували між власними патріотичними почуттями та розумінням переваг британського правління. У ті часи формувалися «нові індійці», люди, які змогли адаптуватися до нових культурних умов, але при цьому не втратили свого національного обличчя, люди, яким вдалося перетворити зовнішній виклик Західної культури на внутрішній моральний виклик власної, за якого носії культури питають самі себе: хто ми є, чи хочемо бути такими, що ми можемо зробити, щоб стати кращими?

Серед ваших наукових напрацювань можна зустріти дослідження, що пов’язане з впливом західних ідеологій на становлення індійського націоналізму. Наскільки мені відомо, зараз у політичному вимірі Індії домінуючим є традиціоналістичний вектор. Можете, будь ласка, описати, які західні впливи ви вбачаєте у сучасній політичній ситуації Індії.

Так, мені було цікаво, як зароджувався індійський націоналізм, чим він надихався і чим відрізнявся від решти націоналізмів. Через те, що я дивлюся на націоналізм з конструктивістських позицій, то вважаю, що він є західним модерним явищем, а тому очевидно, що спосіб говоріння про себе як про націю Індія запозичила із Заходу. Як казав сучасний політолог Йогендра Ядав в одній із публічних лекцій: communities are created in minds and they are destroyed in minds. Звісно, сама націоналістична риторика в Індії відрізняється від західної. І ця різниця пов’язана насамперед з релігією.

Продовження див. тут

Теги: