У процесі переосмислення ідеологічного підґрунтя фундаментальних цінностей української народу в умовах наростання кризових явищ моральної та правової сфер його буття, пожвавлюється інтерес науковців до християнських цінностей як загальнозначущих орієнтирів суспільного розвитку.

Особливо актуальним постає питання втілення моральних цінностей християнства у правових нормах на фоні його дискусії з секулярним гуманізмом [Основы христианской этики, Роджер Г.Крук. – М.:Триада, 2004. - С. 34-37]. Останній, беручи свої витоки саме з християнської етики, протягом ХХ ст. зазнав значних змін у напрямку абсолютизації природних прав людини, прикладом чого є визнання на законодавчому рівні багатьох держав, у тому числі європейських, одностатевих шлюбів, необхідності включення до загальнообов’язкової освіти програм сексуального виховання дітей дошкільного віку, надання прав на усиновлення одностатевим парам, тощо, що часто вступає в суперечність із християнськими моральними нормами.

У зв’язку з цим аналіз моральних цінностей християнства на предмет імплементації їх українською правовою системою є важливим для розуміння перспектив її подальшого розвитку, пошуку шляхів виходу з морально-правової кризи.

До релігійно-ціннісної проблематики в контексті духовної трансформації українського суспільства протягом останніх років прямо або опосередковано зверталися сучасні філософи та релігієзнавці: А.Колодний, В.Малахов, А.Баумейстер, Л.Филипович, В.Єленський, В.Лубський, М.Закович, Б.Лобовик, Л.Чупрій, П.Яроцький та інші.

Слід зазначити, що у філософській науковій літературі та християнській теології склалися різні підходи до визначення релігійних цінностей. Перша визначає їх як сукупність ідей, норм поведінки, дій, за допомогою яких відбувається задоволення духовних потреб віруючого [Релігієзнавчий словник/ За ред. Проф.. А.Колодного і Б.Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. - С. 376]. Для теології ж характерним є ігнорування дефініції зазначеного поняття, не дивлячись на широке його використання.

Важливим як в частині формулювання християнських цінностей, так і в контексті формування сучасної концепції права є вчення Томи Аквінського. Так, християнське розуміння цінності ґрунтується на ідеї блага, як того, до чого всі речі прагнуть, щоб досягти досконалості. Категорія цінності відображає відмінності у кількості укладеного в явищах блага. Згідно з вченням Томи, праву притаманні три ознаки: наявність зв’язків між багатьма учасниками, а не по відношенню людини до самої себе; приналежність праву людини лише тих благ, які прямо підпорядковані носію права; рівність зробленої послуги за послугу у відповідь [Християнське суспільне вчення. Йозеф К.Гьофнер. – Львів: Свічадо, 2002.- с.65].

Аналіз філософсько-правової та богословської літератури дає можливість виділити кілька умовних етапів впливу християнських ідей на розвиток європейської правової думки. Перший етап закономірно починається з християнізацією Римської імперії, коли правові інституції, часто пов’язані з римською державною релігією, почали свій процес трансформації для відображення християнської моралі (гетеросексуальність, моногамність, інститут шлюбу тощо).

Другий період припадає на так звану «папську революцію» 1050-1200 років, яка ознаменувалася всеохоплюючою систематизацією правових норм. Decretum Gratiani 1140р. розпочав цей процес у канонічному праві, який пізніше поширився на інші сфери. Ґрунтуючи наново впорядковане право на принципі природного права, середньовічні вчені тим самим утверджували гарант його внутрішньої послідовності. Окремої уваги заслуговує образ людини, котрий спрямував західну правову думку з часів «папської революції», а саме сприйняття людини як християнської особистості, індивідуальність якої утверджувалася актом хрещення, що одночасно означало надання громадянських прав.

Третій етап впливу біблійних ідей на сучасну парадигму права настав із протестантською Реформацією, яка підготувала шлях для докорінного перелому в уявленні про людину – з’явилася думка, що всі люди мають рівні права на життя, свободу, власність, самовизначення. Міжрелігійні конфлікти, які настали за Реформацією, певною мірою підштовхнули західних мислителів до відходу від концепції побудови державного устрою та правової системи на основі релігії, що ознаменувало прихід четвертого етапу, який можна охарактеризувати процесами націоналізації права з одного боку, та одночасного формування зародків міжнародного права – з іншого. Це добре видно на прикладі державного устрою, розробленого Томасом Гоббсом у Левіафані [Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Гоббс Т. Сочинения: В 2 т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1991.], та у праці Гуго Гроція «Про право війни і миру», якою було закладено основи міжнародно-правових відносин.

За доби Просвітництва, якій ми завдячуємо першим новочасним переліком прав людини, виникли передумови для п’ятого етапу християнського впливу на формування сучасної парадигми права. Вони полягали у віднайденні суб’єктивної відповідальності та самостійності людини – ця ідея зробила значний внесок у визнання людини як суб’єкта права та поступово входила в конституційні системи країн світу, ставши важливим складником міжнародного права з прийняттям Загальної Декларації прав людини 1948р. [Вольфганг Губер. Права людини і біблійна правова думка // Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2 т. – Т. 1. – Львів: Свічадо, 2000, с.87-97].

Процес формування сучасної правової традиції на засадах християнських цінностей на теренах України було розпочато з офіційного прийняття християнства давньоруськими князями та входження українських земель до сфери християнського впливу в кінці X століття. Разом із християнською релігією до нас із Візантії  прийшли збірники цивільного, приватного та церковного права, світське право серед яких є лише одним з елементів правової системи [Андрусяк Р. М. Християнська антропологія і права людини / Р.М. Андрусяк. – Івано-Франківськ, 2008. c. 145]. Право церкви на ґрунті східнослов'янського суспільства одержало яскраве національне забарвлення.

Сучасне цивільне право в розумінні світських законів виникло в середовищі середньовічних учених для відмежування від права церковного, і українська правова система не лишилась осторонь таких процесів, що було також зумовлено складним історичним поступом на шляху до здобуття незалежності. Перебуваючи у складі інших європейських держав, на етнічні території України поширювалася дія правових та релігійних норм західної культури,  світоглядним джерелом яких були християнські моральні цінності. Це певною мірою позначилося на християнському змісті козацького права, філософсько-правовій думці кінця XVIII – поч. ХХ ст.ст. (Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Костомаров, П.Куліш, М.Драгоманов та ін.). На основі християнських моральних цінностей сформувалася, так звана, «філософія серця» - український «кордоцентризм», відкритий Г. Сковородою та П. Юркевичем як своєрідний світогляд, що відображає морально-етичні цінності української нації, зв’язок і гармонійне співіснування людини з природою [Б.Стебельський. Християнство і українська культура. - Хроніка 2000//Український культурологічний альманах «Хроніка-2000» — К.:Фонд сприяння розвитку мистецтв, № 39-40, 2000. – с.11-32].

Християнською моральнісною орієнтацією характеризуються правові документи наддніпрянських та галицьких політичних партій кінця XIX – початку XX ст., засади відродження української державності в 1917-1918 рр. та в 1939-1941 рр. Обґрунтовуючи вплив західноєвропейської традиції на формування сучасного права в Україні, слід наголосити на християнському підґрунті в політичних дискусіях у період розробки і прийняття української Конституції, відміни смертної кари.

Підсумовуючи, варто зазначити важливість усвідомлення християнського підґрунтя української правової системи як складової частини європейського права для окреслення подальших перспектив розвитку Української держави, законотворчих процесів та діяльності органів правосуддя. Християнська сутність цінностей, які ввійшли до української Конституції, створює сприятливі умови для динамічного, поступального розвитку суспільства, держави і права.

Теги: