Останнім часом питання моральності та етичності бізнесу у світі постає особливо гостро. Цьогорічний Міжнародний економічний форум в Давосі засвідчив, що до бізнесових кіл після кризи почало приходити розуміння: методи, за якими вони працювали раніше, більше не діють. Багато бізнесменів, які не зовсім етичними шляхами досягали успіху в минулому, тепер бояться робити такі кроки, констатують експерти. «Змінюється світова парадигма», — зазначила нещодавно в інтерв’ю «Дню» директор Фонду «Ефективне управління» Наталія Ізосімова.

Для українського ж бізнесу поняття етики, гідності та моральності є особливо актуальним. Корупція, рейдерство, тінь — ганебні речі, які от уже близько двох десятків років незалежності України заважають нашій економічній системі очистись від бруду і виконувати роль соціального донора, а не лише джерела збагачення.

Свого часу ректор Українського католицького університету (УКУ) отець доктор Борис Гудзяк досить влучно означив бізнес як інструмент пошуку суспільного добра, підкресливши, що підприємництво — це не лише джерело прибутку, реалізація бажань, таланту і можливостей, але передусім — велика соціальна відповідальність. А нещодавно у рамках першої зустрічі Дискусійного клубу «Бізнес Credo», організованої Львівською бізнес-школою (LvBS), отець Гудзяк разом з представниками українського бізнесу та політикуму шукав відповідь на запитання «Скільки коштує гідність?».

«Тема гідності є вічною, адже вона відповідає на запитання, ким ми є і ким нам варто бути. Творчість, кризи та напруга, які є невід’ємними в бізнесі, загострюють це питання, — підкреслив ректор УКУ, пояснюючи вибір теми для дискусії. — Останнім часом мені часто доводиться говорити про гідність в різних контекстах і перед різними аудиторіями. Розуміння гідності цікаве не стільки філософськими абстракціями, скільки конкретним її виміром у сучасному українському суспільстві».

У зустрічі, модератором і ведучою якої виступила керівник компанії PRP Group в Україні, Росії, Азербайджані та інших країнах СНД Наталія Попович, взяли участь близько 150-ти представників українського бізнесу, переважно власники та топ-менеджери вітчизняних компаній, політики та громадські діячі.

«Це була нагода поговорити про проблеми та перспективи бізнесу через іншу перспективу: перспективу священика, глибоко духовної людини, але при тому успішного управлінця, який збудував і продовжує будувати потужну структуру», — зазначила директор Львівської бізнес-школи Софія Опацька. Мабуть, саме тому питання, які обговорювали під час розмови, менше стосувалися буденних бізнесових речей, таких як ефективність процесів, прибуток, рентабельність підприємства, а більше відображали духовні пошуки власників та керівників. Людська гідність та її конкретний вимір для українського бізнесу, нонконформізм і вміння пливти проти течії, проблеми хабарництва і зневіри, благодійництва і відкупу — питання, думки щодо яких гості першої зустрічі «Бізнес Credo» хотіли почути від ректора УКУ.

Найцікавіші і найгостріші моменти із більш як двогодинного диспуту «День» вирішив подати на своїх сторінках.

ХАБАРІ ЯК СКЛАДОВА ВІТЧИЗЯНОЇ БІЗНЕС-КУЛЬТУТРИ

 

«У короткостроковій перспективі корупція — це найлегший спосіб, аби дати собі раду з бюрократією та перепонами в українських реаліях, — зазначив отець Борис Гудзяк, відповідаючи на запитання, чи можлива індульгенція на хабарництво в українських реаліях.— Але на довшу мету цей процес руйнівний. Адже тоді праця, жертва, творчість, інноваційність, добрий менеджмент, які є базовими цінностями бізнесу, нехтуються зовнішнім чинником. Система ж, побудована на хабарах, приречена на патологію».

Втім, коли в системі тотальної корупції для великого бізнесу ще є можливість відмовитися від гри за правилами хабара, то для малого підприємця такого вибору немає: або він грає за правилами, або закривається, апелював зал. То чи можна назвати хабар гріхом у тотально корумпованій системі, коли це чи не єдиний важіль, яким підприємець може оперувати проти потужної бюрократичної системи?

Однозначно називати злочинцями тих, хто намагається, даючи хабар, вирішити свої питання, не можна, переконаний отець Гудзяк, особливо, коли «на компроміс із принципом йде батько багатодітної сім’ї, приватна справа якого — єдине джерело доходу родини». «Теоретично відповідь дуже проста, — каже ректор УКУ, — ніякий компроміс із принципами не є моральним. Однак життя — це не теорія, і є конкретні ситуації, конкретні стосунки, ситуації, сподівання... які багато чого виправдовують».

Чимало українських бізнесменів — майстри з плавання проти течії, проте і в них є спокуса конформізму, каже отець Гудзяк, адже часом сила самої течії та відсутність засобів їй протидіяти та керувати бажаним курсом може знеохочувати. Втім, пояснює священик, часто наше рішення бути конформістами пов’язане з внутрішнім відчуттям приречення: ми думаємо, що нема іншого виходу, і відмовляємося від сміливого, творчого рішення. Щоб спромогтися на рішення пливти проти течії, ректор УКУ радить звертатися до ширшої перспективи, яка відкриває, що може бути цілком інакше. «Коли у нас є життєва мудрість, тобто досвід різних несподіваних поворотів, ми не приречені бути конформістами. Без надії на майбутнє складно бути порядним та відкритим», — переконаний ректор УКУ.

«ПОЖЕРТВА НЕ МОЖЕ БУТИ ІНВЕСТИЦІЄЮ»

 

Питання соціальної відповідальності, яке все частіше стає актуальним для українських компаній, багато з яких підписують хартію Організації об’єднаний націй, ректор УКУ вважає нерозривно пов’язаним із благодійністю. Остання ж досить часто балансує на межі гідності, каже священик.

«Благодійні організації часто стоять перед питанням, чи можна приймати пожертви від українських олігархів, — розповідає отець Гудзяк. — УКУ також стоїть перед такими питаннями. Адже лише 15% нашого бюджету покривається студентами, а решта — кошти жертводавців. Ми почали будівництво університетського містечка, і нам потрібно чотири-п’ять мільйонів щороку на будівництво. Я переконаний, що пожертви варто приймати. Директор вашингтонського KennanInstitute Блер Рубл недавно мені сказав: «Для мене не так важливо, від кого надходять кошти, як те, що ми з ними зробимо». І я згоден з ним».

Втім, наголошує священик, в українських реаліях не слід забувати, що пожертва не може купити прощення. Втім, покаяння, яке є передумовою для прощення, може виявлятися через пожертву.

Та чи будь-які кошти можна вважати пожертвою? «Неправильно, якщо відбувається моральний торг або пожертва є інвестицією. Тоді вона (пожертва. — Авт.) втрачає свою сутність», — переконаний священик.

Україна ще має пройти певний шлях, щоб усвідомити вплив та відповідальність капіталу, каже ректор УКУ. «На моє переконання, соціальна відповідальність та благодійність — це ніщо інше, як вияв любові до ближнього, і я впевнений, що українці не менше за інших спроможні любити людей. Ніхто не має монополії на чесноти, так само як і на — резюмує отець Гудзяк.

«УКРАЇНЦЯМ ПОТРІБНО ВІРИТИ В СВОЇХ «МОЙСЕЇВ»

 

У кризові часи ректор УКУ радить українцям «вірити своїм месіям». «Я історик, і саме в історії часто шукаю відповіді на свої сучасні запитання», — ділиться своїм досвідом отець Гудзяк. Проблеми України, на його думку, пов’язані з постгеноцидним синдромом, бо протягом довгих десятиліть людська довіра та комунікація нищилися тоталітарною радянською системою, а ризик і жертва ставали неможливими. Досвід насильства залишається в пам’яті, такі трансформації неможливо просто так пережити — це не раціональні, а глибоко духовні, психологічні та емоційні процеси, від яких ми відчуваємо покалічення, каже ректор УКУ, і це неодмінно впливає на всі аспекти життя, серед іншого й на бізнес. Утім, наголошує отець Гудзяк, треба пам’ятати: Господь нас таки вивів з «дому неволі». «І питання — чи протягом своєї 40-річної подорожі ми будемо тими голосами, які нарікають на кроки, які ставлять «Мойсеї» серед нас, висміюють їх, чи все ж таки скажемо: ми бачили, як падають кайдани, і інші кроки ми теж здолаємо?» — апелює священик.

Криза 2008 року після періоду оптимізму та великих надій принесла у світ підприємництва вірус зневіри, каже отець Гудзяк. І якщо додати до цього ще й відчуття звуження свободи, передусім внутрішньої, яке все частіше з’являється в українських підприємців, особливо дрібних та середніх, переконаний ректор УКУ, то ситуація виглядає майже безнадійною. У таких випадках, на його думку, треба звертати увагу на довготриваліші процеси і не витрачати свою енергію на епіфеномени. «Життя є щасливіше і ефективніше, коли ми змиримося з тим, що не можемо все контролювати, — переконаний отець Гудзяк. — Не можна допускати, щоб зовнішні виклики полонили наш внутрішній світ».

Після двогодинного диспуту учасники поділилися з «Днем» враженнями від зустрічі та своїми роздумами на тему, скільки ж усе-таки коштує гідність в українському бізнес-середовищі та кого з українських бізнесменів можна ставити за приклад дітям.

Богдан КУПИЧ, віце-президент з розвитку бізнесу компанії «Квазар-Мікро»:

— «Скільки коштує гідність?» — важлива тема для обговорення в українській бізнес-спільноті через можливість підняття таких питань: чи бізнес — це лише матеріальне? Чи є етика, мораль та гідність важливими характеристиками для бізнесменів? Чи можна ставити український бізнес за приклад для підприємливої молоді? Про це варто говорити, про це потрібно говорити.

Юрій ЄХАНУРОВ, екс-прем’єр-міністр України:

— Якщо говорити у світовому контексті, український бізнес має зовсім коротку історію, тому хотілося б, щоб українські бізнесмени брали приклад з представників західного бізнесу. Там уже зрозуміли, що потрібно, крім законів бізнесу, слідувати моральним законам. В цій системі координат, треба добре розуміти, що є добре, а що ні. Щоб коли ти подивишся в дзеркало, тобі не було огидно.

Леся ОРОБЕЦЬ, народний депутат України:

— Більшість із тих, хто є мегауспішними на українському ринку, починали в країні, в якій не було, по суті, ні права, ні етичних правил поведінки. Тому говорити про те, що вони злочинці, олігархи, не зовсім правильно. Вони є дітьми свого часу. Втім, ставити їх за приклад своїм дітям не дуже хочеться, бо є надія, що принаймні наші діти житимуть в умовах правової держави, де бізнес матиме чіткі правила і чіткі показники успіху, якими не є попадання «його» людей до парламенту, підвищення продаж чи долі на ринку.

Чим скрутніший час, чим більш кризовий момент, тим гостріше постає питання гідності. Втім, коли бюджети урізаються, дуже легко і дуже спокусливо забути бодай на хвилину про той внутрішній стержень, яке не дає зробити неетичні кроки.

Якщо грати в тактику, завжди є спокуса зробити щось таке, що зробить твій шлях швидшим, аніж маршрут етичними дорогами. Втім, якщо грати в стратегію, приходить розуміння: неетичний крок, який ти зробиш тепер, рано чи пізно до тебе повернеться. І ці закони діють як для бізнесу, так і для політики.

З мого власного досвіду дуже часто гідність до людей повертається тоді, коли ти починаєш ставитись до них як до гідних людей. Виглядає так, що навіть найзашкарубліші корупціонери готують історію для внуків, в якій би вони були добрими, гарними реформаторами та благодійниками. І дуже часто громадські лобісти, які просувають свої суспільно-позитивні рішення, даючи можливість отим зашкарублим корупціонерам відчути себе благодійником, творять чудеса.

Теги: