Рецензія на: Владиченко Л. Україна та Польща: компаративний аналіз відносин між державними і релігійними інституціями : [монографія] / Лариса Владиченко. – Канів : Родень, 2014. – 368 с.

Монографія «Україна та Польща: компаративний аналіз відносин між державними і релігійними інституціями» написана кандидатом філософських наук, доцентом, докторанткою кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ларисою Дмитрівною Владиченко. Ця наукова праця присвячена аналізу малодослідженої теми у сфері відносин між державою та релігійними організаціями, а саме порівнянню інституційної складової у взаємодії державно-конфесійних відносин в Україні та в Польщі. Для України на сьогодні актуальним залишається питання стосовно вивчення закордонного досвіду у сфері державно-конфесійних відносин, що вказує на необхідність врахування цього досвіду при вирішенні проблем, які виникають при регуляції відносин між державою та церковними інституціями, а також вивчення тенденцій у розвитку цих відносин. Лариса Владиченко актуалізує зазначену необхідність для України у своєму монографічному дослідженні на прикладі Польщі.

У монографічному дослідженні послідовно та логічно розкривається питання правового врегулювання державно-конфесійних відносин в Україні та Польщі; здійснюється огляд діяльності та структурної особливості державних установ та громадських консультативно-дорадчих органів в Україні та Польщі як суб’єктів державно-конфесійних відносин; досліджуються особливості інституційної мережі релігійних організацій в цих країнах, висвітлюються особливості статистичного обліку та сучасний стан конфесійної палітри, а також приділяється увага розкриттю актуальних питань відносин держави та релігійних організацій в Польщі й Україні (введення капеланства у військові формування, повернення колишньої власності релігійним організаціям, існування релігійного компоненту у світській освіті).

Загалом монографія Лариси Дмитрівни відрізняється наступними рисами.

По-перше, гострою актуальністю. В Україні законодавчо закріплена американська (французька) модель повної релігійної свободи та сепарації, але реальне життя підштовхує і державу, і церкви, і суспільство до необхідності засвоїти позитивне із європейської моделі співпраці чи кооперації держави та церкви, суспільства та релігійних організацій. Із всього досвіду звичайно найбільш адекватним щодо України вважається німецький. Закон про «Концепцію державно-церковних відносин», прийняття якого записано в програмі дій уряду, якраз поєднує американську модель у захисті прав віруючих із німецькою моделлю у співпраці в трикутнику «держави-громадянське суспільство-церкви».

Монографія Л. Владиченко актуалізує для нас ще більш цікавий досвід – польський. Здавалося б, Польща не може бути взірцем, тому що там є панівна церква. Але в Україні є аналогічний колективний суб’єкт, який, можливо, трохи більш "рихлий", ніж Католицька церква Польщі, але все-таки живий та дієвий. Маю на увазі Всеукраїнську раду церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка об’єднує 90 % вірних, ухвалює рішення консенсусом. І ось у відносинах із цим колективним суб’єктом влада мала б враховувати досвід Польщі.

По-друге, монографію відрізняє прекрасний стиль викладу. В тексті немає такої звичної «води», загальних роздумів, спекуляцій, ідеологічних маніпуляцій. Текст насичений конкретними фактами, які осмислюються аналітично досконало, і це стосується і українського, і польського матеріалу. Прекрасний текст, в якому відчувається як високе покликання авторки, так і її гаряче серце творчої особистості. Останнє яскраво проявляється у розділі про статистику, де співпереживання сухим цифрам просто фантастичне – достойне кращих соціологів релігії Заходу та України.

По-третє, нам дуже важливо оцінити польський досвід з точки зору сьогодення ось у якому відношенні. Наступає момент, коли впливу ВРЦіРО держава просто не може далі противитися, і потрібно перейти до іншої моделі, до правового закріплення коопераційної взаємодії держави та церкви. Польща – це країна, в якій взагалі відмовляти церкві не прийнято, якщо ти не політичний самогубець чи епатажний персонаж. Як можливі цивілізовані відносини та забезпечення прав усіх громадян в умовах повернення церкви в публічний простір, в умовах «м’якого клерикалізму», в умовах коли частина церкви відверто фундаменталістична та неприховано бере участь у політиці, має власні суспільно-політичні ЗМІ, часто залякує консервативно налаштованих прихожан всякого роду міфами та ідеологіями? У нас, в Україні, церкви мали зв’язані руки - і тим не менше багато чого досягли, а тепер у них руки вже так чи інакше розв’яжуться. В Польщі багато в чому держава мала зв’язані руки, а «Костьол» був священною коровою, і тим не менше державі вдалося створити цивілізовані відносини. Весь цей досвід – архіважливий: як, не ламаючи нікого через коліно, спрямувати на загальне благо.

Гадаю, що з текстом монографії «Україна та Польща: компаративний аналіз відносин між державними і релігійними інституціями» Л. Владиченко варто ознайомитися всім, хто цікавиться проблематикою державно-конфесійних відносин.

Теги: