Отець Олег Плішило ще з часів навчання у Львівській духовній семінарії Святого Духа допомагав перекладати Божественну Літургію жестовою мовою. Він виріс у родині глухих батьків і завжди розумів, наскільки важливо подарувати людям з вадами слуху відчуття соціалізації, цікаве дозвілля і просту любов.

 Саме цього і бракувало більшості з них на карантині.  Про те, як перекладали Літургію онлайн, чому поки що до храму на вулиці Вічевій, де щонеділі об 11:00 звершують Богослужіння мовою жестів, приходять не всі віряни і про три особливі історії, які приніс карантин, екслюзивно “Духовній величі Львова” розповів отець Олег Плішило, сотрудник храму Святих Володимира і Ольги і капелан для осіб з вадами слуху.

Період карантину був часом затишшя, коли люди перебували у своїх домівках, у своїх квартирах. За цей час у моєму священничому житті сталося  кілька історій, які мене розчулили і були діянням Святого Духа. Перша історія-зустріч сталася завдяки проєкту “Я молюся жестовою мовою” (йдеться про відео основних молитов для людей з вадами слуху).  Коли одна жінка з Коломиї натрапила на ці відео, то Бог торкнувся її серця у той спосіб, що вона відчула бажання розвинути духовне служіння для глухих людей у своєму регіоні. Ця жінка звернулася до катедрального собору в Коломиї і попросила там започаткувати синхронний переклад Божественної Літургії. Разом із цією активною парафіянкою ми будемо дбати, щоб ще на одну християнську спільноту глухих людей стало більше, щоб вони могли молитися своєю мовою і не почуватися відчуженими, віддаленими, а могли діткнути Божу любов і милосердя.

З далеких околиць Івано-Франківська одна пані побачила глухого хлопця біля свого дому. У якийсь момент вона відчула, що мусить катехизувати його. Вона звернулася за порадою і попросила допомогти, щоб він зміг приступити до Таїнства Покаяння і Пресвятої Євхаристії. Тому ця жінка, фактично, виконувала під час карантину роль апостолки, яка йшла і благовістила Добру Новину, як могла. Разом із цим хлопцем ця жінка ходить на Божественну Літургію, пальцем показує йому текст молитви, їздила разом із ним до Гошева, де він після підготовки зміг висповідатися та запричаститися Святих Таїнств. Тому це такі різні історії, як Бог діє в житті людей і навіть у нелегкий період.  

Під час посту ми, як священники, на прохання вірних ходили по квартирах у масках, дотримуючись усіх карантинних норм, і допомагали людям приступити до Сповіді та Святого Причастя. Непоодинокими були випадки, коли сповідалася ціла сім’я. Чоловік, жінка, діточки - усі йшли, і ти, несучи Святу Тайну Євхаристії, одну частицю Тіла і Крові Господа Нашого Ісуса Христа мусив її поділити на такі маленькі дрібні частинки, щоб ту цілу сім’ю запричащати. І бачите, як Бог діє. Навіть у карантині дія Бога не припиняється.

Радіємо, що трансляціями у співпраці з медіа змогли послужити людям. На карантині храм на вулиці Вічевій був зачинений для мирян (це монастирський храм, сестри ухвалили таке рішення). Тому ми шукали інші способи прийти до людей. Записували, наприклад, на відео, або в текстовому форматі Слово Боже та проповіді надсилали в наші групи “Слідами Ісуса” у Фейсбуці чи Вайбері. Ще восени о. Михайло Фенканін започаткував онлайн-трансляції із храму Воскресіння на Городоцькій на телеканалі “Перший Західний”. Але через карантинні обмеження чомусь ці трансляції припинилися  і довелося шукати інших шляхів. Саме тому, за сприяння працівників «Живого ТБ», ми робили синхронний переклад Літургії жестовою мовою із Патріаршого собору в Києві. Також іноді я з дяком та оператором звершував Богослужіння з перекладом жестовою мовою спеціально для спільноти глухих.

Поки що до храму на Вічевій приходять не всі віряни, у неділю їх є 13-15, а раніше бувало й 50. Це цілком природно, люди бояться, адже в нашій спільноті чимало осіб і старшого віку. Однак я вірю, що буде момент, коли ми всі зможемо побачитися і зустрітися в реальності. Дуже важливо насамперед зустрітися тим особам, які є активістами й лідерами у спільноті,  і вирішити, якими будуть наступні кроки. Завжди добре, коли є команда, коли можемо підтримувати одне одного. Важливо, щоб люди пам’ятали своїх пастирів, своїх священників.  Думаю, що насамперед потрібно служити. Наше завдання не тільки як священнослужителів, але і як християн, молитися і просити в Господа Бога допомоги.  І тоді люди, вдивляючись у наше служіння, відчують, що вони потребують перебувати у стані освячувальної Божої ласки і відновлювати те, що було на початках.

Хочу звернутися до друзів і Івано-Франківської митрополії, семінаристів, дітей глухих батьків, до всіх тих, хто знає цю мову, цю культуру: не будьте байдужими, допомагайте! Усіх радо чекаємо і дуже важливо для мене, щоб в Івано-Франківську та інших єпархіях були відповідальні люди за душпастирство осіб з вадами слуху.

Ugcc.ua


Теги: