Вітольду Козачуку було тільки три роки, коли їхня сім’я покинула рідне Рожище разом із ще 45 тисячами фольксдойче Волині під пильним наглядом спецслужб Третього Рейху і СРСР.


Нацисти і комуністи у ту сувору зиму 1939-1940 років блискавично виконували умови угоди про обмін населенням розділеної Польщі. Міняти мали українців і білорусів з території, що окупував Третій Рейх, на німців-колоністів, які опинилися «в зоні державних інтересів СРСР», тобто проживали на Західній Україні і Західній Білорусі. Угоду, що стала початком кінця історичного явища, відомого як німецька колонізація Волині, підписали 80 років тому – 16 листопада 1939-го.


Вітольд Козачук, син німкені й українця, легально приїхав на малу батьківщину аж через пів століття, коли рухнула Берлінська стіна. До цього часу Вітольд з братом примудрялися відвідували Волинь нелегально.


У 1970-их дозволялися зустрічі з родичами у Києві. Вони везли в столицю куфайки, робочі штани, гумові чоботи. Брати Козачуки переодягалися і в загальному вагоні їхали мовчки всю ніч до Рожища. Якби між собою спілкувалися, хтось міг почути їхню специфічну українську мову зразка 1930-их років. У період перебудови вже дозволяли зустрічатися у Луцьку. Козачуки селилися в готелі «Україна», а ввечері через чорний хід пробиралися і їздили в Рожище.


Коли дочекалася падіння ще й імперії зла, Вітольд Козачук, який бачив велику скруту у рідному краї, кинув клич про допомогу серед колишніх земляків і створив благодійну організацію «Брюкеншлаг Україна» («Мости в Україну»). Так репатрійовані волинські німці та їхніх нащадки об’єдналися для підтримки недавніх сусідів.


Це партнерство за майже три десятиліття діяльності організації обросло численними проєктами. Але для сучасних волинян історія німецької колонізації залишається маловідомим епізодом. Причиною тому було фізичне знищення слідів німецьких колоній з лиця землі і тотальна мовчанка про них у радянські часи.


Мовчали свідки тих подій, бо пам’ятати будь-що з докомуністичного минулого було небезпечно для життя. Мовчали й історики, бо тема була заполітизованою і «не дисертабельною». Демонструвати позитивний образ німця-колоніста було неможливим через ідеологічний тиск на науку. Простіше було обійти стороною такі теми. Ідеологія подавала німців виключно як фашистів і окупантів. А все, що стосувалося німецької колонізації на території Російської імперії, було під негласним табу.


Падіння Берлінської стіни 30 років тому знесло не тільки залізну завісу між Заходом і соцтабором, а й зрушило певні пласти в історичній пам’яті. Ув’язнене в закамарках пам’яті минуле отримало шанс заговорити.

Продовження див. тут

Теги: