Те, що маєш, не цінуєш – так можна охарактеризувати ситуацію з релігійною свободою в Україні після відвідання міжнародного форуму «Точка входа – спорт», який 20–22 вересня 2013 року пройшов у Москві. Організаторами виступили Спільнота церков Євразії, Євроазійська спортивна коаліція, Асоціація «Духовне відродження» (від останньої було делеговано виконавчого віце-президента Бориса Волкова). Перед учасниками стояло декілька завдань, серед головних – використати хвилю популяризації спорту в період 2014–2020 рр., коли в Росії відбудеться більше десяти значних спортивних подій, найяскравіші з яких – зимова Олімпіада в Сочі 2014 року та Чемпіонат світу з футболу в 2018-му, і спільно виробити стратегію роботи християн Росії, країн СНД та Середньої Азії. В амбітних планах ідеологів форуму - активувати місцевих лідерів, аби в кожному місті і кожній країні виник сильний євангелізаційний рух, а спорт слугував своєрідною точкою входу християн у суспільство.

Сайт форуму давав досить загальне уявлення про подію, великі (проте, як виявилось, марні) сподівання було покладено на керівництво самих церков, які мали б делегувати священнослужителів і місцевих лідерів. Замість очікуваної півтисячі на триденну зустріч приїхало близько двохсот осіб; вони являли собою різноманіття етнічне, національне, географічне, навіть рівень володіння російською мовою був різним.

В перший день відбулося знайомство з країнами, представленими на форумі: Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Узбекістан, Киргизстан, Казахстан, США, Канада, Велика Британія, Португалія, Мозамбік. Лише конфесійний склад учасників (серед яких чимала частина – професійні спортсмени та тренери) був одноманітним – це протестанти, переважно євангельські баптисти. Я уявляла собі, що форум буде занадто офіційним, там зберуться урядовці і не спортсмени, проте мої побоювання не справдилися. На мої запитання щодо можливості екуменічної взаємодії між конфесіями більшість з пасторів висловлювали готовність співпрацювати з православними або іншими протестантами (католики, через нечисельність вірян в Росії, як дієва сила не розглядаються), але чи то перемовин не було, чи то не дозріли ще до реалізації міжконфесійних проектів. Проте можливість цього не виключають у майбутньому.

Найбільш продуктивним і напруженим був другий день роботи форуму. Учасники мали змогу обрати одну з восьми малих груп з таких напрямків: спорт і медіа; спорт і церква; спорт і політика; спорт і культура; спорт і бізнес; спорт, діти і молодь; спорт і професійні клуби; спорт і соціальна робота. Після спільного музичного прославлення та проповіді, яку кожного дня вранці виголошували пастори різніх країн (США, Росії, України), почався рішучий мозковий штурм. Завданням кожної групи було визначити ефективну стратегію дій в тій чи іншій сфері, яку потім можна буде адаптувати до конкретних умов регіону і донести до місцевих пасторів та лідерів.

Того ж другого дня, не дивлячись на суботу і віддаленість Християнського центру, в якому проходив форум (за 60 км від Москві, в Раменському), до організаторів завітали два агенти ФСБ і передали папірець А:4 з вимогою надати список всіх учасників форуму. Не можна сказати, що це злякало організаторів. Здається, вони звикли сприймати такі речі філософськи, з легкою і смутною посмішкою, жартівливо називаючи себе час від часу сектантами – так у російському суспільстві сприймають будь-яких християн, окрім православних. Важко уявити мені було подібну зацікавленість з боку нашого СБУ, попри численну кількість подібних заходів, що я відвідала в Україні. Релігійним організаціям, громадам, церквам в Україні не допомагають, але й не заважають.

Це був чи не найбільший досвід мого спілкування з баптистами. Мені, незаангажованій журналістці зі сторони, не баптистці охоче розповідали і пояснювали все, про що б я не спитала. Навіть коли я випадково зайшла на закрите зібрання керівників помісних церков, мене не вигнали, дозволивши все фотографувати і перебувати там скільки завгодно. Всі учасники форуму були відкритими і щирими, їхня церква – це справді «скляний дім з прозорими стінами», через які видно, що є всередині. Проте я стикнулась з іншою обставиною: як розповісти про побачене так, щоб не підставити організаторів та учасників, не привернути зайвої уваги російської влади до ініціатив протестантів й не спричинити зайвих труднощів? Хоча в Росії немає загрози фізичного переслідування християн, виявилось, наприклад, що фотографії деяких лідерів "Школи Без Стін" (проекту в рамках Асоціації «Духовне відродження»), від якої на форумі було близько 80 осіб, не можна відкрито публікувати в Інтернеті: на батьківщині – в Узбекістані, Каракалпакстані, Таджикістані – їм це може коштувати життя, їх піддають тортурам в міліції, в них стріляють на вулицях. Причому до немісцевих християн там ставляться спокійно, а от «своїм» такої «зради» не пробачають.

Амір Усмонов, директор АНО (Автономної некомерційної організації) «Дороже золота», ділився своїми думками з учасниками форуму: «Іноді я нарікаю на Бога, що в Росії нам на законодавчому рівні заважають євангелізувати. У Ванкувері, в Україні вільно можна говорити, а у нас федеральний закон про заборону релігійної пропаганди! Проте Бог послав нам низку таких значних спортивних заходів».

Згадуючи Євро-2012 в Україні, організатори форуму відзначили низьку ефективність роботи християн. Понад 300 протестантських церков тоді підключились і намагались зробити спорт точкою входу у суспільство, але їхня активність: волонтерство, організація вільних від алкоголю й тютюну фан-зон, розповсюдження релігійної літератури тощо – не отримала продовження. Відносин побудовано не було, люди до церков не прийшли. Тому учасників форуму «Точка входа – спорт» застерігали: важливо те, що буде після цих проектів типу «спортивне містечко», фан-зона чи творчі гуртки. Що далі? Ми будуємо відносини, продовжуємо спілкуватись, запрошуємо до церкви, разом вивчаємо Біблію.

В Україні місцева влада дотримувалась практичного підходу у взаємодії з віруючими: чим те, що ви пропонуєте, може бути корисним місту і його мешканцям? І давали «зелене світло», якщо допомога, запропонована християнами, була доцільною. В Росії потрібно буде шукати більш тонкі рішення. В ситуації, коли відкрито говорити поза стінами церков про Бога заборонено, а за співпрацю з протестантами можна зняти з посади будь-якого держурядовця, «треба благовістити ділами, а не словами», дати росіянам відчуття спільноти та любові до ближнього, бути просто волонтерами. Адже зважаючи на масштаб запланованих спортивних подій, потреба держави в волонтерах буде величезною.

Ось для такої співпраці в законодавчому полі потрібно було провести ребрендінг організації «Дороже золота», діяльність якої віднині буде спрямована на взаємодію з місцевими адміністраціями та неприбутковими організаціями, без жодної релігійної пропаганди. Згідно уставу, її метою «є діяльність, спрямована на надання громадянам послуг з популяризації й пропаганди здорового способу життя, сприянню у вихованні й моральному становленню особистості на підставі християнської моралі шляхом організації й проведення спортивних, туристичних й інших заходів з фізичної підготовки дітей, підлітків, молоді й їхніх родин, а також здійснення інших суспільно значимих цілей».

А для того, щоб благовістити, створено окрему організацію – «Волна надежды», партнерство в якій є частиною Всесвітнього Спортивного Руху у співпраці з помісними церквами й християнськими організаціями. «Волна надежды» – це рух, який надаватиме церквам ресурси для ефективного благовістя під час і після значних спортивних подій. У його баченні – «покоління пробуджених християн, що досягають суспільство через спільну працю церков й християнських організацій, участь в суспільних заходах, спортивних змаганнях й волонтерських рухах з залученням ресурсів, спрямованих на духовне пробудження Росії». Особлива увага – надання можливості підліткам і молодим людям у служінні для досягнення нового покоління через спорт.

«Прагнення чути про Ісуса Христа завжди є, – каже Амір Усмонов. – Просто треба знайти можливість бути почутим. Двері в Росії Бог не закрив».

На форумі було представлено чималу колекцію тематичних (для розповсюдження на спортивних заходах) матеріалів євангелізаційного характеру російською та українською мовами. Цільову аудиторію – дітей, підлітків, молодь – привабить сучасний дизайн, яскраві кольори, креативні рішення. Календарик з фотографією гордості Росії – боксера-християнина Олега Маскаєва («Большой О») зручно розповсюджувати навіть в умовах заборони релігійної пропаганди, засвідчуючи: він – віруючий! Цікавою також є брошура «Смысл жизни. Евангелие от Иоанна со свидетельствами спортсменов». В ній представлені свідоцтва зірок світового спорту, яких об’єднує те, що «вони читають Біблію і намагаються застосовувати її принципи у своєму спортивному й повсякденному житті», також там розповідається, хто такий Ісус і що про нього думають спортсмени, а в кінці читача підводять до висновку, що «як спортсмен не може займатися спортом й змагатися на самоті, так і християнин потребує оточення для допомоги, розвитку й підтримки» і пропонується знайти найближчу християнську спільноту для богослужінь, молитов, служіння й взаємопідтримки. За тими ж принципами побудовано ще одне видання: «Путь к победе. Новый Завет со свидетельствами спортсменов». З кольорових ілюстрованих вставок до читача промовляють відомі представники різних видів спорту, такі як Юрій Королюк, Майк Гартнер, Олег Маскаєв, Елісон Фелікс та інші. Альбом «Сердце служения. Руководство» роз’яснює, як розповсюджувати вплив Ісуса Христа «в кожній країні і кожному місті». Пропонуються інструменти, шляхи виконання та фундаментальні цінності головної місії руху «Кожна країна. Кожне місто»: «партнерство в служінні Царству Христа у світі спорту й через спорт». Яскраві схеми, практичні поради, слідування біблійним чеснотам.

Прекрасний повноформатний журнал, виданий спеціально для служіння благовістя під час Євро-2012 – «Каталог ідей для вашої церкви». В ньому запропоновано ідеї для церковного служіння, спеціальні акції, активності для спортивних містечок і фан-зон, ресурси, які можна використовувати, і робота, яку потрібно вести після Євро-2012.

До Євро-2012 було видано також спеціальні інформаційні буклети «Путь чемпиона», де разом з корисною інформацією зі світу спорту (про футбол, споруди, побудовані до Євро в Україні, поради гравцю тощо), в тематичному ключі оповідаються ключові події життя Ісуса Христа, «величайшего чемпиона всех времен и народов»: народження чемпіона, підготовка до перемоги, життя в ім’я мети, фінал, переможець, наша мета. Також там представлено свідоцтва відомих спортсменів, як Бог змінив їхнє життя. У прекрасно ілюстрованому фотографіями кишеньковому довіднику «Двадцать-12» можна було знайти інформацію про історію чемпіоната Європи по футболу та згадку про Євро-2008, попередніх переможців, розклад та місця проведення матчів у Польщі й Україні, плюс свідоцтва відомих футболістів-християн (Берт Контерман, Маркос Сенна, Ніколя Лєгротелі та інші) про те, як щоденна молитва та читання Біблії допомагають їм досягати таких значних спортивних успіхів. Є також адреса сайта, де пропонують отримати більше інформації про Бога, продовжити вивчати Біблію тощо.

В останній, третій день форуму модератори малих робочих груп представляли результати мозкового штурму.

Ірина Мітрофанова («Спорт і ЗМІ») наголошувала на необхідності залучати медійщиків (журналістів, фотографів, блогерів) до висвітлення подій, які організують місцеві церкви, адже сьогодні якщо про вашу подію немає інформації в ЗМІ, вважайте, що її не було. Також треба пам’ятати, що медійна активність не є самоціллю, це свого роду проповідь Христа своїми ділами. Важливо, аби на майданчиках, фан-зонах, спортивних містечках працювала не тільки молодь, а було представлено всі вікові категорії, аби потім, коли людина прийде до церкви, вона бачила там знайомі обличчя. І добре будувати відносити не лише в спортивному контексті, але й, наприклад, продовжувати робити щось разом в соціальних проектах церкви.

Євген Кокора («Спорт і политика») зауважив, що без політики, як і без війни, жодні проблеми не вирішуються. Ті загрози, з якими стикнеться Росія: бездуховність, криза родини, демографічна проблема, міграційні процеси – одночасно є й можливостями. Група розробила резолюцію, яку буде направлено пасторам церков, стратегічною метою якої є впливати на суспільство в довготерміновій перспективі. Для цього закликається заохочувати віруючу молодь вступати до вишів за напрямами: правознавство, медицина, економіка, педагогіка, журналістика; зрілих християн – працювати в органах муніципальної влади (відділи роботи з молоддю, неповнолітніми, родинами, опіки тощо).

Учасники робочої групи «Спорт і бізнес» запевнили, що зроблять спортивне служіння церков самооплатним, а також міркували, як команди спортивного служіння можуть допомагати бізнесу і як бізнес може допомагати спортивному служінню.

Роман Смірнов («Спорт, музика й культура») підкреслив, що жодний великий спортивний захід не відбувається без музичного супроводу, так що спорт надав поштовх музичному служінню Росії вийти на новий рівень благовістя і партнерства. Творчість сьогодні – це тренд, рушій, стиль мислення. Роман пожартував, що навіть політики Госдуми Росії складаються приблизно з двох категорій: спортсмени й музиканти.

Юрій Громико («Спорт і професійні клуби») підсумував, що організація спортивного клубу – це найкращий спосіб для церкви продовжувати працювати з людьми, тож учасників групи найбільше цікавило, як створити спортивний клуб, з чого почати. Ба навіть попри те, що досвід деяких церков в цій сфері налічує кілька років, все ж концептуальна база, пакет документів, який можна поширювати серед лідерів різних регіонів, відсутні.

Сергій Шашин («Спорт і малі групи») сказав: «Ми зрозуміли, що дуже важливо змінити ДНК лідерів та церков, тому що для багатьох спорт і малі групи, спорт і служіння досі залишаються несумісними речами. Окрім тих людей, які вже знають, що потрібно робити, є такі міста, такі зони, де ще потрібно підготувати лідерів». В планах на найближчий рік – відвідати 200 регіонів і підготувати 300–400 лідерів. Вже отримано запрошення з Північної Осетії, Грузії,Санкт-Петербургу.

Складним моментом також залишається продовжувати роботу після завершення якогось надихаючого проекту, аби це могло вилитись в організацію нової групи або церкви.

Міхайло Щапов («Спорт і соціальне служіння») спочатку закликав всіх присутніх: «Повернись до свого сусіда й скажи: сьогодні історичний день! створюємо історію разом!» Він порівняв 90-ті рр., коли преступні угрупування втягували до себе спортивну молодь і несли у світ зло, з сьогоднішньою ситуацією, коли християни використовуватимуть спорт як інструмент досягнення людей для Царства Божого. Кінцевим результатом роботи груп має бути те, що люди придуть до церкви, відкриють для себе Христа.

На форумі учасники закладають фундамент подальшої роботи, унікальність його в тому, що тут немає когось найголовнішого, всі є різні і можуть поділитись своїми талантами, разом створювати справу, якій присвятили все життя. Але потрібно запастись терпінням, попередив Михайло. Адже форум – це мозковий штурм, а попереду чекає велика робота.

Амір Усмонов («Спорт, діти, підлітки і молодь») зауважив, що завдання досягати підростаюче покоління Росії – найскладніша тема з огляду на заборону релігійної пропаганди на федеральному рівні. Попри це, вже з жовтня 2013 року заплановані зустрічі, аби підтримувати бачення, мотивувати церкви готуватися й брати участь у фестивалях й спортивних містечках, а з листопада – проведення тренінгів, набір лідерів команд і волонтерів. Після зимових Олімпійських ігор планується відкриття спортивних й музичних клубів в регіонах, організація літнього відпочинку для дітей, молоді, родин, налагодження відносин з місцевими адміністраціями для подальшої роботи, активність в соцмережах.

Найголовніше, акцентував увагу учасників форуму Сергій Московка, координатор комітету зі співпраці з християнськими місцевими та закордонними організаціями, щоб після форуму все не зупинилося й щоб були наступні кроки. Якщо у групи ентузіастів немає бажання або можливості продовжувати те, що почали (а наступна робота – ключовий момент!), то й нема сенсу робити таку разову роботу, аби не повторювати помилок того ж Євро–2012 в Україні. Головне, щоб було розуміння, що є наступний крок, який можна зробити.

Спостерігаючи протягом трьох днів форуму за протестантами, як молоддю, так і дорослими й досвіченими пасторами, можна було переконатись, що серця їхні сповнені любові до ближнього, голови – розуміння, як церква має виходити до людей за прикладом Ісуса Христа. В них є енергія і прагнення змін, готовність тяжко і довго працювати попри всі складнощі, бажання почути страждання людей і допомогти Богу їх врятувати. І як понад хмарами осіннього дощового дня все одно світить сонце, навіть якщо ми його не бачимо, так і надія, що наших сусідів все вийде, не полишатиме нас всі наступні шість років насиченого спортивного життя Росії. А певний тиск з боку держави може навіть сприяти об’єднанню різними християнськими конфесіями своїх зусиль. Очевидно, що є сенс будувати взаємовідносини, тим більше, що під час форуму неодноразово підкреслювалося: мета не приводити людей до своїх церков, а євангелізація й розповідь про Христа. А куди вже людина захоче прийти – це її вибір.

Фото автора

Теги: