Десять людей перемовляючись йдуть вздовж Cтоличного шосе у напрямку Лисої Гори. Надворі стоїть перший день теплого жовтня 2018-го. Немісцева, «патагонська» погода — серпневе сонце з майже листопадовим вітром. Ми збираємось святкувати Свято Матері Слави, пам’ятну дату на честь, як вважають мої супутники, давньослов’янського божества доблесті, дружини Перуна, згадуваної у «Велесовій Книзі». Вони, а на час написання цього матеріалу і «ми», — українські язичники.

Це мій другий день в Об’єднанні рідновірів України (ОРУ) — одній з найбільших язичницьких організацій країни. Перший був вчора, коли я прийшов у погодинно орендоване офісне приміщення в одному зі спальних районів Києва й записався на заняття «Школи Української рідної віри». Людина, яка зустріла мене і очолює зараз наш невеличкий загін, називає себе жрецем Горимислом[1]. За паспортом лідер київського осередку ОРУ має інше, менш слов’янське ім’я. Під час першої зустрічі Горимисл мені його показував.

Продовження див. тут


Теги: