Чад — це країна третього світу. Цю країну називають “мертвим серцем Африки”. За сукупністю різних показників ООН ви знайдете Чад майже на передостанньому або останньому місці. Це є країна, про яку писали, що вона є найгіршою, щоб бути в ній жінкою, це є місце з фактично відсутньою економікою. Виробництва в країні майже немає, а те, що люди отримують з надр землі (а там є нафта), все відходить до уряду, а громадяни не мають змоги забезпечувати себе.

Коли я ще навчався, мені було цікаво попрацювати в країнах третього світу. Я давно прийняв рішення, що якщо Бог дасть таку можливість, я би хотів поїхати й деякий час послужити там як лікар. Я шукав таку можливість, і лікарня, в яку я поїхав, це було для мене важливим моментом, була адвентистською.

Там я сукупно півтора року працював у трьох лікарнях. Одна з них знаходилась у дуже віддаленій сільській місцевості, але це була найбільша лікарня, більше 100 ліжок з великою хірургією. Ця лікарня спеціалізувалася на загальній хірургії. У більшості випадків це було акушерство і гінекологія.

«Я один був українець у тій лікарні». Лікар-адвентист розповідає, як лікував африканців у Чаді

Наступна лікарня, в якій я працював протягом року — це лікарня у місті Мунду, другому за величиною місті в Республіці Чад. Цей хірургічний центр спеціалізувався на пацієнтах з хірургічною, травматологічною, ортопедичною патологією. Це була більша частина моїх випадків, з якими я мав справу.

Третя  лікарня тоді тільки відкрилась. Вона знаходилась у тропічній Африці. То вже була майже пустельна територія. Там відкрили нову лікарню − в місцевості, де ніколи не було медичних закладів, ніякого забезпечення. Цей заклад став надбанням для тієї місцевості.

Невдовзі після відкриття головному лікареві знадобилося було виїхати, і він попросив мене його замінити. Деякий час я в цій лікарні займався організацією, адмініструванням, становленням закладу за відсутності відповідних умов, лабораторних аналізів та інших обстежень. Дякуючи Богу, робота проходила добре, але разом з тим і дуже тяжко це все відбувалося.

Операції здебільшого можна поділити на дві категорії. Перша − результат хронічних захворювань, бо дуже багато малярії, тифу, перфорацій шлунку. Також через те, що селезінка надзвичайно збільшувалась, доводилось виконувати спланектомію, тому що селезінка займала таку велику площу всередині живота, що стискала інші органи. Зазвичай ми її не видаляємо, але в таких випадках, коли вона вже не функціонує, доводилось її забирати.

Друга категорія — хірургічна травма. Дуже багато пацієнтів після травм на мотоциклах, тому що це є основний засіб пересування, самі розумієте, це ноги, і руки, і голови. Чимало ножових поранень. Люди стріляли одне в одного з лука стрілами − ті, що далі знаходяться від цивілізації, міст. Також дуже багато і вогнепальних поранень.

Багато випадків ортопедії і травматології, і це той напрямок, до якого я не був готовий, тому що я інтернатуру проходив у загальній хірургії. З травматології, акушерства і гінекології ми мали короткі курси, але дякуючи Богу, результати лікування були гарні. Завжди ми намагалися спілкуватися з нашими пацієнтами, щоб у них був позитивний настрій.

Був пацієнт зі складним переломом, і доводилося вставляти металеві інтрамодулярні остеофіксатори. Був пацієнт, який впав з мотоцикла і отримав  велику рвану рану. Після оперативного лікування задоволений пацієнт іде на поправку. Одного хлопця розрізали мачете.

Багато застарілих травм, переломи, які фактично зрослись, але не мають опорної функції і дуже важко пацієнту ходити. Доводилося вирівнювати ці речі. Працювати доводилось дуже примітивними методами, іноді використовували молоток і долото. Іноді бувало таке, що основна лампа не працювала, і доводилось закінчувати операцію з ліхтарями.

Лікування в багатьох випадках було безкоштовним, але окремі пацієнти оплачували своє лікування. Лікарня є адвентистською, вважається частково приватною, тобто діє на забезпеченні церкви. Згідно положень Генеральної Конференції (керівного органу Адвентистської церкви), всі адвентистські медичні установи повинні фінансово себе забезпечувати. Хто не міг цього зробити, тим оплачували ми або різні фонди, які займалися цим.

Був дуже складний випадок, коли пацієнту фактично зрізали частину обличчя за допомогою мачете. Такі побутові травми є частим явищем. Багато онкології, первинних випадків, які не знали до того, СНІД, гепатит В і С − це якщо не кожен другий, то кожен третій точно. Також були такі випадки, коли пацієнти були ушиті в інших лікувальних закладах, і доводилось виправляти грубі рубці.

Діти найбільше мали проблем з малярією. Багато було опіків і таких, які охоплювали велику поверхню тіла. Це через використання відкритого вогню для приготування їжі.

Був складний перелом як результат неправильно складених кісток і дуже туга пов'язка, яка створила проблему до того, що пацієнту загрожувала ампутація. Як могли, ми виправили кістки, і ця маленька дівчинка буде користуватись своєю рукою.

«Я один був українець у тій лікарні». Лікар-адвентист розповідає, як лікував африканців у Чаді

Був хлопець Ібрагім, якому ставили діагноз «остеомієліт» і рекомендували ампутацію. Це, здається була вже його четверта операція. Ми обійшлись без ампутації і сподіваємось, що в подальшому все буде добре.

Був випадок відкритої інфікованої рани, коли пацієнту загрожувала ампутація, але ми вирішили обійтися без цього кроку, і в результаті  пацієнт на своїх двох ходить з милицями.

Чимало наших пацієнтів страждали від недоїдання, тому що мало можливостей заробляти кошти, і часто денний заробіток не покриває їхньої потреби в раціоні харчування. Тому ми закупили спеціальні протеїнові набори з тих компонентів, що ми там могли знайти, готували для них молоко. Особливо пацієнтам після оперативного втручання на кишечнику таке лікування допомагало.

Я їздив на ринки купувати продукти, щоб готувати ці протеїнові коктейлі. Ми брали банани, авокадо, сухе молоко, змішували з цими наборами і отримували смачну суміш. В'язка бананів близько 2 кг коштувала до 1,5 долара. Тобто ми переплачували все одно як білі, котрі там були, просто ми вже в кінці знали місця, де ми можемо трохи переплатити, а де нам дуже багато накрутять.

Там треба торгуватися. Не торгуватися дуже недобре, тому що одразу, коли бачили нас білих, що ми приходили щось купувати, нам ціну казали мінімум утричі вищу, ніж вони назвали б місцевим. Якщо ми знали, то збивали ціну у два рази або трохи більше, то це нормально. Якщо бабця продає останнє, то з нею менше торгувались, а якщо це на ринку, де люди бізнесом займаються, там серйозно торгувались.

Також роздавали дітям різні подарунки, ковдри такі короткі, які тільки ноги прикривають, але дітям вони якраз підходили нормально.

Я  один був українець у тій лікарні, і я був один білий, решта були місцеві. Зі мною в лікарні працював ще один лікар-терапевт і я був один лікар-хірург, решта були  медсестри і адміністративний персонал. Я поїхав сам з України.

Ми працювали в плановий прийом з понеділка до п'ятниці до обіду, субота-неділя в нас офіційно вихідні були. Але як привозили ургентних пацієнтів, то працювали і в суботу, і в неділю, і в неділю вночі. Бувало таке, що в неділю вранці я виходив з операційної, снідав і йшов назад працювати.

Коли я поїхав додому, на моє місце приїхала команда хірургів-травматологів, які там деякий час працювали, потім їх змінили − мені здається, знову якийсь хірург поїхав після мене вже на їхнє місце. В основному лікарі приїздили з Північної Америки, менше з Європи і з Південної Америки.

«Я один був українець у тій лікарні». Лікар-адвентист розповідає, як лікував африканців у Чаді

Українців і росіян там знають, тому що дуже багато тих, хто навчались в Україні або Росії, тому трошки наші землі знають. Я зустрічав кількох людей, котрі говорили російською або українською мовою, але лікарів з українців чи росіян нікого. По їхній системі ми можемо там одразу працювати, не здаючи нічого, це власне був один з тих критеріїв, щоб я довго не проходив процес перездачі, я міг туди прийти й одразу працювати.

У Чаді є народна медицина, а є академічна медицина, яку викладають в університетах. Дуже є багато проблем, коли пацієнти звертаються до народної медицини, й потім до нас приходять з порізами, шрамами, опіками після  лікування цими шаманами. Коли люди навчаються в медуніверситетах, то вони з якимось знанням підходять до лікування, і тоді вже трошки краще. Фактично медицина є, але не скрізь.

Для приготування їжі там використовують деревне вугілля. Люди часто збираються і разом готують їжу. На Буковині, де я ріс, теж на свята люди збиралися, разом готували їжу і потім разом святкували.

«Я один був українець у тій лікарні». Лікар-адвентист розповідає, як лікував африканців у Чаді

Жінки готують кашу типу кукурудзяної. Жінки там переносять вантажі на голові, деякі з яких важать так, що я не міг їх підняти, а жінка невеликої комплекції іде з ним на голові так, ніби нічого не несе.

Їдять усе руками. Перед їжею обов'язково миють руки: по колу з чайника наливають водичку. А їдять кашу з соусом, це їхнє основне харчування. Запалення підшлункової залози, жовчного міхура я ні разу не бачив у цій країні. Соус буває різний. Найбідніший соус вони роблять з бобових, а  ті соуси, які вони люблять, то є м'ясні соуси. Вони щодня вживають м'ясо − це кози, барани, велика рогата худоба. Соус може бути  гострий. У них є спеції, які вони додають у соуси. А також бувають рибні соуси. Усе їдять руками.

Зазвичай будують невеликі хижі, але є і великі будинки, які побудували американці, бо вирішили, що так буде краще. Із шириною стіни більше 40 см зранку комфортно, але ввечері, коли температура +50 градусів, у тому приміщенні − як у печі. Хижі з очерету — це їхнє традиційне житло по всій країні і в Сахарі теж. Вони накривають дахи якимось поліетиленом коли дощі, бо на цій території також буває сезон дощів.

«Я один був українець у тій лікарні». Лікар-адвентист розповідає, як лікував африканців у Чаді

У Чаді одна з найсильніших армій в Африці. Президент за рахунок цієї сильної армії те все тримає в своїх руках, тобто нам як людям, які приїздять з різних країн, там було спокійно. Церкви там також виглядають по-різному, в залежності від можливостей. Найбільш цивілізована адвентистська церква знаходилась у Сахарі, в пустелі.

Для проведення богослужінь ми збиралися під манговим деревом,  але є і приміщення церкви.

Є різні конфесії. Приблизно третина населення — це християни, третина мусульман і третина анімістів, тобто тих, хто досі поклоняються духам. Людських жертв анімісти не приносять.

На богослужіннях мені було тяжко проповідувати, тому що я французькою був не готовий це робити, тому говорив англійською і перекладали французькою,  а потім французьку перекладали на місцевий діалект. Тобто таке бувало, що поки переклали, я вже забув, про що починав фразу.

Багато ми працювали із мусульманами. Офіційна мова Чаду — французька. Ця країна − колишня французька колонія. Нарівні з французькою використовується арабська мова. Це специфічна чадійська арабська, взагалі діалектів арабських є дуже багато. Є класична арабська, якою написаний Коран. А у кожній країні своя версія цієї мови може бути. Наприклад у Саудівській Аравії вона вважається найбільш чистою, в Чаді своя, в Судані своя її версія, в Єгипті своя, і в кожній країні вона трішки відрізняється.
Один із мусульман став християнином, і в результаті його свої намагалися вбити як мінімум три рази за це. До християн мусульмани ставляться толерантно, вони не зачіпають одне одних, але оцей чоловік, який перейшов з ісламу в християнство, хильнув горя: знайомі та родина його відреклися. Він є позитивною і приємною людиною і намагається проводити місіонерську роботу серед мусульман.

Чад — це єдина офіційна мусульманська країна, в якій адвентисти мають можливість отак працювати. Це єдина така країна, де і мусульмани, і християни, і анімісти — вони всі так знаходяться разом.

«Я один був українець у тій лікарні». Лікар-адвентист розповідає, як лікував африканців у Чаді

Ми проводили там євангельські програми, хрестили людей. На програмі хрестили 36 осіб, біля 30 були до хрещення у в'язниці, там також були адвентисти і неадвентисти, і після того ще було кілька хрещень, тобто вже тих людей, які приходили на програму, але на програмі не хрестились. Близько 100 осіб у результаті нашої біблійної програми прийшли до Христа.

Вадим Коржос

Теги: