Софія Київська – пам’ятка української архітектури і монументального живопису, споруда часів України-Русі (11-е століття). Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Ансамбль Софійського монастиря занесено до спадщини ЮНЕСКО 

На сьогоднішній день Софійський собор у Києві зберігає найбільший у світі комплекс світських фресок ХІ сторіччя. Тобто, це ті фрески, які відображають конкретне життя того часу, і їх можна вважати унікумами для храмових розписів, каже доктор історичних наук, професор Надія Нікітенко, провідний науковець Національного заповідника «Софія Київська». У розмові з Радіо Свобода вона розповіла про зображені на фресках княжі портрети, заручини князя Володимира та візантійської царівни Анни, про церемонію заручин та особливості «протокольної моди» у таких визначних випадках.

 

– До комплексу світських фресок входить княжий груповий портрет та настінний живопис сходових веж. Якщо говорити про княжий портрет, то він є, сказати б, традиційним, тобто, це портрети замовників, будівничих або дарувачів цього храму. Подібних групових портретів чимало в інших храмах.

– А чим портрет у Святій Софії відрізняється від інших подібних?

– Він є унікальним: в ті часи князь або цар, або інший світський можновладець, вважав себе смертним, грішним, «рабом Господнім» – тож його портрет малювали або на периферії храму, або у так званій нижній зоні розпису.

А у Софії Київській груповий княжий портрет розміщений на трьох стінах центрального нефу (коридору), навпроти головного вівтаря під княжими хорами. Це найбільша фреска собору, вона має у довжину 15 метрів! І це говорить про значення і могутність княжої влади для всього тогочасного світу. Вочевидь, це той князь, який замовив і збудував храм. Тож на портреті зображено церемонію освячення Софії родиною хрестителя Руси-України Володимира.

– Чи відомо точно, хто зображений на портреті!

– Дивіться: на сьогоднішній день наша наукова команда упевнена, що засновником храму Святої Софії Київської у 1011 році було княже подружжя хрестителів України-Русі – Володимира та Анни. А син князя – Ярослав Мудрий – у 1018 році завершив починання батька. Цей факт беззаперечно доводять мозаїки та фрески, графіті з датами на стінах собору.

І на княжому портреті відтак зображено княжу родину Володимира: так, серед зображених персонажів був зображений і Ярослав Мудрий, на той час – молода ще людина. Він один із синів, представлених на княжому портреті: На жаль, дотепер збереглись чотири фігури на південній стіні і дві – на північній, це діти князя. А постаті князя і княгині, що знаходились на західній стіні, не збереглись: стіна була розібрана на зламі XVII – XVIII століть.

– А чи вдалось «розшифрувати» портрет?

– Зберігся малюнок голландського художника Абрахама ван Вестерфельда від 1651 року, тоді частково центральна частина фрески ще зберігалась.

На ній були зображені Володимир та Анна. А тепер на південній стіні можна бачити Ярослава, за ним іде Борис, за ним його дружина і за нею – Гліб.

На жіночій половині портрета, за Анною, першою йде Феофана (вона вийшла заміж за новгородського посадника Остромира), далі йде Премислава (вийшла заміж за угорського принца Ласло Сара), а далі йде Агата Київська – вона вийшла заміж за англійського принца Едуарда, котрий згодом став королем, але правив недовго, і стала матір’ю короля Англії Едгара Етелінга і шотландської королеви Маргарити Святої.

– Цікаво – то ім’я Агата прийшло до Британії з Руси-України?!

– Так, до цього Захід не знав імені Агата. Повернімось до портрета: за Агатою йде Марія Доброніга, дружина польського короля Казимира І. З родиною Володимира мріяли поріднитись багато європейських правлячих родин, бо Володимир мав статус царя.

– У що вбрані на портреті Володимир та Анна, це якийсь специфічний одяг?

– Володимир та Анна вдягнені у царський церемоніальний одяг, корони та мантії. Тобто, вони мали титул царів – до речі, Володимир і на своїх монетах виступає царем, бо зображений у короні і царському одязі. За візантійськими церемоніально-дипломатичними нормами Анна була коронована як царська наречена, коли виходила заміж за Володимира. До нього до неї марно сваталися чотири державці. Для Володимира це була небачена честь – отримати руку порфірородної царівни, тобто, такої, яка народилась у Порфіровій палаті царського палацу в Константинополі (це така зала, стіни якої були викладені червоним царським порфіром).

– Що розповідають фрески про заручини Володимира та Анни? 

– Про це розповідають фрески двох сходових веж, що ведуть на княжі хори. Підйом на хори був урочистою церемонією. У ті часи вважалось, що під час цього обряду небесне єднається із земним, так, то не люди коронують Анну та Володимира, а сам Господь Бог.

– У чому значення коронації Володимира?

– Входження Руси-України до візантійського культурного і сімейного кола – це було священним, славним, і це було на віки, і це треба було закарбувати для нащадків на фресках Софійського собору, бо це був центральний храм, потужний духовний центр Руси-України. Так вона заявила про себе на всі світи. І цим тоді не могла похвалитися жодна держава. А це ж – початок ХІ століття!

На жаль, дотепер чимало науковців та освітян зовсім не знають про здобуту нами в Софії нову інформацію, а вона ж широко опублікована, з нею знайомлять навіть пересічних відвідувачів собору.

Мабуть, декому простіше жити за радянськими стереотипами, і не важко уявити, чому іноді ще вчать студентів чи учнів: «Київ – єдина колиска трьох братніх народів», «Ярослав Мудрий збудував Софію», «Де та Візантія, а де та Київська Русь» – треба долати такі штампи, поширюючи нові знання

Radiosvoboda.org

Теги: