Сьогодні Православна Церква на недільній літургії згадує притчу Господа Ісуса Христа про Митаря і Фарисея. Православні знають, що з цього часу Церква починає готувати вірних до Великого посту, який, доречі, цього року (2013) розпочнеться 18 березня, а завершиться святкуванням Світлого Христового Воскресіння, Пасхи Господньої – 5 травня.
Притча невелика, тому я наведу її текст:
Сказав Господь: «Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або к цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів очей звести на небо; але б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене грішного! Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться». (Луки 18:10-14).
Відразу наведу ще одне місце з Писання, а саме зі Старого Завіту. Ізраїльтяни, які на той час були Божим народом, запитують у Бога: «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? Смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?» А Господь відповідає їм відразу: «Ось у день посту вашого ви виконуєте волю вашу (що вам хочеться, - А.Т.) і вимагаєте тяжких трудів від інших (зловживаєте працею, стараннями інших людей, А.Т.)» (Ісая 58:3).
З цих слів Господніх бачимо, що не кожен піст приймає Бог. Іншими словами – існують речі, які для Бога є важливішими за піст. І якщо людина ними легковажить, то поститься, у кращому випадку, марно. Зі слів Священного Писання бачимо, що Господь хоче аби людина виконувала Його волю, жила за Його заповідями, любила і берегла ближнього. А піст – це лише зброя проти гріховної людської натури, і звісно проти злих духів. Піст повинен допомогти людині впокоритися і додати сил слідувати за своїм духом, а не жити подібно плазунам або чотириногим на рівні інстинктів і пристрастей.
У що ж перетворив піст Фарисей? Спасительне знаряддя від Бога, він використав для утвердження власної гордості, самоправедності та зневаження інших людей. Тому Церква на цьому тижні скасовує піст в середу і п’ятницю. Цим самим нагадуючи нам, що піст не самоціль, а лише знаряддя до спасіння. Завершуючи цю думку, хочу навести слова Преподобного Пімена Великого, який говорив: «Для мене приємніша людина, яка согрішає і кається, ніж та, що не грішить і не кається: перша, визнаючи себе грішником, має благу думку, а друга, визнаючи себе праведником, має хибну думку».
Хочу звернути увагу на кілька інших аспектів щодо цієї притчі. Насмілюся сказати, що коли справа торкається багатьох із нас, ця притча не зовсім актуальна. Чому? Тому що нам далеко до Фарисея. Хто з нас поститься двічі на тиждень, дає десятину з усього, що має, і не чинить інших перерахованих ним гріхів у різноманітній формі? Таких людей, мабуть, небагато. Але водночас, не маючи «чеснот» фарисея, у наших серцях, думках і словах все ж чомусь не менше, а може навіть більше, гніздиться фарисейська гординя. Більшість з нас «митарі», тому єдиний шлях, якому може навчити нас ця притча, - це шлях Митаря, який «стоячи віддалік, не смів очей звести на небо; але б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене грішного!».
Але що ж сучасні митарі? Де вони? Сьогодні вони не йдуть до храму. І причина у них для цього «вагома»: не ходжу до церкви, бо там «фарисеї». І сидячи вдома сучасні митарі розмірковують собі: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як ті фарисеї, в храмі! Я хоч і не пощуся, і не молюся, але я хороша людина, і маю Тебе в серці. А гріхи? Та хіба сьогодні виживеш, якщо не крастимеш, не лукавитимеш, не чинитимеш перелюб, не вбиватимеш, не дуритимеш….». Хіба не так?
То чому ж сучасні митарі не відчувають своєї гріховності, слабкості та немочі? Тому що вони ніколи не намагалися жити християнським життям. Їм вселили думку, що якщо в «серці є Бог», і то « у кожного свій», то все гаразд. Ці «спортсмени» ніколи не робили спроби «взяти найменшу висоту», тому в думці про себе вони «олімпійські чемпіони», яким немає у чому каятися. Та ж сама проблема з фарисеями. Чим менше вони ведуть боротьбу зі своїми пристрастями, тим більше вони зацикленні на зовнішніх обрядових питаннях, за які інколи готові без вагань побити камінням першого ліпшого порушника. Треба ж якось відчувати свою вагомість перед Богом та значимість і зверхність над митарями, які «нічого знають». А їх хтось навчив, щоб вони знали?
Отже, перший урок, який треба вивчити сучасними грішникам, тобто нам: митар прийшов у храм, хоча туди ходили і фарисеї. Митар «не бачив» фарисея, бо він бачив свої гріхи, свою вину, свою кару перед Богом, свої проблеми. І саме тому митар пішов додому виправданий.
Урок другий: перед тим, як засуджувати самоправедного фарисея, який «поститься двічі на тиждень і дає десятину з усього, що надбає», варто попоститися, хоча би двічі на місяць, і дати десятину «не з усього».
Урок третій: «мати Бога в серці» недостатньо. Митар прийшов покаятися в храм. І саме в храмі він отримав прощення своїх гріхів. Христос помер на Голгофі, проливши свою дорогоцінну Кров, щоб змити гріхи найбільшого грішника. У час Його смерті завіса, яка закривала Найсвятіше місце Єрусалимського храму розірвалася. Сьогодні Його благодать, Його прощення доступне кожному митарю (таким був святий апостол Матфей див. Матф.10,3), і кожному фарисею (не забуваймо, що святий апостол Павло був фарисеєм. Діян. 23,6). Отже, дорога до спасіння відкрита. Але для початку треба принаймні встати з дивану.
Закінчити роздуми хочу словами святителя Ігнатія Брянчанінова, які будуть повчальні, як для фарисеїв, так і для митарів. Їх об'єнувало те, що всі вони жили так ніби Бога немає, немає Божої благодаті та любові, і не буде Божого суду над кожним.
Святитель Ігнатій Брянанінов пише: «Отрута, яка всеціло отруювала діяльність фарисеїв, полягала в тому, що вони «всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди» (Матф. 23,5). Основа їх діяльності це пошук слави людської.; засіб для досягнення цілі - лицемірство… Уся діяльність фарисеїв просякнута лицемірством; кожне їхнє діло має душею лицемірство… Щоб відвернути від себе страшну отруту, яку передає фарисейська закваска, будемо по заповітам Євангелія, намагатися виконувати Божі заповіді лише для Бога, ховаючи зі всією ретельністю це виконання від згубних людських поглядів. Будемо діяти на землі для Бога і для неба, а не для людей! Будемо діяти і для людей, але не з тим, щоб виривати у них похвалу собі, а для того, щоб приносити їм істину послугу і користь, за що вони часто роздирають своїх доброчинців, які глупі та люті звірі, що часто роздирають тих, хто за ними доглядає та годує їх. Так вчиняли зі святими апостолами і багатьма іншими угодниками Божими… Молячись Богу з глибини та щирості сердечного усвідомлення гріховності, ми отримаємо рощення гріхів і багато істинних благ, тимчасових і вічних: бо всякий, хто принижує себе, піднесеться всемогутньою і всеблагою правицею Господа Бога, Творця і Спасителя нашого. Амінь».
Теги:
кого ж потрібно виштовхнути в підсвідомість?