На загал неоднозначні процеси загальнокультурного розвитку останніх десятиліть у світі та в Україні підштовхують до гостроти роздумів, до публіцистичної різкості в оцінці деяких явищ та подій. Адже ці процеси надзвичайно ускладнили формування і функціонування морально-етичних норм як у загальносуспільних вимірах, так і в інтелектуальному середовищі. Своєрідною нормою часу стала поліваріантність таких норм або претензія на їхню повну відсутність. З одного боку, це надає, принаймні, на нинішньому етапі суспільного розвитку, можливість більшої динамічності розвитку всіх сфер діяльності, з іншого боку, руйнуються усталені інваріанти цивілізаційного існування, напрацьовані за цілий ряд століть, якщо не тисячоліть. Бо ж якщо доба Постмодерну справді неминуче призводить до панування фрагментованих, часто протилежних за змістом та орієнтаціями етичних систем у різних суспільних груп, то яким чином можливе цілісне функціонування всього суспільства? І чи не перетвориться суспільне життя у хаос, з якого, всупереч Іллі Пригожину, зовсім не народжуватиметься порядок? Це змушує вельми скептично оцінювати наслідки постмодерної деконструкції загальнокультурних та універсально-етичних норм та перспективи прогресу за умов панування постмодерної парадигми якщо і не у всьому суспільстві, то, принаймні, в його елітарно-інтелектуальних колах.
Одна із головних, фундаментальних нинішніх проблем – це те, що для панівних на сьогодні серед інтелектуальної і політичної еліт передових країн парадигм мультикультуралізму, постмодернізму та політкоректності будь-яка жорстка та вимоглива етика науки, виробництва чи приватного світу є чимось страхітливо-тоталітарним, що заслуговує на осуд і нищення. Але ж коли, скажімо, наукова чи медична, менеджерська чи викладацька спільнота будується не на засадах переваги порядних професіоналів і поваги до них, а на принципі «позитивній дискримінації» стосовно певних меншин зі своєю автономною мораллю, етикою та етосом (своєрідна перетворена форма радянського принципу щодо пролетарського походження і належності до «пригноблених народів Сходу»), то це здатне в перспективі призвести до ще гіршого результату, ніж це сталося в СРСР свого часу з «буржуазними» кадрами. Саме про ці речі, як завжди, гостро й без еківоків говорить останнім часом Володимир Буковський (один із знаних дисидентів 1960-70-х років, понад 30 років працює у Великій Британії нейрофізіологом), коли образно формулює: «Політкоректність гірша за ленінізм». Власне, про яку етику ефективної спільної діяльності може йтися, коли діє презумпція, скажімо, апріорної «чоловічої провини»: за словами обізнаного Буковського, «зараз у США працедавець не сміє розмовляти зі своєю працівницею наодинці – мусить бути присутнім хоча б один свідок, інакше того можуть звинуватити в сексуальних домаганнях, а це означає загибель кар’єри і становища у суспільстві»? І чи взагалі можлива діяльність людей як певної спільноти, коли, як зазначає російська дослідниця Ольга Печонкіна, «мораль в постмодерністській етиці конституюється в якості безсуб’єктної структури»?
Звичайно, серйозні представники філософії Постмодерну намагалися і намагаються знайти вихід із створеної ними ситуації, абсурдність якої вони відчували з самого почату самі ж. Однією із найцікавіших у цьому плані є концепція моралі Мішеля Фуко.
На противагу сформованим до нього філософськи-антропологічним парадигмам (класичним зразком яких у цьому контексті виступає психоаналіз), людська поведінка розглядалася М. Фуко не під оглядом нав’язаних, мовляв, людині історично диференційованих обмежень з боку соціальних інститутів і моральних кодексів, а через призму самоорганізації: «...Йдеться про творення себе через різного роду техніки життя, а не про придушення за допомогою заборони і закону». Оцінюючи тезу про те, що «мораль цілком полягає в заборонах» як помилкову, М. Фуко ставив «проблему етики як форми, яку слід надати своїй поведінці і своєму життю».
Проблема ця аналізувалася М. Фуко в «Історії сексуальності», де предметом його розгляду виступав процес самоорганізації моральним персонажем себе як такого: «...Ось те, що я намагався реконструювати: творення та розвиток певного практикування себе, метою якого є конституювання себе як творця свого власного життя». В якості історико-емпіричного матеріалу М. Фуко обрав для аналізу античну культуру, яка в найочевиднішій формі демонструє феномен, який його цікавить, а саме «повільне формування ...герменевтики себе». Вихідна даність свідомості оцінюється ним як хюбріс (фр. l'hubris, від грец. Υβριζ - неприборканість, безмежність), відтак «приборкання неприборканості» вимагає особливої етики, адже «в рамках цієї етики необхідно створювати собі правила поведінки, завдяки яким можна забезпечити <. ..> опанування себе».
Ці індивідуальні правила позначені М. Фуко в термінах «самотехніки», «технології самого себе», «практики себе», «практики існування», «техніки життя» тощо, які фіксують комплекс прийомів, що їх індивід (поза оглядкою на канон, а виходячи з форм особистого й особистісного досвіду) виробляє для себе з метою надати своїй поведінці (яка початково проявляє себе як хюбріс) культурних форм і за допомогою цього конституювати себе як соціально адаптивного і гармонійного персонажа.
Поняття «хюбріс» у цьому контексті нагадує поняття «хаос» у його синергетичному розумінні, що акцентує креативний потенціал хаотичних середовищ. Це повертає нас до трактування хаосу в античному розумінні: хаос як креативне середовище). У цьому контексті самотворення індивідом себе може бути розглянуте й оцінене як нелінійний процес самоорганізації початково хаотичного середовища. Що стосується тих змін, яких набувають «техніки себе» у конкретних ситуаціях, то вони можуть бути поставлені у відповідність дисипативним структурам, бо суто ситуативні і зберігають значення лише в межах одиничного випадку, не набуваючи константного статусу етичного припису з необмеженою чи обмеженою екстраполяцією.
Отже, маємо парадокс: заперечуючи традиційні функції філософії, концепція М.Фуко фактично виконав функцію споконвічну місію філософії, а саме – місію рефлексивного осмислення культурою своїх фундаментальних підстав і тенденцій розвитку. Констатація затребуваності сучасною культурою нових форм моральної самосвідомості також не виходить за межі цієї місії, яка, в той же час, філософським постмодернізмом заперечується. І навряд чи викличе інтелектуальний спротив та частина концепції М. Фуко, яка присвячена аналізу низки вад традиційної етики (гіперболізації норми та заборони, хоча, звичайно, будь-яка мораль та етика починаються із системи табу) і констатація необхідності формування етики самотворення як етики нового типу, що ґрунтується на значно більшій ролі самого індивіда.
Разом із тим практичні пропозиції, які містяться в цій концепції, більш ніж уразливі для критики. І якщо самою філософією постмодернізму ідея «технологій себе» оцінюється як одна з тих, які можуть стати засадничими для сучасної культури, то при прискіпливішому розгляді концепції М. Фуко стає зрозумілим, що за чинних умов вона в принципі не може працювати як практична моральна система.
Це пов’язано передусім із двома чинниками. По-перше, з тим, що Фуко – як і майже всі інші філософи Постмодерну, - фактично відкинув надбання філософської антропології, яка констатує різність людей не тільки на рівні індивідуальному, а й соціально-типологічному, соціокультурному, більше того, на психічному – відтак навряд чи кожен спроможний і прагне жити за умов відмови від етики кодексу на користь само творення. По-друге, із тим, що будь-яка етика самотворення, що, образно кажучи, будується як етика творчості на противагу етиці кодексу, може мати місце в тому і тільки в тому випадку, якщо спирається на чітке усвідомлення певних ціннісних пріоритетів, якщо свідомість індивіда, «практикуючого себе», ґрунтується на цілком визначених ціннісних системах. Власне, етика творчості можлива лише за умови її конституювання як позитивної, а не заборонної етики цінностей. Іншими словами, така моральна самопобудова, творчий потенціал якої беззаперечний і очевидний, можлива лише в контексті наявності цінностей, безумовних для того індивіда,, який приймає таку етику.
В іншому разі, поза чітко вибудованими аксіологічними пріоритетами, практики «творчості себе» стають грою без мети, перетворюючись на нон-фінальний процес примірювання на себе всіх можливих моделей поведінки, без огляду на їхню прийнятність як для оточуючих, так і для самого індивіда. Процес самопобудови перетворюється на процесуальність самоваріювання як самоцінність, що і відбувається при культивуванні «естетик існування» в постмодерністському просторі постметафичного мислення. Іншими словами, пропонована М. Фуко модель моральної поведінки, з одного боку, постулює для індивіда можливість напруженої внутрішньої роботи з власною моральною свідомістю, з іншого ж боку - припинає таку можливість, релятивізуючи ціннісні підстави свідомості і тим самим позбавляючи людину аксіологічних орієнтирів і підстав обґрунтованого морального вибору.
Це пов’язано з тим, що етика як така за своєю сутністю передбачає орієнтацію на пошук глибинних надчуттєвих, надемпіричних підстав буття (хай це буде Абсолют, Бог, Ідея, Космічний Принцип, Людина Всесвітня чи Соціальна Справедливість). Тим більше це стосується етики творчості, не пов’язаної з жорсткою нормою, з апріорними табу, яка робить акцент на мотивації морального вибору і передбачає свободу індивіда у визначенні тієї цінності, в ім’я торжества якій він буде вибудовувати свій моральний вчинок і нести за нього особисту, ні на кого не перекладену, відповідальність.
Останнє може бути досягнуто лише за допомогою внутрішньої роботи морального суб’єкта (відповідальної дійової особи, а не «жмутка» сенсів та інтерпретацій) із мотивом свого вчинку, що, в свою чергу, можливе лише за умови вільної інтеріоризації індивідом певних культурних цінностей, що визначають, у кінцевому підсумку, його моральний вибір. Таким чином, на зміну етиці норми як етики вимушеного виконання загального припису для добровільно прийнявши інший тип етичного діяння, може прийти лише така етика творчості, яка розуміється як етика цінності, тобто вільної об’єктивації у вчинку свідомо обраного індивідом аксіологічного ідеалу.
Далі буде
Фото Аstrococktail.com
Теги:
dutchak1 написал: