Михайло Білецький, Експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології
Світова статистика свідчить, що, незважаючи на релігійні свободи, храми порожніють, а центри християнської активності зміщуються у бік від них. Чи втрачає церква свій авторитет у суспільстві? Чи витримає сьогоднішня християнська церква випробування конкуренції?
Мені важко оцінювати стан християнської Церкви в цілому, оскільки є велика різниця між станом Церков у різних країнах. Вже становище Церкви в Росії і в Україні значно відрізняється. Церква в Росії все більше повертається до свого стану в дореволюційну епоху: вона змикається з державою, втрачає авторитет в очах ліберальної інтелігенції, але саме завдяки цій ролі спирається на підтримку консервативної частини еліти. В цілому, це швидше можна вважати втратою, ніж набуттям авторитету.
В Україні прагнення до такої ролі теж нерідко виникали у представників різних Церков і навіть озвучувалися, але тут немає для цього умов – саме тому, що Україна є реально багатоконфесійною державою, і це з плином часу все більше усвідомлюють і самі Церкви, і керівництво держави. Свого роду «конкуренція» між різними Церквами йде їм на користь, оскільки вони повинні піклуватися про ставлення до них людей, а тому займатися власне церковними справами і відходити від політичних та ідеологічних проектів.
Навряд чи можна сказати, що наші храми порожніють – поки що вони скоріше наповнюються. Правда, в цілому наша релігійність більше носить формальний характер, ніж задовольняє внутрішню потребу в вірі.
Чи трансформується релігія в сучасну епоху, і чи прихожанин Х1Х століття істотно відрізняється від прихожанина ХХI століття?
Звичайно – настільки, наскільки пересічна людина нашого часу відрізняється від людини середньовіччя. Адже релігійні уявлення того часу були досить дикі – наприклад, про пекло з його вічним катуванням. І подібні уявлення затьмарювали світ людини постійно, протягом всього життя. Релігійність того часу виражалася в абсолютній нетерпимості, готовності знищувати всіх «невірних» та «єретиків». На щастя, ми далеко відійшли від цього.
Світ настільки швидко і динамічно розвивається, що виникає дуже багато тенденцій і питань, багато з яких зачіпають Церкву. Які виклики стоять перед сучасною церквою?
Я думаю, головний виклик той же, що був перед Церквою завжди з того часу, як темна сила спокушала Спасителя: привабитися чарами світу цього (владою, політикою тощо) чи світити людським душам. Міняються тільки форми й тенденції цього виклику.
Могли б ви назвати які-небудь церковні проекти соціального-культурного значення, крім будівництва церков, які були реалізовані в Україну за останні 10-20 років?
Можна назвати деякі кроки Церков, що свідчать про активізацію місіонерської діяльності, спроби розмови з сучасною людиною її мовою, про її проблеми. Наприклад, використання при цьому сучасних технологій, Інтернету.
Але навряд чи можна говорити про це як про принципово значимі проекти. Знайти шлях до людських сердець Церкві поки що мало вдається.
Питання про створення єдиної Помісної церкви в Україні якось відійшло на другий план, чи залишається воно актуальним, або ж куди актуальніше питання про автокефалію Української православної церкви?
Гадаю, на другий план відійшли обидва питання. На сьогодні в Україні немає умов для вирішення ні одного, ні другого. І Церкви це все більше розуміють, хоча нечасто про це кажуть. На сьогодні найбільш актуальним залишається питання цивілізованого співіснування і взаємодії Церков.
Теги:
якщо для вас загально-християнські речі і ідеї є католицькі, то подумайте, чому вони не ваші, чи хіба ви не християни?