Українська церква: майже 700 років самостійності та 324 р. під владою Москви (до чергового «неполітичного» візиту в Україну Російського патріарха Кирила).
 
Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи та правда про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски». – К.: Арістей, 2004, стор. 89:
(Затверджено до друку вченою радою Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України).


«Після хрещення України-Русі в 988 р. українська церква протягом 698 років існувала в канонічної єдності з Константинополем незалежно від Московського патріархату, який виник набагато пізніше.

Московська церква проголосила себе автокефальною (тобто незалежною ні від Києва, ні від Константинополя) й обрала собі митрополита в 1448 р. Проте цю акцію не визнали ні Вселенський патріарх, ні найвищі ієрархи інших православних церков, і протягом 141 року Російська православна церква вважалася неканонічною (незаконною).

Її канонічність було визнано й обрано першого патріарха цієї церкви за участю Константинопольського патріарха лише в 1589 р. Після приєднання України до Росії в 1654 р. й особливо після Андрусівського перемир’я з Польщею 1667 р., за яким Росія одержала більшу частину Правобережної України, московські царі та патріархи прагнули ліквідувати й церковну незалежність України. Особливо на цьому наполягав патріарх (з 1674 р.) Яким (Савелов). Разом з московським царем він декілька разів звертався до Константинопольського патріарха, просячи його уступити Москві Українську церкву, але згоди на це не діставав.

Тоді Москва … , долаючи рішучий опір українського духівництва, протягом 1684-1686 рр. самочинно приєднала Українську церкву до Московського патріархату. Але треба було все ж таки мати формальну згоду Константинопольського патріарха. Для цього навесні 1686 р. патріарх Яким послав до Константинополя досвідченого дяка Нікіту Алексєєва, який привіз патріархові Діонісію грамоти з проханням віддати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями і щедрі подарунки. Однак Царгородський патріарх вважав таку злуку незаконною і спочатку прохання Московського патріарха знову відхилив.

Тоді спритний Нікіта Алексєєв вирішив звернутися безпосередньо до турецької влади, від якої був залежний Константинопольський патріарх. Коли недавно обраний патріарх Діонісій приїхав до м. Адріанополя, щоб нову його посаду затвердив Великий візир Османської імперії, там уже був московський посланець і встиг домовитись із турецьким володарем. Великий візир, будучи непоганим політиком, хотів зберегти добрі стосунки з Москвою і нейтралізувати Росію у війні Туреччини з Польщею, Австрією та Венецією, а тому наказав патріархові Діонісію задовольнити прохання Москви.

Лише після цього у травні 1686 р. Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату, взявши за це від московського посла доброго хабара – 200 золотих червінців і 120 чорно-лискучих соболів.

Однак невдовзі через цей неканонічний вчинок Діонісій був позбавлений патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не повернули. (Детальніше див.: Никольский Н. Патриаршество в России // Энциклопедический словарь о-ва «Бр. А. и И. Гранат и Ко». – Изд. 7. – Т.31. – М.,(1915). – С. 376-378; Огієнко І.І. Українська церква. – К., 1993. – С. 157-194).»

ХайВей

Теги: