Італія стала першою країною в Європі за кількістю смертей від нового типу коронавірусу. Сьогодні медики посилено борються за життя інфікованих, на карантині все – працюють лише аптеки та продуктові магазини, куди людей запускають по одному або по двоє. Люди влаштовують флешмоби на підтримку країни – співають гімн та найпопулярніші італійські пісні, плескають в долоні на знак вдячності медикам. LB.ua поспілкувався з українськими заробітчанками в Італії про їхнє життя та роботу під час карантину.

“Карантин – це новий, незвичний час”

Ірина живе в Римі так довго, що навіть не рахує – “більше восьми чи дев’яти років, не знаю”. Жінка працює секретаркою в адвокатській конторі. На карантин компанія вийшла 10-го березня. Всі суди в Італії, відповідно, наразі закриті. Через коронавірус заблоковано навіть розгляд апеляції на вирок українському нацгвардійцю Віталію Марківу, якого суд в Італії засудив до 24 років позбавлення волі.

– Все почалось з понеділка, але ще в п’ятницю ми жартували про коронавірус, ніхто серйозно не сприймав захворювання, – розповідає Ірина. – Я в січні хворіла два тижні на бронхіт, то на роботі колеги жартували: “Та ти вже перехворіла цим коровірусом, ходиш тут і всіх заражаєш”.

Наразі, каже Ірина, немає жодної інформації про те, як відновлюватиметься робота та як компанія буде компенсувати кошти за карантин. Поки керівництво рахує вимушений карантин за відпустку. Якою буде зарплата за березень – невідомо. За оренду житла жінка з чоловіком платять 850 євро місяць. Наразі, каже Ірина, сім’я має заощадження, щоб оплачувати квартиру надалі, однак сподівається, що ситуація з карантином вирішиться швидко.

– Сидимо вдома, читає, дивимось фільми, трохи порядки наводимо, трохи скучаємо. Для всіх карантин – це новий, незвичний час. Ходимо в продуктовий магазин, всі продукти є, не бачила лише яєць. Паніка в магазинах була лише на початку, але все швидко вирішилось, – ділиться Ірина. – У нас на районі працює доставка “Glovo” з місцевої піцерії та закладу, який готує суші. Церкви в місті також всі закриті, служби лише онлайн. Якщо священик і паску покропить онлайн, то буде добре.


Жінка каже, що немає обмежень з розрахунку – можна зробити це як готівкою, так і карткою: “В магазини пускають по кілька людей. Наприклад, два вийшло - двоє наступних зайшли, так щоб в магазині була можливість триматись на відстані один від одного. Так само на касі, спочатку одна людина розраховується, виходить і тоді вже підходить інша. Дистанція між людьми – один-два метри”. Щодо ситуації в аптеках, відповідає, що не знає.

– Масок тут не було. Ми шукали їх ще до спалаху захворювання, але ніде не змогли знайти, – каже Ірина. – Нам передали маски з України – мої рідні зі Стрия. Антисептики в нас, в принципі, були завжди, тому додатково шукати не потрібно було.

На волонтерських засадах Ірина розвиває сторінку в Фейсбуці UA Diaspora Italia. Жінка каже, що паніки серед знайомих українців немає: “Тут люди давно з документами, легально працюють, держава гарантує безкоштовне медичне обслуговування. Нам немає сенсу повертатись в Україну, де медицина на значно нижчому рівні. Українці, які повертаються додому, роблять це або з економічних причин, так як залишились без роботи, або через страх чи не бажання порушувати законодавство та бути депортованими, з причин закінчення граничного строку перебування в країнах ЄС. Паніка з’являється, коли бачимо статистичні дані – скільки людей померло та скільки інфіковано. Головне, щоб люди ставились до ситуації серйозно, в України ще є можливість врахувати досвід Італії, щоб не допустити масової смертності. Це дуже страшно знати, що люди задихаються і їх неможливо врятувати, бо не вистачає всім місць у лікарнях”.

Ірина каже, що поліції на своєму спальному районі не бачила, однак в центрі, де працює її чоловік, часто проводиться контроль перехожих та закладів, які з певних причин ще досі відчинені. Для пересування містом кожному громадянину потрібно мати заповнену декларацію, куди він їде та навіщо. Якщо на роботу, то необхідно вказувати номер роботодавця, щоб поліція змогла одразу перетелефонувати та уточнити, чи інформація відповідає дійсності.


– Автобуси та метро працюють, але там майже немає людей. Я б сказала, їх там немає взагалі в порівнянні з тим, як людно було до карантину. Виїжджають тільки ті, хто не має змоги працює дистанційно, а таких одиниці. Чимало людей втратили роботу у зв'язку з закриттям ресторанів та готелів.

“Перестаньте бути хитрими”

Мар'яні 29, останні 5 років вона живе в Римі. Вчиться та працює нянею. Оскільки в країні карантин, дівчина тимчасово не працює, як і багато інших. З батьками дитини, каже, домовились – після закінчення карантину дівчині виплатять кошти.

Дівчина також є учасницею Спільноти Святого Егідія, яка в Римі опікується безхатьками, старими людьми, людьми з інвалідністю.

– Проблема в тому, що раніше багато закладів громадського харчування допомагало їжею людям, які живуть на вулиці, – каже. – Зараз все зачинено, люди сидять по домівках, відповідно, немає кому допомагати. В такий час треба розуміти, що люди просто помиратимуть від голоду, якщо їм ніхто не приноситиме їжі.

Дівчина розповідає, що разом з чоловіком Алесандро та іншими учасниками спільноти чотири рази на тиждень розвозять їжу безхатькам.


– Декілька разів на тиждень я також виходжу в одну із структур спільноти, щоб готувати їжу для людей з інвалідністю, за якими зараз нема кому доглядати – розповідає Мар’яна, – тому що люди, які ними опікувались, живуть за Римом і не мають змоги зараз приїхати. Я не контактую з людьми, але в масці та рукавичках готую. Треба розуміти, що це 14 людей, яким потрібно приготувати різне – у когось діабет, у когось непереносимість глютену чи лактози. Ми не можемо в такий час залишити їх.

Спільнота зараз також активно працює над тим, щоб безхатьки мали змогу переночувати: “Це добре, коли є дім, але багато людей не мають куди йти, а поліція може ще й виписати штраф за те, що людина “без потреби” перебуває на вулиці. Хоча це буває рідкість в моїй зоні. Ми намагаємось облаштовувати їхнє перебування при церквах так, щоб була і дистанція в кімнатах, не менше метра між людьми”.

Мар’яна з усмішкою розповідає про те, як люди об’єднуються під час пандемії.

– Щовечора ми виходимо на балкон, люди співають гімн Італії та багато популярних пісень, плескають в долоні. Це така подяка лікарям і підтримка всім, хто занедужав. Інколи по групах в Фейсбуці здається, що люди бажають бачити якесь шоу з людських смертей, але ми тут розуміємо, наскільки важливо підтримувати одне одного.

З того часу, як влада закрила торгові центри, усі розважальні заклади та магазини з одягом, людей на вулицях значно поменшало. Людей в автобуси пускають через задні двері, до водіїв наближатись не можна. З чоловіком, за словами Мар’яни, вони не можуть йти поруч на вулиці, мінімальна відстань – метр. Інакше, якщо побачить поліція, штраф – 206 євро (6 147 гривень – LB.ua).

– Спочатку люди не сприймали це серйозно, сміялись і казали, що нарешті є можливість побути на свіжому повітрі. Влада закликала: перестаньте бути хитрими, треба змінювати звички. Карантин – це не гуляння, а самоізоляція вдома та мінімальний контакт з людьми.

“Ми закриті у хатах, на роботу не ходимо”

Наталія проживає в Італії майже 20 років. Працює badante – так називають доглядальників за пенсіонерами. Зараз вона на півночі країни, в містечку Тревізо, провінції Венето.

– Ми закриті у хатах, на роботу не ходимо. Ті, хто доглядає за старенькими цілодобово, і зараз працюють, – розповідає жінка. – А ті, хто зазвичай приходить на кілька годин на день, на роботу не виходять. Їм не дозволяють навіть виходити на вулицю. Вони домовляються з господарями: хтось бере лікарняний, хтось іде у відпустку. Як буде з оплатою – поки не зрозуміло. Старим людям, які не мають дітей чи будь-якої опіки, допомагають соціальні служби, привозять їжу, медикаменти.

Жінка каже, що на вулицю досі виходить багато людей, за що порушників часто штрафують.


– Люди виходять на вулицю, вигулюють собак, спортом займаються, але не думають, що треба трохи в хаті посидіти. Якщо йдуть на роботу, то повинні показати спеціальне посвідчення, де вказані конкретні години робочого дня, – зазначає жінка. – До супермаркету можна виходити лише раз на день. Повертаючись з магазину, маєш показати поліцейським чек, і вони все записують. Якщо спіймають вдруге, то “віднєкнутись” не вийде, треба платити штраф. Одні хлопці сказали, що йдуть пити пиво. Ну хто в такий час пиво п’є?

Наталія каже, що її знайомі українці перебувають вдома на карантині, поки в Україну ніхто не хоче повертатись. Хвилюються ті, у кого візи закінчились. Люди, які мають дозвіл на роботу, на Батьківщину не поспішають.

– Працює також пошта, якщо треба щось передати. Але ти маєш бути в масці і на відстані щонайменше одного метра від інших людей. До магазину пускають по одному. Правоохоронці контролюють цей процес, щоб не було хаосу. Люди дуже спокійно реагують і чекають своєї черги.

“Вони вірять, що переможуть”

Катерина народилась у Запоріжжі, однак проживає в Італії майже дванадцять років, останні чотири – в Флоренції. Вона співачка та бандуристка, сценічний псевдонім у Катерини – Eka project: “Раніше я цікавилась сучасною музикою, але після того, як на сході України розпочалась війна, я вирішила виконувати те, що ідентифікує мене як українку - музику на бандурі. Я переклала український гімн на італійську, почала брати участь у різноманітних концертах, як з українською діаспорою, так і на запрошення італійців. Часто виступала в ресторанах,на фестивалях, різноманітних концертах і на площах Флоренції – це приносило мені особливе задоволення”.

Крім того жінка працює у двох музичних школах, де викладає спів і гру на фортепіано. Сьогодні в країні все зачинено, однак діти за бажання навчаються онлайн. До двох учениць, яких Катерина навчає гри на бандурі, вона їздить додому.

– Оскільки школи приватні, то зарплата нараховується від кількості уроків. Наразі невідомо, якою буде компенсація від держави, однак поки є речі важливіші, – каже Катерина. – Перші пару днів після початку епідемії в мене були панічні атаки, здавалося, що не вистачає повітря. Потім почала заспокоюватися, щоб зрозуміти, навіщо нам це дано. Так, я розумію, що можливо через декілька місяців у мене закінчаться гроші, але держава працює над вирішенням фінансового питання, – додає. – Є багато людей в гіршій ситуації, але цей період для того, щоб ми передивились свої цінності в житті і в людських стосунках.


Ситуація в Флоренції, як і в усій Італії – максимально карантинна. Людям можна виходити в супермаркет за продуктами та в аптеку. В місті працює транспорт, однак, за словами жінки, в ньому їздить по четверо-п’ятеро людей.

– Чесно кажучи, я думала, що італійці будуть панікувати, знаючи їх, але вони навпаки об’єднались. Звичайно бувають ті, що не хочуть слухати поради, але більшість закликає “прокинутись", поважати роботу медиків і не виходити на вулиці. Я бачу, наскільки люди сильні, хоч і розгублені. Бо ми не знаємо, що буде завтра, – ділиться переживаннями жінка. – Вулиці пусті, місто Відродження, де щодня гуляли тисячі людей, зараз як у фантастичному фільмі– нікого навколо. Я відчуваю сум, але люди роблять все, щоб ніхто не відчував себе самотнім – аплодують лікарям, влаштовують маленькі вечірки, засвічують ліхтарики, щоб Італію було видно з космосу. Вони вірять, що переможуть!

Lb.ua

Теги: