У 2014 році на Сході країни вибухнула війна. Зруйновано будинки, вбито та покалічено людей, багатьох переселено в інші регіони країни. Це відчули на собі жителі Донбасу. Волонтери, дивлячись на всі переживання, руйнування, незручності, відгукнулися і стали активними у допомозі жителям цих регіонів. Збираючи кошти, вони допомагали тим, хто особливо потребував цієї допомоги. Це були не тільки продукти і медикаменти, іноді доводилося просто підтримати людину чи підбадьорити. До цієї допомоги долучилися також місії, релігійні організації та церкви Харківської області.


Про те, як у цьому служінні бере участь харківська церква «Преображення», розповідає волонтер Владислав Ткачов.


– Все почалося у 2014 році. Відразу після звільнення Слов’янська ми приїхали туди на допомогу командою з дванадцяти чоловік. У місто почали приїжджати переселенці з різних районів Донбасу, тому виникла велика проблема з розселенням людей. Ми з братами зайнялися реконструкцією будівлі, де змогли б проживати 70 осіб. Приміщення потребувало заміни вікон, деякі бетонні перекриття були пошкоджені, тому їх також треба було замінити. Так як я – будівельник, мої друзі – теж, півтора року ми займалися відновленням будинків. Робили все, що могли: замінювали дахи, ремонтували приміщення, паркани тощо. Також намагалися надавати різнобічну  допомогу тим, хто виїжджав, адже деякі з них виходили зі своїх будинків в кімнатних тапочках і лише з паспортом у руках.

А чим займалися після Слов’янська?

У 2015 році наше служіння розширилося, ми почали працювати по різних точках упродовж лінії фронту, починаючи від м. Щастя Луганської області, і закінчуючи смт Гранітним, поблизу Маріуполя. Селища відвідували з різними програмами для дітей та молоді, проповідями та піснями. Серед усіх цих проектів також складали продуктові набори, по 100-200 таких наборів привозили на ці заходи і після богослужіння роздавали як гуманітарну допомогу, надавали й всіляку іншу допомогу, а також свідчили людям про Христа.

Як ви збирали продуктові набори?

Віруючі нашої церкви жертвували гроші, або купували продукти за запропонованим списком.

Що спонукало вас їхати в ці місця?

Наша мета – до кожної людини донести Вістку Євангелії. Упродовж цього часу ми могли свідчити людям про Бога в різний спосіб. Нас почуло близько двох тисяч чоловік в рік. Ми мали регулярні зустрічі з людьми в школах, дитячих садках, церквах, просто на вулицях, використовували будь-яку можливість, щоб розповісти про Спасителя.

Коли ти бачиш обставини, в яких живуть люди, неможливо залишитися осторонь. Тільки безсердечна людина не зверне на це уваги. Що я маю на увазі? Коли приходиш до бабусі і бачиш, що вона лежить без світла і тепла, серце починає стискатися. Коли чуєш історії людей, які вижили, перебуваючи під обстрілами, розумієш, наскільки цим людям потрібна допомога.

Хто у вашій команді?

Що стосується самої команди, це – люди, які бачать потребу і горять бажанням бути корисними для людей. Уся команда сформована не завдяки якимось однаковим поглядам або світоглядом – це результат спільних молитов. До цього ми з Дімою Федорченко молилися про те, щоб були люди, які бажатимуть служити. І вони з’явилися – люди, в яких загорівся вогник любові до людей, до цього служіння.

Чим зайняті сьогодні, на чому сфокусоване ваше служіння?

Сьогодні ми звершуємо активне служіння в селі Гранітне і робимо різнобічну  роботу. Бог відкриває двері для служіння людям, і ми шукаємо можливість, щоб їм послужити: працюємо з дітьми в школі, з молоддю, готуємо для них лялькові театри, виступи, концерти та майстер-класи. Провели для них табір, який проходив у приміщенні школи. Також роздаємо Євангелії у форматі МР3. У нас є спеціальні приймачі для людей, які погано бачать або чують, не мають можливості читати Біблію. Завдяки таким пристроям можна слухати проповіді, спів та християнські передачі. Це є першим кроком знайомства з Богом.

Розкажіть про смт Гранітне, чим воно живе, хто там залишився?

 Нещодавно у Гранітному ми почали роздавати гарячі обіди для пенсіонерів і людям з обмеженими можливостями. Є ті, за ким нікому доглядати. Є ті, хто живе у важких умовах. Наприклад, раніше у Гранітному проживало 4000 жителів, зараз –1500. Через це багато магазинів, аптек і перукарень закрилося, звузилося коло соціальної забезпеченості. Люди в таких умовах не живуть, а просто виживають. У самому Гранітному з усіх зручностей  залишилася тільки електрика. Ні каналізації, ні водопостачання, ні газу в цьому селищі немає. Світло працює з перебоями, Інтернет взагалі не працює. Є залишені старенькі люди, які самотньо лежать у будинку, доживаючи свої останні дні. Саме для них є можливість п’ять днів на тиждень отримувати гарячі обіди. Відповідальний за це служіння готує обіди і розносить їх по домівках. Це гарний спосіб допомогти людям і розповісти їм про Бога.

Віруючих тут дуже мало, всього десятеро літніх сестер. Вони збираються на богослужіння в домі однієї із них.

  Як на вашу думку, чи є зміни в серцях людей?

Зміни, безумовно, є. Коли ми розпочинали служіння в Мар’їнці, то в церкві було тільки двоє людей.  Зараз там сорок чоловік, які вже прийняли святе за вірою водне хрещення. Ці люди прийшли до Бога в результаті кропіткої благовісницької праці.  Після того, як ми з Мар’їнки переключилися на Гранітне, у Мар’їнці служіння продовжили брати із Запоріжжя.

Зміни відбуваються також і в нас. На останній зустрічі була жінка Зіра Гафаровна, якій ми допомагали. У неї п’ять онуків, яких вона виховує сама. Донька померла, а чоловік спився. Сама вона не християнка, і спочатку особливо не сприймала те, про що ми з нею говорили. Але ж вона прийшла на зустріч і разом із нами співала, брала участь у служінні. Це нас дуже порадувало.

Коли починаєш із людьми спілкуватися, вони починають усвідомлювати свою гріховність, розуміти Господні істини. Практично на всіх зустрічах відбуваються покаяння. В останній поїздці брат Андрій Чабан молився з однією бабусею і вона просила у Бога прощення за своє гріховне життя. Люди змінюються тоді, коли бачать, як ти налаштований до них. Вони не дивляться на те, що ти їм даєш, а дивляться, який ти, як живеш, чи відповідають твої слова  твоїм вчинкам.

Поділіться, будь ласка, планами на майбутнє?

Цього літа хочемо проводити табір для невіруючих дітей і молоді. Молимося і  віримо, що Бог дасть нам цю можливість. Озираючись назад, згадуємо і інші проекти – роздача дров у зимовий період, насіння, памперсів, як для дорослих, так і для дітей.

Нещодавно мені зателефонувала одна жінка і сказала, що упродовж дня слухає передачі через радіоприймач, який отримала від нас у подарунок, і дуже задоволена такою нагодою. Ми радіємо, значить, – це потрібно людині. Бог торкається людських сердець, і ми віримо, що незабаром будемо пожинати плоди.

Вaptyst.com

Теги: