25 січня в Інституті релігійних наук у Києві відбувся диспут теологів Андрія Баумейстера и Юрія Чорноморця «Фома Аквінський: pro et contra». Захід проводиться в рамках презентації нової книги викладача Інституту релігійних наук Андрія Баумейстера "Тома Аквінській: вступ до мислення. Бог, буття и пізнання", яка, до речі, перемогла в номінації «Софія» на конкурсі «Книжка року – 2012».
Основні питання, які дискутувалися: «Чи актуальний Фома в епоху постмодерну? Чи вірно твердження про смерть томізму? Навіщо сучасній теології потрібен св. Фома? Чи вірно твердження, що сьогодні Августин "важливіший" Фоми?»
Диспут був досить жвавий, опоненти активно відстоювали свою точку зору, і хоча кожен з них залишився на своїх позиціях, їх дискусія пройшла в доброзичливій атмосфері і викликала значний інтерес з боку чисельної аудиторії.
Так, обговорюючи проблему філософії і теології, зазначалося, що з точки зору аверроїстів вони жорстко розділені, позаяк філософія вивчає істини розуму, а теологія істини віри. Але як би нам не хотілося, розділити їх досить складно, адже, вивчаючи першопричини всього існуючого, філософія приходить до ідеї Бога, заходячи таким чином на територію теології. Єдині хто обходяться без ідеї Бога – це матеріалісти, але руйнівність їхніх ідей історія неодноразово вже підтверджувала на практиці. Тому поділ філософії та теології є скоріше штучним. Крім того потрібно згадати, що ще з часів Арістотеля вони були нерозділені і теологія вважалася "першою філософією", яка досліджує, як говорив Аристотель, "самостійно існуюче і нерухоме ", будучи джерелом і метою буття.
Розглядаючи томізм і августиніанство, опоненти зазначали, що останнє гносеологічно базується на тезі про віру як передумову всякого знання, а також робить акцент на умоглядній інтуїції, в акті якої осяяння згори і діяльність людського розуму нероздільні (і цю позицію відстоював Юрій Чорноморець). Томізм виступає не стільки вченням про догмати віри, скільки вченням про способи осягнення цього догматичного вчення за допомогою дискурсивного розуму – на відміну від августиніанства. Але обмежений і кінечний розум людини не зможе у всій повноті пізнати всю велич і безмежність єдиного Творця. Розум, який би досконалий він не був, не зможе відобразити у логічних категоріях всю різноманітність і красу оточуючого світу, створеного Богом, не говорячи вже про саму його сутність. Чи можна раціонально відобразити красу першого ранкового промінчика сонця, чи радісне буяння весняного квіту, чи тихе шелестіння падаючого осіннього листя, чи холодний подих суворої зими? Відчути всю повноту буття можна не через розум, а через душу людини, її серце, через надприродне осяяння.
Поважаючи і сприймаючи точки зору обох опонентів, мушу сказати, що мені все ж таки ближча позиція Ю. Чорноморця, оскільки вона співзвучна основним проявам українського національного духу. Андрій Баумейстер зазначає, що схоластика – це творче продовження саме живої традиції, розвиток думки Отців. Для західної богословської думки це є цілком вірним, оскільки Тома Аквінський надихав і сьогодні надихає багатьох її представників, але для української філософської та богословської традиції є більш притаманним кордоцентризм – сприйняття Бога не стільки через розум, скільки через серце, яке і є головним осереддям віри людини.
Андрій Баумейстер також зазначає, що деяким людям на шляху до Бога потрібні інтелектуальні роздуми і пошуки, і з цим можна погодитися, але при цьому потрібно чітко розуміти, що це – тільки початок шляху, а головне – це постійне душевне устремління до Бога і прояв любові до ближнього (особливо сьогодні, коли так не вистачає саме підтримки, теплоти й розуміння!). Тому глибинне пізнання Бога здійснюється не через розум, який відіграє важливу роль на початку шляху, а саме через серце, яке є осереддям віри, що є головною ідеєю в кордоцентризмі.
Кордоцентризм – явище досить унікальне в історії світової культури, яке найбільш повно проявилося тільки в філософсько-етичній думці українського народу. Це пов`язано безпосередньо з особливостями нашого національного характеру, його основоположними рисами. Дмитро Чижевський виділяє такі основні риси психічного укладу українця – емоціоналізм і сентименталізм, чутливість та ліризм. Найяскравіше ці риси проявляються в естетиці українського народного життя і обрядовості. Наші далекі предки сприймали навколишній світ через свої органи чуття, але це сприйняття характеризувалось глибиною і повнотою проникнення в природний світ. Тому основним органом душевного чуття для них було серце, яке і стало головною сполучною ланкою між ними і довкіллям, проявом вищої сутності людини, осереддя духовного. Саме з тих часів у свідомості нашого народу почали закладатись основи «філософії серця», які потім відбилися у творчості багатьох представників нашої культури. Цю ідею ми вже можемо зустріти у мислителів Київської Русі (Митрополит Ілларіон, Данило Заточник та інші), потім продовжується іншими діячами нашого народу і найбільш яскраво і повно розкривається у творчості наших видатних українських філософів – Григорія Сковороди і Памфіла Юркевича.
Григорій Сковорода зазначає, що Серце є коренем усього життя людини, осереддя душі, духу та тілесних сил. І пізнає серце Бога, іншу людину та навколишній світ через любов. «Як можна любити, не проникнувши? Як же можна проникнути, не люблячи? Що хто полюбив, у те він і перетворюється». Серце більше за всяку іншу частину людського тіла спроможне прокласти шлях до сприйняття повноти людської особистості (Homo totus). Але трапляється, що серце діє задовго до пізнання. Адже серце примушує людину діяти і спонукає її до життєво необхідної і швидкої дії. У серця більш широке поле діяльності, ніж у розуму та інтелекту. Таким чином, переконання, а не пізнання спонукають до дії. Тільки Бог може пізнати глибоке серце. Кордоцентричне «я» – це величина, яку не можна виміряти, тобто, воно є таємницею в собі. Серце дає змогу нашому мисленню усвідомлювати єдність і зв`язок; серце – це щось таке, що передує пізнанню.
В подальшому філософію серця розробляє відомий український філософ, учитель Володимира Соловйова – Памфіл Юркевич, який наполегливо доводить, що саме серце є осереддям душі, духа та тіла. Серце раніше, ніж розум, реагує на прояви буття. Тому істина повніше проявляється через її внутрішнє осягнення, ніж через механічні умовиводи. Але розум залишається для моральності упорядковуючою силою, яка задається людині через усвідомлення, узагальнення і упорядкування загальних правил і законів морального життя. Розум є дійовою силою людської діяльності у своєму єднанні з морально-духовною сутністю людського духа. Адже світ як система життєвих, яскравих у своїй значущості виявів існує і відкривається передусім для глибокого серця, а тільки потім для мислення.
В цілому підсумовуючи слід зазначити, що диспут пройшов на високому науковому рівні, в теплій і невимушеній атмосфері. І хоча опоненти й не переконали один одного, але головне, що вони прагнули до конструктивного діалогу. А оскільки вони є прихильниками різних християнських конфесій, то їхнє прагнення до діалогу віддзеркалює позитивну тенденцію у сучасному християнстві до екуменізму, до знаходження порозуміння. Доречно згадати тут слова одного з доповідачів – А. Баумейстера: «Вселенське християнство передбачає різноманіття форм, які повинні доповнювати одна одну. Якщо християнство починає йти в таку унітарну форму, в єдину якусь, однієї традиції, то це веде до загибелі». Сила християнства саме в єдності різноманітності, і хоча різні його конфесії мають дещо відмінні доктринальні положення, але всі вони прагнуть до єдиного всемилостивого і благодатного Бога і до втілення його заповідей у всіх сферах життя.
Хотілося б подякувати Юрію Чорноморцю та Андрію Баумейстеру за чудовий диспут. Ще раз засвідчу, що особисто мені ближча позиція Юрія Чорноморця, оскільки до Бога йти треба не через схоластику, а через живу віру, через євхаристію. Мені особисто близький кордоцентризм. Я також згоден з Юрієм Чорноморцем, що філософія і теологія мають спільний предмет дослідження – людини, мир і причину їх виникнення – Бога. І поділ філософії та теології – явище скоріше штучне. Ще мені дуже сподобалася думка папи Венедикта XVI та Ю. Чорноморця, що наш сучасний світ – це велике село, і він зможе вижити, тільки коли буде жити за правилами любові.
Андрій Баумейстер провів дійсно велику роботу і він правильно говорить, що деяким людям на шляху до Бога потрібні інтелектуальні роздуми і пошуки, але це тільки початок шляху, а головне – це постійне устремління до Бога у своєму серці і прояв любові до ближнього. Пізнають більше Бога не ті, хто розмірковують і пишуть про нього, хоча це теж комусь потрібно, а хто діє за Його заповідями і в кожному ближньому бачать Його образ, і навіть – Його частинку.
Фото Дух і Літера
Теги:
Те, що розум - це початок шляху до Бога, а потім має стати віра - про це говорив і Тома Аквінський. Однією з основних тез Томи є твердження, що не можна знати і вірити (що Бог існує) одночасно!