Сенс пошуку

Ми прийшли для того, аби кожен мав змогу виконати свою унікальну місію. Ми втілюємо у життя усілякі проекти і плани. Ми будуємо величезні мости від берега до берега і від душі до душі. Тому усі люди є місіонерами. 

Як добре буває увечері поглянути на миготіння вогників у оселях. Там, усередині – затишок і подолання проблем, самотність і радість від спілкування із друзями. А ще, звичайно ж, телебачення, яке покликане розважити і наповнити сенсом будні громадян.

Однак пошуки смислу тривають усупереч багатьом дослідженням і філософським доктринам та навіть релігійним течіям. Для чого сходить сонце? Яка остаточна мета мого існування? – легко проказати кілька слів, аби спробувати переконати допитливу особу в правильності певної власної позиції. Однак слів, як завжди, замало. Вірніше, - їх надто багато, щоби за їхнім градом розпізнати дивовижної краси небесний метеор.

Говорять, у кожної людини є невидимі крила, які спроможні здійняти її до Неба. А інші кажуть, що Небо саме схилилося до землі, щоби легше було на нього потрапити. Де правда?

Годі шукати відповіді. Хоча… Хоча, чи спроможні ми відмовитися від пошуку? Усе життя перетворюється на величезну за протяжністю експедицію по незвіданих землях. Ми відкриваємо для себе усе: від рекламованого нещодавно напою до загадкової душі нашого співрозмовника. Але спрага шукати далі не вгамовується. І тоді слід шукати авторитетів. Але немає честі пророк у своїй вітчизні. Тому ми мандруємо на захід, аби побачити велетенські хмарочоси і посмакувати вищим штибом демократії, або ж блукаємо у Гімалаях чи Тибеті, намагаючись почути або підгледіти вищий сенс, яким сповнене життя далеких мешканців. Але і тут зустрічаємо приховану Таємницю, про яку ніхто не хоче розповідати. А далі – далі знову пошуки, сумніви, відчай, самотність, блукання нетрями колективних надбань людства, високих прописних істин і гіперболізованих міфів.

Тому ми ніколи і не знаходимо спокою. Хтось ховається від невідомості у житейському побуті, намагаючись впіймати час за філіжанкою запашної кави поряд із добрими друзями. Хтось колекціонує марки чи старовинні авто. Іноді чути голос на захист надбань минулого. «Усі в минуле!» - таке гасло лине із вуст і під перами обивателів. Говорять, що «тоді» усе було кращим. Ми прагнемо знайти незіпсований світ. Намагаємося бачити ідеали минувшини без призми історичного погляду. Однак саме історична критика змушує вкотре повертатися назад – у майбутнє, себто сьогодення, змушуючи стверджувати разом із класиком: «Всякому городу нрав і права», кожна епоха має свої звершення і суттєві вади. Тому нам доводиться миритися із власним фіаско у пошуках небесного метеору.

Потрібно докладати значних зусиль, аби зберігати оптимізм на фоні своєї поразки. Розум – кволий. Він не спроможний задовольнити повсякчасну допитливість митця власної душі. Ми стаємо спроможними до того, щоби намалювати обриси прекрасної будівлі, але кому ж вдалося завершити цей труд – полотно своєї душі? Залишаються натяки і напівтони, які не дають змогу збудувати гармонійний лад багатьох життєвих  реплік і спічів. «Я хотів, але не зміг» - так можна позначити основне гасло мислителів епох, у тім числі і нашої.

Відтак, нам нічого іншого не залишається, як покласти квіти на олтар Богу, Який Один зміг усе, що хотів. Але і тут є багато поправок: виявляється, існує вимір буття від лукавого. І тому навіть перемога Бога не здається нам повною і досконалою. Звісно, був Ориген, який намагався примирити праведне із грішним. Але хто ж йому повірить? Втім, навіть у наш час межа між добром і злом іноді буває такою примарною, що хіба вселенські мудреці спроможні віднайти міру, яку слід докладати до того й іншого. А іноді ніхто за це і не береться.

Загалом-то, наш пошук зосереджується саме у царині добра. Ми прагнемо певної абсолютності його виміру. Однак сплетіння обставин і подій стає причиною того, що разом із добром завжди десь недалеко ростуть паростки зла. Відтак, увесь наш світ – це суцільний компроміс. І саме тому народжується теодицея, виправдання Бога. Як це не дивно, але немічна людина, занурена у болото спокус, має відтепер знайти вихід із складної ситуації, коли Бог стає «винуватцем» зла, яке відбувається у світі. Тому потрібний інший світ. Але де він? Певна річ, багатьох можуть назвати мрійниками, коли ті говорять про царство на небі. Але коли я дослухаюся до гармонії звуків чарівних мелодій, які створені людським генієм, я починаю вірити, що має бути не тільки гармонія звуків, але і гармонія слів і вчинків.

Можливо, існують створіння більш досконалі за людину, яка живе на землі. Хто знає. Світ такий незбагненний і величний. Можливо, десь у зоряному просторі є надзвичайна краса, подібна до поля, усіяного червоними маками або гірського водоспаду на тлі чарівного зеленого пейзажу. Однак усе це є тут, на цій грішній і прекрасній землі. Тому мені не потрібно шукати дивовижний світ десь далеко серед зірок. Він поряд. Потрібно лишень розпізнати його. Є своєрідна краса навіть у мурашнику, коли комахи збираються на ніч у свою домівку, аби перепочити після трудових буднів. І хіба не премудро влаштоване їхнє життя? А красу людина бачить навіть у царівній-жабі, стверджуючи, що коли та скине свою зелену, плямисту шкіру, то неодмінно перетвориться на прекрасну дівчину. Звісно, це фольклор. Однак за ним стоять прадавні уявлення про гармонію, у якій слід жити кожному мешканцю землі – від мураха і дикого звіра до не менш страшної у гніві чи безумстві людини.

Пошук Істини подібний до пошуку води спраглою душею у спеку. Ми задихаємося від численних вчинків і слів, які породжують неправду. Але як виглядає правда, якщо вона – не справедливість? Християнська релігія говорить про милість і істину, які мають завжди знаходитися поряд. Істина не можлива без милості. Бо ми надто кволі і скалічені недосконалістю власних звершень. Ми схожі на дітей, які вчаться писати перші свої літери. І рука Великого Вчителя тримає наші маленькі ручки у своїй, аби ми навчилися виводити лінії впевнено і прямо. Але коли це станеться? І хто довірить свої руки великому і вправному Отцеві Небесному? Безперечно, на це спроможні лише найсміливіші. Треба лишень відкрити священні тексти, аби побачити, як виглядає гармонія, заповідана вищими силами людям. У цих текстах ми прочитаємо про законодавця Мойсея, про знищення первістків єгипетських і про те, що не слід противитися злому, але підставити іншу щоку тому, хто тебе вдарив. У цих текстах ми побачимо милосердя і кару, вищий сенс, який ховається за незначним і малим. Людина у цих текстах постає обраною для звершення вищої Правди, яку не можливо збагнути людським розумом і серцем. У цих текстах ми знайдемо згадку про міста і події, які зникли із лиця землі дуже давно, а також побачимо коріння цивілізації, велич якої підтримується саме завдяки тому, що людство тримається певних канонів, будуючи історичну споруду власного буття.

Відтак, пошук спраглої душі може спинитися назавжди на знанні, що походить із вищих. У цьому сенс. У цьому – істина.