Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує велике інтерв’ю до 75-річчя з Дня народження Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. 

Про те, чого найбільше маємо прагнути та здобувати у земному житті; чому одна людина випромінює світло, а інша вкриває все навкруг пітьмою; як можна побачити Бога, і які перепони найчастіше на заваді; а також, як повернути мир у країну, навчитися прощати та подолати зло у собі і навколо. 

— Ваше Блаженство, щиро вітаємо Вас із 75-річним ювілеєм! Нам відомо, що Ви стримано ставитесь до ювілеїв і всілякого роду святкувань, але це — достойна дата, яка підсумовує Ваші труди і окреслює плани на майбутнє. Що Ви вважаєте найголовнішим здобутком для людини в земному житті?

— Які плоди Господь вимагає від людини, яка знаходиться в Церкві? Звичайно, не плоди в буквальному сенсі, не грона винограду або глечик вина, це — духовні плоди, про них говорить святий апостол Павел: «Плід же духовний є любов, радість, мир, довготерпіння, благість, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5, 22–23). Саме їх людина повинна постійно приносити Богу в Церкві.

Всі ці властивості, або чесноти, про які згадує святий апостол Павел як про духовні плоди, є в душі кожної людини, але вони засмічені гріхом — духовним сміттям. І коли людина живе в Церкві правильно, тобто будує своє життя на правилах церковних, на законах Церкви, перебуває в молитві, поститься, творить добрі справи, вивчає Святе Письмо, яке відкриває багато питань, що хвилюють її, — то така людина таким чином починає розчищати свою душевну ниву. І ці даровані людині чесноти, які складають разом образ Божий у людині, починають давати плоди, паростки: в однієї людини в якусь одну міру виростають, у іншої — більше, в третьої — ще більше. І ось ці плоди людина повинна приносити постійно Богу, постійно повинна перебувати в любові до Бога і ближнього, постійно намагатися бути в мирі з Богом і своїм ближнім, постійно бути довготерпеливою, тобто переносити щось таке, що їй не приємно, але Бог допускає людині це.

— Якою головною властивістю володіє людина, як носій образу Божого?

— Людина, як вище творіння Боже, має на собі печать Троїчеського Божества. Ця печать називається розумом. Господь є досконалим Розумом, і саме таку печать Господь поклав на кожну людину. Кожна людина має в собі розум, що народжує постійно думку. Чи хоче людина думати, чи не хоче — думка твориться все рівно, це не від нас залежить. Розум народжує думку, яка залежить від того, куди наш розум повернений. Якщо ми повернені лицем до Бога, то наш розум несе світлу енергію, яка нас освячує, і все довкола нас. Якщо розум спрямований від Бога до гріха, тоді він несе з собою понуру, темну, негативну енергію, яка потьмарює саму людину, несе людині печатку такого смутку і робить таким все довкола неї.

Господь говорить, що якщо людина живе святими законами, за святими заповідями, то вона живе у світлі, і благодать Святого Духа просвічує і наповнює саму людину радістю, яка розливається навколо, оточує людину і всіх, хто з цією людиною спілкується. Всі відчувають якусь позитивну силу, але то сила не людини, то сила Божа. Тому ми, дорогі браття і сестри, повинні пам’ятати: для того щоб прославляти ім’я Боже, людина повинна знати Бога — що Господь є наш Творець, що Він Сам є Життя і вічне Світло. Він сам є Любов і випромінює із Себе ці якості, ці добрі властивості.

Самі ми світла Божого не притягнемо, не прихилимо, ми повинні знати Троїчеського Бога, свого Творця, і виконувати ті заповіти, які Господь дає нам для того, щоб дехто повернув собі втрачену колись благодать Божу, а хто її ще не має в собі, ще не знайшов, зміг знайти її. Вся Біблія, весь Закон Божий, зводиться до того, що людина повинна любити Бога і ближнього, як образ Божий. Із заглибленням у духовні закони життя ці дві заповіді розтлумачуються, розкриваються все більше і більше, саме це тлумачення двох головних заповідей і складає Біблію.

— Чи може людина бачити Бога?

Якщо ми подивимось на історію людства, історію Нового Завіту, то побачимо, що в усі віки ворог людського спасіння диявол намагався здійняти перепону між Богом і людиною. У перші віки Християнства такою перепоною був страх смерті, яка чекала на християнина, чиї релігійні переконання стануть відомими всім довкола. Але багато хто здійнявся над цим страхом і побачив обличчя Бога, і за цю віру заплатив своєю кров’ю — кров мучеників, таким чином, стала насінням Християнства. Їх убивали, а їхня кров запалювала серед інших любов до Бога, і замість одного християнина поставав десяток, сотня, тисяча.

Коли закінчилась епоха гоніння на християн, настав інший період: тоді диявол підняв між Богом і людиною єресь і розколи. Єресь — це неправильне вчення про Бога, а розкол — намагання людини зробити Церкву такою, як вона цього хоче, а не Бог. Але багато віруючих здійнялись і над цією перепоною, побачили Бога і показали іншим людям шлях до святості: деякі з них проживали в пустелях, монастирях, деякі — в миру, але всі вони зуміли піднятись, щоб побачити обличчя Бога.

Після цього настав час благополуччя, під час якого диявол зводив між Богом і людиною стіну байдужості: все спокійно, ніхто нікого не гонить, не утискає, людині навіюється, що не треба поститись, молитись — поживи краще у своє задоволення, відпочинь із друзями, а потім, як прийде старість, будеш каятись, молитись — і спасешся. Але людина, яка є уважною до себе, ставить собі запитання: «А раптом я не доживу до того часу, треба готуватись завчасно, треба здійнятись над безпечністю, щоб побачити Бога тепер, доки ще не пізно…».

Потім настав період безбожжя, коли диявол навіював багатьом, що світ виник мало не випадково, і багато з людей не змогли подолати нову перепону між Богом і людиною: атеїзм. Але знайшлись і такі, які знову здійнялись і над цією перепоною, щоб побачити Бога.

Сьогодні ворог людського спасіння робить спроби «обожити, освятити» людські бажання, внаслідок чого людина намагається поневолити Творця собі. Ми визнаємо Бога і вважаємо, що тільки за це Бог є нашим боржником і змушений виконувати всі наші бажання; але, коли людина правильно пізнає Бога, то вона підчиняється волі Божій в першу чергу. «Чи бачили ми Бога?» — таке запитання сьогодні може перед собою поставити кожен із нас.

— Як людина може побороти зло — і всередині неї, і довкола неї?

У світі існують дві сили: темна і світла. Світла ангельська сила допомагає людям, а темна сила намагається відвести їх від Бога і довести до загибелі. Представник цих темних ангелів спокусив Єву в раю. Бог дав заповідь людині, щоб вона вдосконалювалась духовно: «З усього вкушайте, що росте в саду, окрім одного дерева». Здавалося б, незначна заповідь, в раю була тисяча прекрасних дерев, плодів і злаків — і на вигляд, і на смак. І тільки одне дерево з цієї тисячі було заборонене. Диявол спокусив Єву, вона вкусила і дала Адамові, і той вкусив — так почалася ця сумна для нас історія про те, як люди позбулися здатності жити в раю і були видалені Богом із раю. Але коли Господь виганяв Адама із раю, то дав обітування, що прийде час, і сім’я жінки зітре голову древнього змія диявола. І цим сім’ям жінки явився Спаситель, Котрий народився від Пресвятої Діви Марії і переміг диявола на Хресті, коли взяв на себе всі гріхи людства, розірвав їх і став переможцем смерті.

Сьогодні ми живемо в новій благодаті, коли Господь воскрес і дав кожній людині силу для того, щоби вона була спасенна і творила Божі заповіді. Господь дає Ангелів цілим народам, а людям — Ангелів Охоронців. Та людина, яка хрестилася в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, яка вірує в Христа як Сина Божого і Спасителя світу, одержала при Хрещенні Ангела Охоронця. Ми його не бачимо тілесними очима, але він завжди поруч із нами. Як говорить святий апостол Павел, він допомагає тим людям, які хочуть спастись. Ангел дає добрі поради, вкладає добрі думки в серце людини. Щоправда, нам часто важко розпізнати — де думка від Ангела, де від темного духа, а де думка від нашої плоті. Наша душа наповнена багатьма помислами і бажаннями, серед яких — і добрі, і недобрі, тому нам і важко розібратись. Для того щоб розпізнати, який помисел від Ангела, а який від темного духа, людина в першу чергу повинна знати Святе Письмо, там усе роз’яснюється.

Як іще можна розпізнати думку Ангела від думки темного духа? Коли приходить думка від темного духа, то людина починає стискатися всередині, на неї находить сумнів, сум’яття. Це є ознакою, що до неї підійшов злий дух. Коли приходить думка від Ангела, то від цієї думки людина заспокоюється, вона відчуває мир і спокій, говорячи сучасною мовою, людина відчуває себе на місці. Це є ознакою того, що прийшла думка від Ангела. Але для того щоб мати навик цього розпізнання, людина має перебувати в молитві, бути уважною до себе і стежити, що ж відбувається всередині? Іноді подвижників, які занурюються в себе і уважно спостерігають себе зсередини, називають егоїстами, бо вони тільки собою займаються, а до оточуючого байдужі. Це неправильно, людина — це мікросвіт, це весь космос, Всесвіт стиснений і скорочений, вміщений в одну людську плоть. І коли людина вивчає себе, свої схильності, вона пізнає весь світ, вона пізнає загальну систему його побудови і розуміє, що має бути на якому місці. Такій людині, яка трудиться над своїм духовним вдосконаленням, Ангели допомагають. А коли ми грішимо, Ангели відступають подалі від нас, тому що їм неприємно бути поряд із людиною, яка грішить, оскільки від неї буває духовний сморід. Ангели відходять, сумують і моляться за таку людину, а коли людина живе свято і праведно, то Ангели радіють.

— Чи кожна людина має присвячувати себе Богові?

— Кожна людина повинна віддати, присвятити себе Богові, але що це означає? Людина повинна підкорити себе тому Закону, який Бог подарував нам. Коли ми виконуємо Божественні заповіді, це означає, що ми віримо Богові і присвячуємо свої сили, свої розумові здібності, свої таланти фізичні і духовні Йому. Буває, що людина, як сьогодні модно, знає про Бога, але Йому не вірить, вважаючи, що Бог має бути помічником її чи рабом. І задає Богові програму: Ти маєш мені це зробити, Ти маєш мені так зробити. Це неправильний духовний погляд, Богу треба довіряти і вірити. Тобто — що Бог сказав нам, то є істина, і її треба виконувати, тільки таким є правильне відношення людини до Бога. І коли ми починаємо жити, вважаючи, що Бог має бути нашим помічником, то від цього викривлення людського життя зароджується всередині людини неспокій, війна. І в якийсь певний час, коли вона досягає максимального рівня, це виплескується назовні і виникає справжня війна, коли ми повстаємо один проти одного, вбиваємо один одного. Все це — породження гріха. Це є наслідком того неспокою, який є в людській душі, коли вона неправильно ставиться до Бога.

Свята Церква нагадує людям, що людина покликана для високої мети, для того, щоб жити вічно на Небі з Богом. Земне життя, яким би воно не було — багатим чи бідним, щасливим чи нещасливим — завершується, бо має, як і все, початок і кінець. А те Життя, до якого Церква готує людину, не має кінця. Воно Вічне, неминуще, і Церква готує людей до свого Життя, вона свідчить людям, що вони повинні жити в мирі одним з одним, бо ми є дітьми одного Бога.

— Ваше Блаженство, як ми, віруючі громадяни України, можемо допомогти припиненню війни на Сході України і поверненню миру в нашу країну?

— Якщо батько має десять синів, то він не ділить їх на старших чи молодших, а якщо вони ворогують між собою, то він завжди намагається їх примирити. Бог також хоче, щоб ми жили в мирі один з одним. І Церква наша говорить про те, що в людей на землі завжди є проблеми, вони були і будуть. В древньому Ізраїлі для вирішення цих проблем були судді. Це такі люди, до яких зверталися за вирішенням майнових чи якихось інших спірних питань. Люди приходили до судді, і він вирішував ці питання, не допускаючи, щоб люди вбивали за це один одного, тоді теж таке траплялося. Церква говорить про те, що ніякі земні проблеми, навіть зібрані всі докупи не вартують життя однієї людини, воно на терезах буття переважає всі проблеми. Тобто всі проблеми абсолютно не варті того, щоб одна людина померла за них.

Завжди на землі залишається шлях і спосіб вирішити проблеми миром. Є дар слова, який Господь дав нам, і ми можемо дискутувати й обмінюватися словами. Є дар внутрішнього відчуття ситуації, і з допомогою слова, переговорів можна подивитись один одному в очі і знайти порозуміння. Саме цими методами Церква закликає вирішувати всі земні проблеми. І молиться, щоб був мир в Україні, щоб наші хлопці перестали гинути, тому що це найбільша трагедія і ми її сьогодні маємо. Молоді покидають цю землю і віддають своє життя, а вони б ще могли жити і трудитись, виховувати дітей. Ми молимось, щоб це припинилось. Щоб люди зрозуміли, що кожну проблему можна вирішити мирним шляхом. 

— А як навчитися прощати і чи можна без цього спастись?

— Приклади, як прощати ближнього, ми знаходимо у всіх святих, але найвищий приклад ми знаходимо в земному житті Спасителя Господа Іісуса Христа. Всі ми — люди, когось ми ображаємо, хтось нас кривдить. Ми спровокували когось, щоб він нас ударив або не так подивився, не так сказав. Ми маємо в собі гріх, а Господь був безгрішний, і Він робив людям тільки добро, а люди за це Його і ненавиділи, і гнали, і ображали, і нарешті розіп’яли на Хресті. І яка остання була молитва Спасителя? «Царю Небесний, прости їм, бо вони не відають, що творять». Ось — найвищий приклад того, як потрібно прощати ближнього, адже часто він теж не відає, що творить.

Нехай Господь дає нам сили, щоб ми у своєму житті намагалися постійно дякувати Богові за все, що отримуємо від Нього, щоб ми ті сили, ті здібності, ті дари, які Господь нам дає, використовували для продукування добра, а не на гріх. А якщо ми не доводимо свої справи до праведного кінця, то повинні пам’ятати, що є надійний засіб — покаяння, який ми повинні застосовувати постійно. Ми повинні і ближнього прощати, без чого не будемо мати дерзновіння просити Бога, щоб простив нас, ми повинні говорити: «Господи, прости мені вільні і невільні мої гріхи». Якщо будемо так будувати своє життя, то станемо спадкоємцями Царства Божого на землі, і Царства Небесного на Небі. Тому що Царство Небесне починається на землі, коли Бог царює в людині. 

— Щиро вдячні, Ваше Блаженство, за настанови, ще раз вітаємо Вас з ювілеєм і щиро бажаємо Вам многая літ у здоров’ї, мирі та молитві за Українську Православну Церкву, за всю Україну та кожного з нас!


Нагадаємо, майбутній Предстоятель Української Православної Церкви — в миру Орест Березовський — народився 5 листопада 1944 року на Буковині, у родині священника — протоієрея Володимира Березовського. Цього року Блаженніший владика святкує свій 75-річний ювілей.

Сhurch.ua

Теги: