25 січня в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві відбувся диспут двох теологів Андрія Олеговича Баумейстера та Юрія Павловича Чорноморця на провокативну для даного місця тему «Фома Аквінський: pro et contra». Звісно, йшлося не про історико-філософську дискусію, не про реконструкцію філософії та теології Томи Аквінського в історичному аспекті, а про актуалізацію цієї філософії у сучасному світі, яка спричинена визнанням її у якості офіційної філософії католицькою церквою.

Диспут «Фома Аквінський: pro et contra» як подія в сучасній теології та філософії

Рецепція думок середньовічного мислителя сьогодні відбувається у вигляді неотомізму, який є досить неоднорідним напрямком. Сьогодні томізм використовує ідеї екзистенціалізму, структуралізму, персоналізму, фрейдизму та, навіть, герменевтики і феноменології, намагаючись відповідати на вимоги часу. Біблійний креаціонізм намагаються узгодити із ідеями наукового еволюціонізму. Підіймаються теми, пов’язані не лише із проблемою богопізнання, а й особистісним існуванням людини, її долі, щастя та призначення у житті. Людина розглядається не як складена із різних частин, а як така, що є цілісною душевно-тілесною істотою, що теж відповідає сучасному інтересу в філософії до людської тілесності. Мету існування людини у світі томізм вбачає у щасті, вищою цінністю людського буття проголошується свобода, а принципом взаємостосунків між людьми у суспільстві визначається справедливість та рівність. Звідси – велика увага до розвитку соціального вчення у томізмі. Все це робить томізм дуже привабливою філософією, яка навіть претендує певною мірою на понадчасову значущість. Але неоднорідність сучасного томізму проявляється в ряді фундаментальних питань, таких як розуміння буття, обґрунтування метафізики та її співвідношення із теорією пізнання, тощо. Чи зможе томізм справитися з їх вирішенням? А також виникає питання, наскільки томізм може бути сьогодні тією теологією, яка відповідає на запити звичайної віруючої людини, а також чи здатен він бути достатньо переконливим у наверненні сучасної людини до Бога?

Незважаючи на таку строкатість сучасного томізму, диспутанти, як зазначив у коментарі професор Олег Хома, так і не дали чіткого визначення, що ж таке томізм та який саме аспект чи предмет вони збираються обговорювати. Проте Юрій Чорноморець, як опонент щодо тези про актуальність Томи в епоху постмодернізму, дивився на цей напрям як цілісне явище. Томізм у його баченні постав як схоластична спекулятивна метафізична система. Тож питання у тому, чи витримує схоластичний раціоналізм критику розуму з боку сучасної філософії? Чи може він за допомогою логічного апарату розв’язати власні апорії, з якими зустрівся вже в епоху середньовіччя? Чи потрібна і чи можлива сьогодні метафізика? Як розв’язати проблеми співвідношення віри та розуму, теології та філософії, теорії та практики, зрештою?

Андрій Баумейстер наголошує на тому, що томізм  сьогодні презентує культуру раціональності та інтелектуальної зрілості. Католицька церква розглядає томізм не як самостійне філософське вчення, а як метод раціональної інтерпретації вчення церкви, що розробився ще у середні віки у вигляді схоластики. Схоластика виходить із принципу жорсткої дефінітивності понять, чіткої визначеності їх об’єму та ясності змісту. Така установка вже суперечить наявності ірраціональних моментів у догматиці (догмат про Трійцю, боговтілення,  про єдність  в Ісусі Христі божественної та людської природ, тощо). Схоластика спирається на концептуалізацію принципово ірраціонального. Але томізм має пояснити, як можливо пізнати догмати віри засобами людського розуму, оголошуючи, що догмати віри надрозумні, а не протирозумні.

Релігійний предмет дослідження, а саме Бог, душа, світ у його цілісності належать до таких предметів, пізнання яких не може базуватися а) на чуттєвому досвіді, б) на суто розсудкових категоріях і, навіть, ідеях розуму, який не має критеріїв істинності щодо цих ідей. Звідси випливає суттєве значення віри у  вирішенні людиною таких важливих у її житті питань. Питання про співвідношення віри та розуму томізм вирішує, виходячи з пресупозиції, що віра й розум не можуть суперечити один одному, оскільки обидва мають походження від Бога. Проте, Фома визнає, що існують такі істини, які розуму самому по собі не доступні за жодних умов і даються лише в Одкровенні, відповідно розрізняється теологія природна, чи філософська, та теологія надприродна. Якщо ж істину божественну слід відрізняти від істини логічної, то приходимо до висновку про неможливість виконання поставленої програми, а саме: раціонального прояснення догматів як таких, що містять цю божественну істину. А. Баумейстер теж наголошує, що розум не надає остаточних доказів, а лише пропонує шляхи, які можуть підвести людину до віри. Отже, будь-які філософські концепції чи теорії, що стосуються метафізичних питань, повинні зважати на свої межі й не можуть претендувати на статус володіння абсолютною істиною, відповідно звільняючи місце для віри. Віра не може бути раціоналізована, а тим паче формалізована, оскільки має принципово алогічний характер. Проблема томізму виникає тоді, коли він починає забувати про ці свої межі, вважаючи, що вічна істина вже представлена в священних текстах, в яких знайдеться відповідь на будь-яке питання, якщо достатньо уважно вивчати і тлумачити їх. Саме з цього розпочав свою критику томізму Юрій Чорноморець: «томізм застрягає у сфері розсудку, в логічному схематизмі, забуваючи про таємницю, якою є справжній, живий Бог».

На противагу схоластичному методу пізнання Бога, який сам плутається у своїх силогістичних умовиводах, сьогодні можна висунути лише одну альтернативу – це визнання можливості інтелектуальної інтуїції як пізнавальної здатності людини, що існує поруч із чуттєвістю, розсудком та розумом. Припущенням такої здібності та вивченням її можливостей щодо пізнання сьогодні займається саме феноменологія, яку Юрій Чорноморець і пропонує застосувати як методологічну основу для сучасної теології. Томізм говорить, що в основі пізнання лежить чуттєвий досвід, з якого шляхом абстрагування розум утворює загальні поняття. Людина не може обійтися без цього чуттєвого рівня, щоб почати мислити, однак ангели мають таку здатність до чисто умоглядно-інтуїтивного пізнання, вони ж бо безтілесні істоти. Проте, процес утворення понять в розумі людини має не настільки зрозумілий характер, як це видається на перший погляд. Адже повинна існувати якась об’єднувальна ланка між розумом та цим чуттєвим досвідом, який постачає до пустих розсудкових схем певний зміст. Тома знаходить таку ланку й пікантно називає її «species». Species – це певні репрезентативні форми чи образи предметів, які входять в суб’єкт пізнання, як свого роду посланці від об’єкту пізнання, які до того ж стають причиною модифікації душі, що отримує здібність до розуміння відповідних предметів та формулювання понять про них. Подальша робота розсуду із цими утвореними поняттями пояснюється за допомогою традиційної аристотелівської силогістики. Однак, незрозумілим залишається, що або хто змушує ці образи спрямовуватися  до людської свідомості, яка виглядає пасивною й безпорадною перед ними й піддається їх впливові? Загадка залишається не розкритою. (Не даремно сам Тома Аквінський в моменти, коли стикався з труднощами в пізнанні якогось предмету, звертався з молитвою про допомогу до Бога).  Феноменологія пропонує іншу теорію утворення загальних понять, основану на процесі вільної варіації у фантазії, яка припускає фундаментальну активність свідомості. Втім, не будемо заглиблюватися у тонкощі складної роботи свідомості, яку описав Гусерль, в результаті складної процедури рефлексії та самоспоглядання.

Богопізнання  – важливий, але не єдиний аспект, який виникає, коли йдеться про теологію, цікавий, до того ж, невеликій кількості спеціалістів. Сьогоднішня теологія стоїть перед питанням: що вона може сказати простому віруючому і як бути при цьому переконливою? Адже, чого варті всі мудрування світу, якщо вони не підтверджуються прикладами практичних дій? До загальних понять належать і такі, й в першу чергу такі, як краса, добро, любов, справедливість, надія, тобто всі ті, що мають безпосередній стосунок до питання «що я повинен робити?» за Кантовим формулюванням. Ось де виявляється найяскравіше безплідність аналітичного підходу у філософії, який бачиться Андрію Баумейстеру як сучасний наступник схоластичного методу. Міркування про добро і зло, красиве і потворне, тощо, можуть вестися нескінченно, все більш прямуючи до тонких розрізнень, за якими сама межа між елементами дихотомії починає розчинятися й ставати непомітною. Це – характерна риса сьогоднішнього стану  культури. Однак, життя людини – надто коротке для таких міркувань, а діяти потрібно – щоразу тут і тепер, здійснювати вибір, вчиняти, – від чого, зрештою, залежить і спасіння людини. Якщо ж знання, схоластичні студії, є неодмінною передумовою спасіння, то спастися зможуть не та невелика кількість людей, яка сьогодні належать до віруючих, а лише частина з них, яка займається інтелектуальною роботою! Так ми ризикуємо впасти в гностицизм. За Томою  ж коренем свободи є саме розум, і воля тим більш вільна, чим більше вона підкоряється інтелекту. У житті, проте, важко знайти такі приклади, які б показували пряму кореляцію між інтелектуальними та моральними якостями людини.

Фактором, що допомагає сучасній людині орієнтуватися у світі з реконструйованими метафізичними, етичними, естетичними концептами якраз і виступає віра, з чим погоджуються обидва опоненти. Проте, Юрій Чорноморець акцентував на необхідності жити церковним релігійним життям, – тому що тільки така особиста участь у ньому, зокрема, в Євхаристії, може бути реальним трансформуючим фактором у людському  житті. Для томізму ж віра – перш за все джерело надприродних божественних істин, які втілюються у форму теологічних догматів, отримуючи мовний вираз і таким чином стаючи безпосереднім предметом дослідження для сучасної філософії мови.

 Залишився також ряд запитань і до Юрія Чорноморця. Яким чином узгоджується постулат беззасновності феноменології із релігійною догматикою? Яке місце відводиться вірі, якщо ми покладатимемося на феноменологічний метод? Чи не призведе це знову до теорії подвійної істини? І де провести межу, за якою знаходяться істини віри і за яку доступ для феноменологічного споглядання закритий? На чому ґрунтується універсальність висновків, отриманих у досвіді феноменологічного споглядання, який тяжіє до містики, адже сумнівною виглядає теза про те, що ця містика доступна будь-якій людині, навіть, якщо вона підкріплюється досвідом безпосередньої участі у церковних таїнствах?

Підняті на диспуті питання не мають простого вирішення. Це говорить про необхідність розвитку теології як науки, майбутнє якої турбує обох диспутантів. Слід пам’ятати про те, що сучасній теології не уникнути тієї внутрішньої глибинної суперечності, що ґрунтується на спробах раціональної концептуалізації принципово ірраціонального, яка супроводжує її протягом всього середньовіччя і до сьогодні.

Наостанок хочеться подякувати Андрію Олеговичу та Юрію Павловичу за такий інтелектуальний подарунок, який став унікальним явищем у сучасному українському філософському й теологічному житті, аналоги якому  важко знайти. Диспут – це подвиг доброї волі не лише двох  видатних вчених, а й двох справжніх друзів, які залишилися такими й після диспуту, незважаючи на те, що не переконали один одного змінити свої позиції.

Теги: