Суспільства багатьох країн стають все більш ворожими до християн, горять церкви, гинуть від терактів під час богослужінь дорослі та діти. Християни залишаються найбільш переслідуваною суспільною групою в світі. Про практичну допомогу переслідуваним, юридичний захист та загрози, що можуть з’явитися завтра говоримо з Юрієм Кулакевичем, членом П’ятидесятницької Комісії по релігійній свободі.


– Юрію Петровичу, розкажіть про Комісію з питань релігійної свободи (Pentecostal Commission on Religious Liberty), до складу якої, здається, вперше потрапив представник Східної Європи? Які її головні цілі?

– На міжнародному рівні П’ятидесятницька комісія з питань релігійної свободи існує вже багато років. У різний час її очолювали пастори з різних континентів світу, ротації відбуваються кожні чотири роки. У серпні 2019-го на зустрічі Виконавчого комітету Світових Асамблей Божих було затверджено новий склад. Так, членами комісії стали: Цезар Касілос та Давид Лопес із Латинської Америки, Брайн Стіллер, Ренді Херст та інші з Північної Америки, Арто Хамалайнен (голова Комісії) з Північної Європи, пастор Іхсан Озбек від країн Середземномор’я. Є представники з Хорватії, Гани, Іорданії – географія досить широка. Станом на сьогодні – це 12 осіб.

Комісія, зважаючи на те, що на міжнародному рівні дуже мало уваги приділяється захисту християн, продовжує бути голосом гнаних за Христа. Попри те, що для багатьох можновладців ця суспільна група видається не такою важливою, можливості та нові ініціативи, що з’являються на цьому полі протягом 2019 року, дозволять сучасній Церкві краще служити тим, хто страждає.

Тобто виконувати пряме повеління Євангелії «Пам’ятайте про в’язнів, немов із ними були б ви пов’язані, про тих хто страждає, як такі, що й самі ви знаходитеся в тілі» (До Євр.13.3).


– Яка була тема засідання Комісії 29-30 жовтня в Стамбулі? Куди сьогодні спрямовані погляди світового п’ятидесятницького співтовариства, коли мова йде про захист одновірців?

– Перша зустріч нового складу Комісії мала на меті знайомство та напрацювання «дорожної карти» на каденцію. Світ та умови служіння церков змінюються, але християни, як це не дивно, залишаються найбільш переслідуваною суспільною групою. Велика частина з них – п’ятидесятники, як друга найбільша за чисельністю церковна спільнота у світі.

На сьогодні відомо, що 139 країнах світу не дотримуються погоджених правил щодо релігійних прав особи. Серед країн колишнього соцтабору лише в Україні християни користуються якісним законодавством та практичною свободою в цій сфері. Але в сусідніх країнах ситуація інша. В Молдові, Білорусі, Російській Федерації (включно з окупованими Кримом та окремими районами Донецької та Луганської областей), Середній Азії євангельські християни в статусі меншості. Часто – переслідуваної меншості.

 

Звичайно, в фокусі завжди мусульманські країни через ворожість та фанатичну жорстокість до християн. Випадки насильства проти віруючих в Ісуса Христа у Ніґерії та Буркіна-Фасо значно почастішали. П’ятидесятницька церква «Сіон» на Шрі-Ланці, що зазнала нападу в пасхальну неділю, втратила 28 своїх людей, 15 із них – діти! Але і глобальний Захід стає територією, де християн переслідують не менш.

Правозахисні організації за звичкою говорять про Азію, Африку чи Росію та утиски, які переживають віруючі люди там. Але прийшов час для Британії чи Швеції подивитися на те, що відбувається у їхньому власному домі. Мова ненависті та дискримінація різних форм аж до погрози вбивством та спричинення фізичної шкоди зростає в країнах Західної Європи. Переслідування може бути підступним і витонченим у таких країнах, які є ліберальними, гуманістичними та атеїстичними, особливо якщо законодавство обмежує або пригнічує свободу вираження поглядів. Згадайте лише недавнє публічне цькування та кримінальне переслідування за християнські погляди фінської парламентарки Пейві Расанен. Тенденція зростання мови ненависті та відкритої ворожості в суспільствах, що ратують за толерантність потребує нашої уваги.

Тут важливо зазначити, що теологія страждання та мучеництва не часто звучить у наших церквах. Загалом у християнських колах домінує два підходи. Перший – мовчання, щоб не було ще гірше, він притаманний здебільшого жителям країн колишнього СРСР (ми все ще тримаємося радянського протоколу: тихо будь, бо буде гірше). Інший підхід – активне відстоювання свої громадянських прав, як робив апостол Павло, чим сміливо користуються жителі демократичних країн. На місцевому ж рівні церковні громади навіть не знає як і про що молитися в день молитви за переслідувану Церкву, що відзначаємо у листопаді.

– А як?


– Профільні організації, як Open Doors (Відкриті Двері) чи  (Голос мучеників), пропонують щороку актуальний перелік країн та молитовних потреб. Друкуються навіть спеціальні календарі, де на кожен день пропонується потреба для молитовного заступництва. Було б бажання. Нам важливо усвідомлювати, що всі ми – єдине Тіло Церкви, отже це стосується всіх. Молитва додає сили та сміливості тим, хто потерпає. А вони були, є і будуть – «ті, хто бажають жити побожно, будуть переслідувані» говорить Святе Письмо. Гоніння, це бачимо як в євангельських текстах так і в новинах ХХІ ст., є ознакою поширення Божого Царства. Церква швидко зростає в Китаї, Ірані та Північній Кореї, однак останні новини показують, що і переслідування, тортури та смерть там посилюються.

– Юрію Петровичу, Вас було обрано регіональним представником Східної Європи в Комісії. Які обов’язки це покладає на Вас і які важелі впливу дає?

– Разом з колегами допомагаємо переслідуваній Церкві всіма можливими способами. Це – інформування національних Церков та місцевих громад про страждання одновірців, розвиток міжнародного партнерства та співпраця з профільними організаціями, що працюють з політиками. Важливим є об’єднання ресурсів, лобіювання і адвокація. Церкви на окупованих Росією територіях та Криму не мають бути залишеними напризволяще. Адже масштаби та інтенсивність діяльності окупантів проти місцевого населення, зокрема віруючих громадян, вказують чітко на злочини проти людяності згідно визначень міжнародного права. Вимога про обов’язкову перереєстрацію релігійних організацій та наступна повна заборона діяльності спричиняє серйозну загрозу для наших братів там. Крім того, молитовні будинки не мають горіти більше в Молдові. Голос російської Церкви теж не має замовкнути, незважаючи на сотні негативних судових вироків та сумний досвід свідків Єгови.

Найбільша загроза для релігійної свободи в Україні існує зі сторони новітнього марксизму, який під личиною гендерної ідеології намагається повернути молоде покоління до рабства, в якому їхні предки вже були за часів радянської окупації.

– Які перспективи такого служіння в Україні та Східній Європі? Коли планується наступне засідання Комісії? Які плани загалом у цій царині?

– Церква в країнах колишнього СРСР потребує найперше усвідомлення та вживання своїх природніх прав на свободу сумління. Намноження хейтерів (тих, хто ненавидять Церкву) вимагає освоєння антидискримінаційного законодавства та використання його для захисту прав і свобод людини.

Простий аналіз показує, що навіть не кожен священнослужитель знає про існування статті 180 КК про перешкоджання звершенню релігійного обряду та відповідні санкції. Профільний закон про свободу совісті та релігійні організації хоч і потребує певних точкових змін, може і має бути вживаний як позитивний інструмент для поширення добра. Сьогоднішні намагання ліберальних лобістів принести до українського законодавства нові протиприродні терміни та концепції становлять неабияку загрозу для суспільства загалом та свободи думки та слова зокрема.

Моніторинг, документування та аналіз мають стати кращими. Релігійна свобода рідко втрачається за одну ніч. Зазвичай, це непомітний, на перший погляд, процес. Права та свободи сотень мільйонів християн готові захищати європейський Alliance Defending Freedom, Commission on International Religious Freedom в США та інші сервісні структури. Звичайно, краще б вони нам ніколи не стали потрібними.

Наступна зустріч Комісії запланована на жовтень у США. Ця країна при нинішній адміністрації показує високий рівень ініціатив та дії щодо захисту людей віри. Чого вартує лише історія пастора Ендрю Бренсона, який був ув’язнений в Туреччині. Щойно США обвалили турецьку ліру, пастора тут же звільнили!

Сhve.org.ua

Теги: