Роман Полікровський народився у багатодітній сім’ї, де у його становленні особливу роль зіграв дідусь. Віра у Бога допомогла йому не схибити в підлітковому віці — не пробував цигарок, та алкоголю. Надійний тил Романа Полікровського — дружина, з якою виховують п’ятеро дітей. У минулому — успішний підприємець, ініціативний громадський активіст. Деякі свої ініціативи згодом довелося виконувати самому, адже 35-річним громада Збаража обрала його міським головою. Нещодавно ми поспілкувалися з ним, аби намалювати “інформаційний портрет” й з’ясувати: який він, Роман Полікровський, християнин, сім’янин, мер. 

Отож до уваги читачів — інтерв’ю сайту “Слово про Слово” Збаразького міського голови Романа Полікровського у текстовому та відео-варіанті. (Відео внизу статті) 

“Час — це один з таких ресурсів, який важко компенсувати”

Вітання глядачам та читачам сайту “Слово про Слово”. Сьогодні спілкуємося із Збаразьким міським головою Романом Полікровським. Доброго дня, Романе Степановичу, спілкуємося з вами в обідню перерву, зазвичай що ви встигаєте зробити за першу половину дня?  Це для вас найпродуктивніший час?

Як правило, так. Я стараюся починати будь-яку роботу зранку. В мене такий склад характеру, що краще почати швидше, тоді можна більше встигнути. Але оскільки мій день залежить  від багатьох факторів, тому буває по-різному. Стараюся усе максимально встигнути, оскільки час — це один з таких ресурсів, який важко компенсувати.

Окрім того, що ви є міським головою Збаража, ви — й батько п’яти дітей. Скажіть, як вам вдається виховувати їх, маючи так мало вільного часу? Які обов’язки у вихованні дітей, поклала на вас дружина?

Я часто жартую, щоб мати менше відповідальності у сім’ї, потрібно вибрати таку дружину, яку Бог дав мені. Тому щодо виховання, навчання дітей вона бере на себе максимальне навантаження. Але разом із цим для мене дуже важливо, щоб через свою роботу я не втратив зв’язок з сім’єю, тому намагаюся проводити з дітьми якомога більше часу. Втім цього часу завжди замало, щоб відчувати себе хорошим батьком.

Можливо, поділитеся з нашими читачами і глядачами секретами виховання, які застосовуєте ви?

Виховання — це одне з тих питань, які мене найбільше турбують. І якщо трапляється якась можливість у когось, хто виховав успішних дітей, спитати про їхні секрети, завжди роблю це. Помітив парадокс: чим більше запитую, пробую дізнатися ці секрети, тим менше в результаті знаю. Або чим більше книг читаю на цю тему, тим менше секретів дізнаюся. Напевно, так тому, що кожна дитина — індивідуальна. 

Мені здається, що якогось універсального секрету в вихованні немає. Переконуюся у цьому на прикладі відносин зі своїми дітьми — з кожним потрібно діяти по-різному. Єдине, що точно потрібно, це бути з дітьми, бути для них батьком, проводити з ними час. А ще пам’ятати “золоте правило”, що діти роблять не стільки те, що ти кажеш, а дивляться на твою поведінку. І один з найкращих секретів, напевно: виховай спочатку себе, а потім виховуй дітей. Бо діти дивляться, як ти розмовляєш, як поводишся з мамою, який у тебе стиль спілкування, саме це й переймають. Парадоксально, коли батько, який палить цигарки, п’є алкоголь, пробує навчити свого сина не робити цього.

Що б ви бажали робити, аби бути кращим батьком для своїх дітей? 

Напевно, більше часу виділяти і вміти чути кожного, не завжди це, на жаль, виходить. Моя робота не дозволяє повністю абстрагуватися вдома. Це не той випадок, коли закінчився робочий день й уже можеш належати самому собі, або своїй сім’ї. Зазвичай “робочий день” триває постійно, часто буває, що після роботи потрібно кудись їхати, багато розмовляти по телефону. Я хотів би більше часу приділяти дітям і бути хорошим прикладом для них. Але слід пам’тати, що час, помножений на якість відносин приносить якісний результат, а не просто кількість часу. 

Якої допомоги очікують чоловіки від дружини, щоб бути кращим татом?

Вірю, якщо присвятити багато часу, уваги і молитви, для того, щоб знайти хорошу дружину, то менше його прийдеться виділяти, щоб вирівнювати сімейні стосунки. Свого часу я над цим попрацював добре (усміхаєтьсяред.), тому, слава Богу, моя дружина створює позитивну атмосферу в сім’ї, аби я мав можливість бути хорошим батьком. 

Намагаюся не виходити за межі своїх повноважень і це стосується різних сфер — сім’ї також. Є сфери у нашій сім’ї, у які не втручаюся, не зважаючи на те, що у мене керівна посада, і завжди кортить взяти все у свої руки (усміхаєтьсяред.). Я намагаюся не змінювати свою дружину. Бо коли намагаєшся під свій формат підлаштувати дружину, у неї виникає зворотне бажання підлаштувати тебе під свій. Часто це призводить до напруги в стосунках, яка передається дітям.   

Чи є у вашій сім’ї традиції за участю лише батька і дітей? 

Є, це момент, коли даю дружині можливість відпочити від усіх нас (усміхаєтьсяред.). Насправді це дуже важливо, особливо коли у сім’ї багато дітей, коли дружина виховувала дитя одне за одним, накопичується втома. Коли є можливість, забираю дітей на стадіон, беремо м’ячі, ролики, скейти — діти обирають, що їм підходить. Ми дуже любимо плавати, особливо в Збаразькому ставку — випробуваний мером, отож можна купатися (усміхаєтьсяред.). Мої старші дочки, які вчаться у 4 і 5 класах, уже перепливають став, хоча багато дорослих цього не можуть. 

Уявімо ситуацію: ви приготували смачний, корисний сніданок для дітей, але двоє з них відмовляються їсти. Як будете діяти у такому випадку? 

Одразу задумався, як це, коли я приготував смачний сніданок (усміхаєтьсяред.)? Якщо серйозно, у нас працює принцип, який діяв у сім’ї, де виростав я. У нас також була багатодітна сім’я — п’ятеро дітей у батьків. Там, якщо хтось не хотів їсти, міг не їсти, але коли почав — мав з’їсти все. Батько вчив: посуд любить чистоту, тому ми завжди доїдали. У нашій сім’ї також ніхто нікого не змушує їсти. Одна наша донька дуже худенька, я часом дивуюся за рахунок чого вона живе: їсть дуже мало і то лише те, що сподобається, але вона енергійна, розвивається, тому ми не робимо з їжі проблеми і не пробуємо когось годувати  силою.  

“У мене не було мети стати мером”


Гаразд, як про сім’янина ми вже багато дізналися про Романа Полікровського. Розкажіть, будь ласка, про свій досвід, як вам вдалося перейти від підприємця до посади міського голови? Ким ви працювали до того, як сіли у крісло мера? 

Часто жартую, що у моєму житті, як у тому фільмі: “М’ясокомбінат — я!, кам’яний кар’єр — я!” Завжди шукав виклики і завжди був задіяний. Мав період підприємницької діяльності. Не скажу, що він був дуже довгий і я досяг якихось захмарних результатів, але мене завжди тягнуло в соціальну роботу, якісь благодійні проекти, ініціативи. Мене так виховав дід, який був відомою людиною, а для мене — добрим прикладом, що потрібно брати відповідальність на себе. Якщо бачу ситуацію, яку хочу розкритикувати, задаю собі питання: що я можу зробити, щоб її покращити? Таким чином я брав участь у різних проектах, і власне, це вилилося у те, що став депутатом районної ради, потім мером. Перед цим писав листи з пропозиціями попередньому міському голові Збаража, але тоді навіть не думав, що довелося втілювати це самому. Зараз жартома кажу: якби знав, можливо, менше цих завдань тоді давав би. 

Коли діло дійшло до виборів, чимало моїх знайомих пропонували, щоб я балотувався. Скажу відверто, я не рвався до цього, у мене не було мети стати мером. Відмовлявся не раз, але Бог так дав, що таки вирішив балотуватися і врешті став мером.

“Чиновники часто упускають негативи, які в Україну приходять “широкими дверима”

Як міський голова, якою ви бачите співпрацю міської ради з релігійними організаціями? 

Вважаю, міська рада не повинна втручатися в релігійні процеси, бо це дорога в нікуди. Духовну сферу важко об’єктивно зрозуміти чиновницькими підходами. З точки зору влади, потрібно вміти приймати різні віросповідання, щоб мати правильне відношення. З іншого боку, ми повинні сприяти і допомагати різним ініціативам. Найкраща комбінація: коли церква і влада у тих моментах, де вони пересікаються, працюють монолітно, підсилюють один одного. Оскільки в Україні так склалося, що довіра до влади, скажімо так, не є високою, хоча й до місцевої влади рівень довіри трохи вищий, але церкві люди довіряють все одно більше. Ініціативи церкви і влади часто пересікаються в благодійній діяльності, у соціальній роботі, у запобіганні негативним явищам, як наркоманія, алкоголізм, аборти, які руйнують суспільство. Тут влада має бути підтримкою і допомагати церковним, громадським, благодійним організаціям.

Ми мали досвід, коли священники, і я як міський голова, організували спільні заходи проти алкогольної залежності. Проводили семінари, щоб застерегти молодь від згубних звичок. Чиновники часто дивляться лише на якісь економічні показники і на формальні чинники, але упускають негативи, які в Україну приходять “широкими дверима” і руйнують суспільство. 

Як тато п’яти дітей, маю право говорити про демографічну ситуацію. На жаль, серйозно це питання мало хто у нашій державі сприймає. А ситуація така: там де є люди, там є місто, де є люди — є сім’я, є держава. Де немає людей — це просто територія. Кому ця територія буде завтра належати, якщо не буде людей, не буде українців, не буде молодих людей, які одружуватимуться, народжують дітей? Тому я намагаюся підтримувати ініціативи різних громадських, церковних організацій та лідерів для запобігання негативних суспільних явищ.

Зважаючи на вашу відповідь, цікаво, як ставитеся до алкоголю?

Коли я вперше став міським головою, багато моїх колег казали, що це не надовго, бо не вживаю алкоголю. Мовляв, робота складна, нервова, з людьми, а відволіктися ж треба, як не випити? Але, слава Богу, в мене є інші методи, щоб прийти до тями: коли важко, починаю молитися, читати Писання і це мене набагато швидше приводить в тонус, ніж алкоголь чи інші згубні речі. Також не палю цигарок. 

І не пробували?

Не пробував. Дехто каже, як ти можеш знати, що це погано, якщо не пробував? Не знаю, погано це чи добре, але мені без них точно добре.


“Багато молодих збаражан навіть не знали, що ці хащі — кладовище…”

Повертаючись до теми співпраці міської влади з релігійними організаціями, національними меншинами, знаю, що у Збаражі є унікальний досвід співпраці з євреями, розкажіть про це.

Так справді, це цікава сторінка  нашої роботи… Свого часу в Збаражі проживали багато народів, але ключовими були три національності: українці, євреї та поляки. Про єврейський період у місті залишилося занедбане кладовище — тут поховані люди, які жили у Збаражі, були лікарями, вчителями, будівельниками, які прославляли наше місто, вони є вагомою частиною історії міста. Співпраця з їхніми нащадками почалася з облаштування кладовища, це був один з моїх перших кроків  на посаді міського голови. Багато молодих збаражан навіть не знали, що ці хащі — кладовище… Бог поклав мені на серце особливе бажання зробити благоустрій на цій території, відклавши інші справи. Відтак ми організували велику толоку за участю працівників міської ради, комунальних підприємств, мешканців міста. І ми розчистили цю територію. Побачили багато пам’ятників людям, які вже не можуть за собою прибрати, бо їх немає з нами. Тому відповідальність на нас, живих, тримати такі місця в належному стані.  

Фото цієї толоки розлетілися інтернетом і люди побачили навіть за кордоном, що нам вдалося зробити. Я писав багато у різні організації, щоб знайти спільноту, яка б могла долучитися до цього, навіть не з матеріальної точки зору, а щоб можливо хтось знайшов своїх рідних. Після цього була низка цікавих подій, коли люди вперше приїжджали в Україну, згодом ми знайшли фонд, який займається збереженням єврейських кладовищ по всьому світу. Його представники запропонували встановити огорожу, і вони справді зробили дуже гарну, якісну огорожу і, звісно, популяризували це місце серед своїх друзів. Було вже кілька випадків, коли люди, дізнавшись про це місце, знаходили своїх  рідних. 

У Збаражі було знищено 2000 тисяч євреїв, є місце масового поховання, і у майбутньому ми плануємо зробити там  меморіальний комплекс. 

Цікаво почути вашу думку як міського голови, як християнина про появу консервативної християнської політичної сили, наскільки на вашу думку це важливо і потрібно? 

Це питання активності щирих християн. У нашій країні більшість вважає себе християнами. Але коли я кажу про християн, маю на увазі активних християн, які керуються християнськими принципами, живуть згідно з Божими заповідями, або бодай намагаються так жити. Дуже часто такі люди порядні, відповідальні, моральні, але вони дуже мало активні у суспільному житті. На жаль, ця думка панує ще з радянських часів: християни мають молитися і не робити нічого поганого, як кажуть за все добре і проти всього поганого. Я за те, щоб активні практикуючі християни брали відповідальність за все, що відбувається у нашій країні, це перший момент.

Другий момент, щодо політичних сил, тут є дві позиції і вони обидві правильні, і їх однаково потрібно реалізовувати. Є дискусія, чи потрібно активним християнам створювати одну партію і йти лише таким шляхом, чи християни мають бути у всіх партіях, мовляв голос здорового глузду має бути у кожній партії. Вважаю, обидві ідеї слушні. 

Чи є у вас відчуття тривоги щодо сучасного інституту шлюбу?     

Дуже часто економічним питанням ми виділяємо багато часу, поряд з цим можемо втратити найголовніше — сім’ю, людину як особистість, країну як таку. Вона може залишатися на карті, але це будуть люди, які не хотітимуть народжувати дітей. У світі є егоїстичний рух Childfree, який виступає за життя без дітей. Справжнє життя людини — коли вона живе для когось, щоб принести частинку добра, розвитку, позитиву людям, які навколо. Є велика загроза, яка зобов’язує усі сили, які усвідомлюють цю проблему, об’єднуватися і протидіяти розвалу традиційного інституту сім’ї.                       

Масла в вогонь додають і роботодавці, які радше візьмуть на роботу чайлдфрі, ніж людину з дітьми…

Так, але вони не розуміють короткостроковості цієї перспективи. Проблема №1 України і країн, що розвиваються, — це відсутність робочої сили. Де візьметься робоча сила, якщо не народжуються діти? Я дуже занепокоєний тим, яке суспільство ми залишимо майбутнім поколінням. А те, яким буде суспільство, вирішується сьогодні. І це виклик для нас, людей з різних сфер життя, не тільки чиновників.

Хотілося ще почути вашу думку ось про що: ми зараз записуємо це інтерв’ю для християнського сайту… Якими на вашу думку мають бути християнські медіа, щоб мати вплив на суспільство?

Будьте правдивими і намагайтеся бути позитивними. Це речі, яких дуже не вистачає загалом у медіа. Те, що людині скажуть і покажуть, формує її мислення, світогляд. Переконаний, чим менше людина дивиться сучасне телебачення, тим більше залишається цілісною, самою собою. Більшість теперішнього контенту формує світогляд на основі конфліктів, катастроф, бід, нещасть і так далі. І це середовище, яке сильно руйнує нашу психіку. Я рекомендую дивитися про спорт, або про природу — це можливість “перемкнутися”.  

Безповоротна точка


Розкажіть, будь ласка, коли ви усвідомили себе християнином, зрозуміли, що Бог є і що хочете бути з Ним? 

Я виростав у християнській сім’ї, у якій шанувалося Слово Боже, християнський світогляд, традиції та цінності. Я формувався в хорошій атмосфері. На мене дуже вплинув мій дід, він довший час проживав з нами, був людиною важкої долі. По батьковій і маминій лінії батьки були вивезені, репресованими, потім вони повернулися, починали все спочатку. Виростаючи, кожен підліток у якийсь момент стає перед вибором: які твої цінності, за якими принципами будеш жити? Переді мною теж стояв такий вибір. Життя, яке вирує, особливо у молодих людей здатне затягнути у речі, про які згодом дуже жалкують. Бог зберіг мене і завдяки молитвам моїх батьків, мого діда зберіг мене від негативних речей. 

Стосунки з Богом глибоко наклалися на моє одруження. Це була безповоротна точка, коли я вибрав шлях християнського життя, сімейної людини з християнською поведінкою. Це був якір, який мене по доброму приземлив. 

Як ваші стосунки з Богом вплинули на ваш спосіб життя? 

У таких випадках, як я, без Божого втручання нічого б не вийшло. Не знаю, що б зі мною було, як з особистістю, як з діячем, якби не Бог. 

Чи бачити ви у своєму житті ознаки Божого Царства? Свідчення, що воно є? 

 Часто християни живуть думкою, що царство Боже — це щось в майбутньому. Але Писання каже, що царство Боже — в середині вас. Якщо людина не відчуває Царства Божого зараз, то я не впевнений, чи може вона претендувати на Царство Боже у вічності. Я вважаю, що царство Боже це – праведність, мир і радість у Дусі Святому. Коли ти можеш у цьому світі, серед цих спокус, серед тих усіх викликів, негативів, того всього бруду, залишитися цілісним, знайти щось хороше, позитивне і світле — це і є прояв Царства Божого.

До якої церкви ви ходите? 

У Євангельську церкву “Осана” в Збаражі. 

Наостанок поговоримо про тему покликання. Яку місію ви бачите для себе, як християнин, громадянин, як міський голова і як батько?

Почну, напевно, з мене як християнина. І це дає відбиток на усе інше. В житті людини, як в будівлі, все має бути на своєму місці. Людина — це будівля, і залежно від того, як ми її будуємо, такою буде її надійність, комфорт. Християнські цінності та ідеї, Божі принципи мають бути підвалинами. Як християнин, я маю на меті принести максимально багато користі для людей. Так само і щодо сім’янина, громадянина, міського голови. Кожен громадянин має жити з думкою, що від мене залежить те, що відбувається в країні. Тоді лише вона буде змінюватися. Як міський голова, мрію, щоб справді встигнути зробити максимально багато корисного. Ставлю собі великі цілі. Для мене Збараж це найкраще місто в Україні. Так, з найкращими ямами, найкращими безпритульними собаками, найкращими проблемами (усміхаєтьсяред.). Люблю людей свого міста, і хочеться, щоб у кожному місті люди любили своє місто, своє село і свою країну, намагалися зробити якомога більше добра. Вірю в прекрасну, квітучу Україну — лише з Богом. Коли Бог буде на першому місці, будуть реформи, усе у нас вийде.   

Бліц-інтерв’ю

Яким телефоном ви користуєтесь? 

Xiaomi Redmi 5.

Улюблені 5 застосунків на телефоні?

Моя Біблія, Дні народження, Фейсбук, Інстаграм, Телеграм. 

У що б ви інвестували тисячу євро? 

У себе — у свої знання, у розвиток, у книги.

Що зараз читаєте?

Книгу про постріл в глибину. Цікава книга, про корабель, другу трагедію після Титаніка, у якій потонув британський корабель. Люблю читати книги для саморозвитку, мотивуючі, про менеджмент. Раджу усім читати книги, вони збагачують. Економте на телевізорі, інвестуйте час в книги.

Ким хотіли стати у дитинстві? 

Космонавтом, або пожежником, як було тоді популярно. Тоді, як інші забавлялися машинками, часто грався великою коричневою папкою, складав якісь папери туди. Пам’ятаю, батьки ще тоді казали: “з нього щось виросте!”. З дитинства був нахил до адміністративної роботи (усміхаєтьсяред.). Але якщо хтось думав, що я з дитинства хотів стати мером, то це не так.  

За яких обставин заробили свої перші гроші? 

Мій тато і брат працювали на будівництві, будували дім. Пам’ятаю, я закінчував 9 клас і на канікулах пішов працювати підсобником: носив цеглу, відра, за це заробив перші гроші фізичною працею.Вважаю, не потрібно цуратися, будь-якої роботи. Бо працювати не соромно, соромно — не працювати. 

Дякую за інтерв’ю!

Slovoproslovo.info

Теги: