Бог: А хто ти?
Мойсей: Я пастух.
Бог: А я думав ти воїн!
Картина Рідлі Скота «Вихід: царі та боги», як і наратив, з якого списаний сценарій, в котрий раз нагадує нам про те, що вихід євреїв з єгипетського рабства має позачасове значення. Ані історики, ані археологи не можуть на сто відсотків сказати, чи відбувалися описані в біблійній книзі події коли-небуть. Ми знаємо, що оповідь про Мойсея базується тільки на Торі і більш ні на чому. Але це не важливо. Важливо те, що можна з впевненістю сказати - відлуння описаного чується майже в кожному поколінні, в кожному народі. Головне в розповіді про Мойсея – це той екзистенційний зміст оповідання, який залишається не змінним протягом тисячоліть.
Попри те, що брати були близькі з самого дитинства, в житті Мойсея настав момент, коли він заради покликання мав зректися брата, з яким грав в іграшки, зректися прийомної мати, яка вигодувала його, зректися імперії, яка стала його домівкою, зректися народу, культура якого зробила з нього людину. Вийшовши з землі єгипетської, котра так довго була його «вітчизною» -- гріла та годувала його, бунтівник Мойсей приєднався до свого пригнобленого народу, якого навіть ніколи і не знав. Друга людина в царстві обрала участь бути рабом зі своїм народом, аніж принцом з народом близьким, але чужим.
Ця історія вчить українців тому, що в житті нашої нації теж настав момент, коли доводиться рвати відносини з нашим братом. Різати приходиться майже по живому. Ми розстаємося з братом, в жилах якого тече майже рідна, але все ж таки імперська кров; з братом, з яким ми колись разом проводили час, але подорослішали і деякі речі критично переосмислили; з братом, світосприйняття якого ми вбирали майже з молоком матері.
Оповідь вчить нас тому, що брат не хоче відпускати нас. Він твердо стоїть на позиціях старшого, а нас бачить меншим. Він бачить себе володарем, а нас підлеглим. Але це ще не все. Він прагне помсти. Він хоче, щоб українці своєю кров’ю заплатили за те, що ми виявилися не вдячними; за те, що ми накликали на нього «божі кари» у вигляді різноманітних санкцій; за те, що через нас, його єдине дитя – «газо-транспортна система» поступово вмирає. Нас перестали задовольняти крихти з царського столу, ми захотіли самі, власноруч, виробляти свій хліб. Сьогодні нам, як і Мойсею, потрібно визначитися: чи ми пастухи, чи ми воїни? Чи ми раби чи ми вільні? До нас має прийти наше власне самоусвідомлення. Істинна саморефлексія може бути досягнена тільки завдяки поверненню до коріння: культурної спадщини, рідної мови, любові до батьківщини.
Цей вічний міф, по новому представлений американським режисером, вчить нас тому, що попри сильний опір з боку фараона, народ, все ж таки вийшов з Єгипту. Пройшов через море, а потім і через пустелю -- і досяг обітованої землі. Мало-помалу, але нація рабів стала вільною, і що надихає -- навіть непогано потім жила в своїй землі. Так, завжди були і будуть ті, хто постійно згадуватиме про те, як добро було «в ті часи», продовжать ностальгувати за радянським часом чи за великою російською імперією, але то вже будуть окремі випадки, що поступово щезнуть в пустелі небуття.
Історія завжди повторюється. Міф є циклічним. Колись Мойсей приходив до фараона єгипетського та говорив йому «відпусти», «відпусти», «відпусти». Протягом років незалежності весь наш народ начебто промовляє до того, хто втілює імперську ідею слова з однієї відомої сучасної української пісні «відпусти, я благаю, відпусти». Років двадцять тому здалося, що він відпустив, але потім таємно спорядив своє військо і погнався наздоганяти нас, щоб нищити. Боюсь, якщо все йтиме за тим же сценарієм, то в один день він, та його велетенське військо просто загинуть в економічних хвилях сучасного геополітичного моря. Але давайте не будемо випереджати події. Час сам все розставить на свої місця. Наша задача зараз – йти.
Теги:
dutchak1 написал: