У зв’язку з останніми суспільно-політичними подіями в Україні все більше з’являється спроб оцінити те, що відбувається, з моральної та духовної точки зору. Саме тому запит на моральних та релігійних діячів у суспільстві значно зростає. Наявність такого запиту є очевидною, оскільки в періоди кризових ситуацій відчуття справедливості значно загострюється. В складних умовах народ прагне почути слова втіхи та духовного наставництва від тих, хто користується беззаперечною підтримкою. До слів таких людей прислухаються, а їх поради слугують ціннісними орієнтирами для визначення подальших дій та вчинків.
Не дивно, що з перших днів протистояння в Україні почали відбуватися круглі столи за участю моральних та релігійних лідерів. Їх присутність стала бажаною в місцях проведення вуличних протестів. З огляду на це значно активізувалася діяльність релігійних організацій в Україні. Так, майже у всіх конфесіях відбуваються молебні «про примноження любові», Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій закликає до мирного перебігу подій та до діалогу між протиборчими сторонами, відбуваються конференції з богословського осмислення цих подій, ієрархи всіх конфесій роблять офіційні заяви стосовно подій в Україні, з’являється багато статей на цю тему тощо. Безпрецедентним став факт присутності священнослужителів фактично на «полі бою» під час загострення протистояння між протестуючими та міліціонерами. Своїми діями священики різних конфесій показали приклад єдності у спільній молитві за мир та припинення братовбивчого протистояння та кровопролиття в Україні.
Ця стаття-роздум є спробою автора внести свій внесок у припинення існуючого протистояння, а також дати християнське осмислення надзвичайно складній ситуації, в якій опинився український народ. Моральною та духовною опорою статті є образ та вчення Ісуса Христа, яке дійшло до нас через Святе письмо. На думку автора, саме християнське вчення з його христоцентричністю є тою моральною категорією, до якої слід апелювати українському народу в цей непростий час.
Як всім відомо, основою християнства є вчення Ісуса Христа, яке Він дав нам під час Свого життя на землі. Воно дійшло до нас через Святе письмо, а також через церковне та народне передання. Якщо ж говорити про саму серцевину християнського вчення, то воно було проголошено з вуст Спасителя в Нагірній проповіді, що найбільш повно розкрита в 5, 6 та 7 главах Євангелія від Матвія. В цій проповіді Христос навчив нас Заповідям блаженства, любові до ближнього, молитві «Отче наш», уявленню про царство небесне, не судити інших тощо.
В контексті цієї статті хотілося б детально зосередитись на 13 вірші 5 глави Євангелія від Матвія, в якій Господь говорить: «Ви є сіль землі. Якщо сіль втратить свою силу, то як зробити її солоною? Нінащо вона вже не буде придатна, хіба щоб викинули її геть на потоптання людям». Інтерес до цього вірша виникає, бо саме в ньому Господь говорить про суспільну місію християнства, і звертається більше до християн загалом, ніж до конкретної людини.
Для більш чіткого розуміння цієї притчі оцінимо історичну епоху, коли вона була проголошена, а також зосередимось на деяких фізичних властивостях «солі» як хімічного елемента. В древньому світі «сіль» слугувала універсальним засобом збереження продуктів від псування, саме тому вона мала таку цінність для тогочасного людства. Не варто також забувати, що сіль використовувалась, і досі використовується, як приправа для їжі, яка надає їй смак, бо без солі їжа є прісною та несмачною. При чому дуже важливо відмітити ту характеристику солі, що певний продукт вона не змінює, по великому рахунку, його форму, колір, запах, консистенцію тощо. І ще одна ремарка стосовно самої притчі: вислів «сіль для землі» цілком взаємозамінний на вислів «сіль для людства», адже при перекладі з оригінального грецького тексту вибрали одне із значень грецького слова, яке може окрім «землі» означати і «людство».
Для очевидності притчі візьмемо як приклад приготування такої знайомої нам всім страви як борщ. Якщо традиційно зварити борщ з буряків, картоплі, бульйону, м’яса, квасолі, моркви, цибулі, томатів тощо, і при цьому не додати сіль, то вийде гарний червоний, наваристий, рідкий, запашний, але прісний борщ. І що з ним не роби, без солі - навряд чи буде він смачним. А от якщо додати сіль, то вийде той же червоний, рідкий, наваристий, але тепер вже смачний борщ. При цьому від солі він не змінить кольору, не стане густішим, не змінить запаху і температури.
Так, згідно логіки вищенаведеної притчі, повинно бути і з християнством. Християнство повинно бути «сіллю для людства» в тому значенні, що саме християнство повинно зберігати людство від псування, найперше від морального псування. При цьому християнство повинно стати тою рисою людства, без якого його існування буде пустим, тобто прісним та несмачним. При цьому, християнство часто може не бути тою рушійною силою, яка змінює матеріальні, побутові, науково-технічні чи інші умови існування та розвитку людства, однак саме воно визначає морально-світоглядні орієнтири людського існування.
Ця притча цілком може бути застосована як до всього людства та місця християнства в ньому, так і до конкретного народу та впливу християнських цінностей на його існування. Крім цього, її можна перенести і на особистісний вимір в плані впливу християнства на життя конкретної людини.
Для ще більш чіткого розуміння притчі треба з’ясувати, завдяки якій властивості християнство може зберігати людство, конкретний народ чи просто людину від морального псування. Що є тою солоністю, про яку говорив Ісус Христос. Відповідь тут очевидна, солоністю для людства є вчення Ісуса Христа про любов до Бога, до ближнього, про творіння добрих вчинків та справ милосердя, про спасіння власної душі тощо. Однак найпершим мірилом солоності є слідування заповідям християнства. «Із того всі пізнають, що ви Мої учні, якщо будете мати любов поміж собою», – говорить Ісус Христос про слідування християнським принципам в 35 вірші 13 глави Євангелія від Івана.
Таким чином, для того, аби оцінити «християнськість» в тому чи іншому середовищі, треба найперше оцінити рівень любові який є, чи якого немає, серед людства, народу чи у конкретної особи. Для оцінки такого стану речей треба найперше самому собі сказати правду, чи є любов серед людства, серед народу, і нарешті чи люблю я ближнього свого. Ось Вам і відповідь на питання про слідування християнським цінностям.
Дуже важлива християнська категорія, яка постає в ході цих роздумів - «правда». Вміння говорити правду самому собі і своїм оточуючим є передумовою будь-яких моральних починань людини, яка називає себе християнином. Ісус Христос завжди говорив тільки правду, і сам Він є «сонцем правди», - як ми звертаємось до нього в Різдвяному тропарі. І навпаки, «батьком брехні» є сатана, диявол, ім’я якого в буквальному сенсі перекладається як «брехун». Тому ми повинні зі всією відповідальністю ставитися до того, що, говорячи неправду, ми служимо не Богу, як би це гірко не звучало. Саме правда є тим компасом, що показує нам справжню християнську сторону в будь-якій ситуації. Всім знайома фраза відомого кіногероя: «У кого правда той і сильніший», набуває надзвичайної важливості саме через призму християнського сприйняття. Так воно і є насправді, тому що хто з правдою - той з Христом, а хто проти правди - той проти Христа, все інше від лукавого.
А тепер задаймо собі питання: чи є Ісус Христос та християнські цінності авторитетом для кожного з нас. Відповідь конкретної людини нехай залишиться на совісті кожного. Однак є один беззаперечний факт, який свідчить, що християнство є тим духовним мірилом, яке має великий авторитет для всього українського народу. Підтвердженням такій думці є те, що саме християнство було вибране нашими предками в якості морального та духовного стержня для державного будівництва.
Найбільш яскраві історичні епохи української історії як то Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Козацька держава чітко показують нам, що саме християнські цінності були тими духовними об’єднуючими факторами, на які спиралися наші славетні пращури. Не тільки історичні події підтверджують відданість українського народу християнським цінностям. Останні роки яскраво свідчать про духовне відродження України. Зокрема, з великими державними та церковними урочистостями та народною підтримкою проходять святкування річниці хрещення Київської Русі. Це є підтвердженням того, що Володимир Великий, обравши християнську віру в якості духовного начала українського народу, заклав міцну духовну основу в його майбутнє. Теперішня складна ситуація дуже чітко показує нам, що повернення до наших духовних витоків та апеляція до християнських цінностей може стати «рятівним жилетом» для українського народу.
Саме повернення до християнських цінностей є запорукою духовного та суспільного благополуччя України. Будьмо відвертими, багато негараздів, які спіткають нас протягом останнього часу, пов’язані саме з втратою християнської ідентичності українським народом. І належність більшої частини населення до віруючих християн ще не означає, що в суспільному житті та у взаємовідносинах між нами панує братня християнська любов. Радше все навпаки.
Пропоную всім нам замислитися над мудрими словами християнського передання: «Хто хоче збудувати рай на землі без Бога, неодмінно збудує пекло». Ми фактично стоїмо на дорозі побудови такої системи. Суспільства, де замість моральних цінностей, мірилом всьому виступає «мамона». Це і є першопричиною всіх суспільних викривлень, які так відчутні в Україні. Не хочеться багато зосереджуватись на соціальних негараздах України, вони є добре відомі. Більш цінним є спроба оцінити стан морально-духовних якостей нашого суспільства.
Будемо також відвертими, з цим у нас є чимало проблем. Те, що є найбільш загрозливим, це відсутність елементарної взаємоповаги, не кажучи вже про любов про ближнього. Саме тому український борщ, попри всі наші зусилля, виходить дуже несмачним. Існування взаємної неповаги, неприязні, відчуженості є наслідками, а не причинами корупції, несправедливості, беззаконня і таке інше. Іншими словами, допоки серед українців не буде любові нічого путнього з України не вийде. Це те саме, що безкінечно додавати в борщ м’яса, сала і ще багато чого, однак солонішим він ніяк не стає.
Саме тому закликаю всіх нас, незалежно від того, до якого соціального статусу ми належимо, якою мовою ми розмовляємо, в якому регіоні ми живемо, є ми політиком чи громадянином, олігархом чи робітником, чиновником чи бізнесменом, міліціонером чи ув’язненим, священнослужителем, вірним чи атеїстом, почати з самого простого, але в той же час з самого важкого – припинити взаємні образи. Мова не йде про одномоментну любов всіх і вся навіки вічні – ні. Спробуємо хоча б у власних думках простити провини один одного. Звісно, цього не достатньо, але це вже щось. Це зародження солоного джерела у нашому серці, яке з часом зможе «посолити» стосунки з нашим ближнім, а там гляди - і в державі запанує мир і злагода. Міліціонер стане більш людяний, суддя більш чесний, чиновник перестане бути хабарником, олігарх стане милосердним, робітник трудолюбивим, бізнесмен перестане ухилятися від сплати податків, люди в транспорті стануть більш дружелюбними, «маршрутчик» більш ввічливим, релігійний діяч стане більш моральним. Якщо так буде, тоді мовні питання відпадуть самі собою, українці з різних регіонів і різного світогляду почнуть нормально спілкування, сусіди почнуть ходити в гості один до одного і в українській хаті запанує мир і злагода.
Так воно і буде, треба тільки захотіти. Та перед цим всім нам треба не полінуватись та відкрити Святе Письмо і прочитати хоча б Нагірну проповідь Ісуса Христа (5,6, та 7 глави Євангелія від Матвія). І якщо хтось має сумніви стосовно того, як йому бути далі, Бог вкаже вірний шлях, шлях правди, справедливості і всього того, що так прагне зараз багатостраждальний український народ. Тільки треба відкрити власне серце і дати трохи місця Богу і ближньому.
Бережи нас Всіх Господь!
Фото atholicnews.org.ua
Теги:
dutchak1 написал: