Після публікацій старшого наукового співробітника Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди Ольги Недавньої про сучасний стан УГКЦ пропонуємо читачам "Релігії в Україні" перейти до наступної серії матеріалів, в яких авторка розмірковує над перспективами розвитку цієї конфесії в Україні.
Оцінка перспектив розвитку Української Греко-Католицької Церкви в духовному полі сучасної України має виходити насамперед з тих надбань та проблем цієї Церкви, які вона має на сьогодні. Разом з тим, для обґрунтованого прогнозування подальшого розвитку УГКЦ варто відштовхуватися від таких аспектів діяльності Церкви, які можуть спрямовувати її розвиток (прирощення – і яке саме - церковних структур, поповнення священства та чернецтва, примноження мирянських організацій та рухів, інтенсифікація роботи з дітьми й молоддю та ініціативи самої молоді, реакції на суспільно значущі проблеми, пошуки ідентичності та співжиття з іншими Церквами в Україні, тощо). Такий підхід представляється найбільш надійним, адже якою буде Церква завтра – найбільше залежить від її сьогоднішніх фактичних здобутків чи прорахунків, від того, як вчать та виховують її клір та мирян (і як останні самі впливають на цей процес), від того, як Церква справляється з сьогоднішніми суспільними викликами й чи здатна випереджати або навіть впливати на майбутні.
Нині розбудова УГКЦ відбувається не стільки за рахунок примноження парафій, як шляхом утворення різнофункціональних одиниць церковної організації. Якщо після відновлення своєї легальної діяльності в незалежній Україні в Церкві бурхливо відроджувалися громади, а за ними – освітні заклади та просвітницькі проекти, то останніми роками УГКЦ вже могла зосереджувати більше уваги на вдосконаленні, згідно актуальних потреб часу, всіх необхідних своїх структур. Подальший розвиток та урізноманітнення спрямування спостерігається і в мирянських об’єднаннях греко-католиків. Активізуються традиційні та додаються нові різновиди роботи з дітьми та молоддю. В зону уваги, рефлексій та опрацювання потрапляє більший спектр суспільних проблем. Пошуки ідентичності продовжуються вже не стільки відносно когось, як «самоцентрично»[1]. Стосунки з іншими Церквами практично прагматизуються.
Розглянемо ці зміни та тенденції, а відтак і перспективи УГКЦ, докладніше.
Почнемо з розбудови церковних структур, звертаючи увагу на коло проблем, над якими вони працюють. Тематика засідань Постійного Синоду і Синод Єпископів, які разом з Главою УГКЦ є законодавчою владою (від них виходять різного роду постанови, рішення), відображається в роботі виконавчої влади – комісій УГКЦ, які об’єднані в Патріаршу курію, й завданням яких є втілювати в життя рішення та постанови «законодавчої влади» - Соборів, Синодів УГКЦ. Комісії також можуть пропонувати увазі останніх ті чи інші проекти згідно тематики своєї компетенції, для їх затвердження та наступного виконання цими комісіями. Отже, варто проаналізувати, над чим працюють та планують працювати структурні підрозділи УГКЦ.
Треба відзначити, що відповідна інформація є в УГКЦ прозорою, доступною, робота підрозділів Церкви висвітлюється на офіційному її сайті та у церковних виданнях. Цікаво, що оприлюднюються конкретні, помісячні плани роботи комісій УГКЦ. Нині їх існує 17[2]:, 5 патріарших комісій (литургійна, катехитична, з питань євангелізації, священичого виховання в семінаріях та Місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ») и 12 митрополичіх, або міжєпархіальних (у справах молоді, монашества, сім’ї, шкільництва, мирян, мігрантів, душпастирства охорони здоров’я, комісії «Справедливість і мир», для сприяння єдності між християнами, з питань культури, кадрового забезпечення, а також Катехитична комісія Києво-Галицького Верховного Архиєпископства). Більша частина комісій має вже значний досвід функціонування (від 1996 року – комісії катехитична, у справах молоді, у справах монашества, у справах сім'ї, «Справедливість і мир», у справах шкільництва), й назва їх окреслює, власне, коло компетенції. З цього можна судити про сфери пріоритетів УГКЦ, які вже тривалий час опрацьовуються, а також аналізувати її перспективи, виходячи зокрема з того, яких сфер стосуються новостворені комісії Церкви. А останніми роками додалися такі: у 2004 році – літургійна комісія та у справах душпастирства охорони здоров'я, 2006 року - комісія з питань євангелізації та у справах мирян, зовсім нещодавно створені комісії у справах міграції, з питань культури, та для сприяння єдності між християнами.
Виділимо такі аспекти роботи частини цих комісій, які особливо дотичні перспектив розвитку УГКЦ. Так, катехитична комісія у своїй основній меті співпрацює на всіх рівнях з освітньо-виховними і соціально-культурними закладами, релігійними та громадськими організаціями та з органами державної влади, та опрацьовує й адаптує новітні методи катехизи. Напевно, відтак, можна очікувати подальші спроби відповідної активності Церкви поза церковною огорожею.
УГКЦ є досить молодою за віковим складом віруючих, тому природно, що комісія у справах молоді вражає своїми масштабними напрямками діяльності. Це, зокрема - розробка програми праці молодіжного апостоляту УГКЦ та її реалізація; розвиток, заснування, духовна опіка молодіжних християнських організацій, рухів і спільнот та співпраця з ними, створення молодіжних парафіяльних груп; ініціація та допомога в створенні молодіжних духовних центрів; вишколи молодіжних християнських провідників (лідерів); прочансько-таборовий рух, катехитично-рекреаційні табори; організація і проведення молодіжних мистецько-духовних програм, конкурсів, форумів та фестивалів; інститут Університетського капеланства; видавнича діяльність; координація соціальних напрямків праці у молодіжному апостоляті УГКЦ.
Кожен рік кількість таких заходів нарощується, вони стають дедалі масовішими та охоплюють все більше молоді з різних куточків України. Відбувається і їх якісне зростання: особливо значимим є збільшення зустрічних ініціатив самої молоді. Вже багато років УГКЦ співпрацює з національною скаутською організацією України «Пласт» - практично від самого її заснування; духовники подобних організацій проходять відповідну підготовку[3]. Присутні греко-католицькі капелани й в багатьох інших патріотичних молодіжних об’єднань України, що стають все більш популярними. Отже, «молодіжна» ділянка роботи, вірогідно, буде активно розгортатися й далі, з широким залученням молоді та кроками назустріч її ініціативам.
Комісія у справах сім'ї покликана впроваджувати програми, які, згідно з документами ІІ Ватиканського Собору, Соборів УГКЦ, рішень Синоду Єпископів УГКЦ, Папськими Енцикліками та іншими офіційними документами Вселенської Церкви, спрямовані на виховання та формування морально здорової, релігійно обізнаної, щасливої християнської родини, а також на піднесення сім'ї до її належної гідності та пошани. Основними напрямками діяльності цієї Комісії є: координація та управління вишколом і формацією тих, які присвячують себе праці з родинами; сприяння у створенні й координація діяльності родинних порадень та сімейних центрів у єпархіях; співпраця з освітньо-виховними і соціально-культурними закладами, релігійними та громадськими організаціями, а також з органами державної влади усіх рівнів по розвитку програм, які стосуються родини; формування і створення ініціатив, які б на найвищому рівні відображали інтереси та цінності християнських родин. Відповідно, можна очікувати подальших спроб активної участі УГКЦ в суспільно важливій «родинній» проблематиці взагалі та захисту традиційних сімейних цінностей зокрема.
Комісія у справах шкільництва створена з метою сприяння всебічному, гармонійному і творчому розвитку особистості на основах християнського світогляду та культурних цінностях українського народу. Пріоритетним завданням Комісії є створення сприятливих умов для впровадження предмету «християнська етика» в шкільну програму в школах у межах всієї України, а також сприяти заснуванню церковних шкіл різноманітних категорій із повною навчальною та виховною програмою. Для цього Комісія співпрацює з державними органами освіти, навчальними закладами та школами у пошуку оптимальних форм такого виховного та навчального процесу, який дозволить подолати кризу у духовному, моральному та інтелектуальному розвитку підростаючого покоління. Комісія координує діяльність аналогічних єпархіальних Комісій з тим, щоб праця в зазначених ділянках була злагодженою та послідовною.
Слід відзначити, що цій Комісії доводиться діяти в непростих умовах. Справа в тому, що в цілому українська громадськість неоднозначно ставиться до спроб введення предмету «християнська етика» у школах, що зрозуміло в умовах поліконфесійної держави зі спадком атеїстичної пропаганди. Тому, особливо за межами концентрованого проживання греко-католиків в західній Україні (де цей предмет давно викладається), в інших регіонах було складно запропонувати щось таке, що влаштувало б змішані в конфесійному сенсі класи. Нещодавно введений до шкільної програми курс «християнської етики», котрий є предметом довгих суперечок, «дітище» кількох співавторів різних церковних орієнтацій, поки що не поспішають реалізувати в усіх чи навіть більшості українських шкіл.
З урахуванням таких реалій, схоже, продовжаться як дискусії, так і спроби співпраці у питанні змісту та способу присутності християнського спадку в освітньому процесі в Україні. А це, у свою чергу, може мобілізувати УГКЦ на пошуки нових форм відповідей на цей виклик.
В названих трьох комісій УГКЦ (у справах молоді, родин та шкільництва) нині особливо багато актуальної роботи в Україні. Проблеми перехідного часу для пострадянської постсоціалістичної країни, у сполученні з проблемами світової економічної та гуманітарної кризи, дуже ускладнили як підготовку та входження молоді до дорослого життя, так і створення й успішну розбудову родин, виховання та освіту дітей. УГКЦ вкладає в напрямки своєї діяльності, над якими працюють ці комісії, дуже багато енергії та, мабуть, таланти кращих своїх представників. Можемо засвідчити, що курси підготовки до вінчання, опіка молодими родинами й тими, хто вже має досвід подружнього життя, дитяча катехизація та різноманітні форми роботи з дітьми в УГКЦ не тільки якісні, але й дуже креативні й цікаві, привабливі для віруючих і навіть для тих, хто не є воцерковлений чи ще не визначився із своїм світоглядом. Досить часто в парафіях УГКЦ, особливо поза західною Україною, можна зустріти людей, які беруть ту чи іншу участь в перерахованих заходах, не будучи греко-католиками.
Отже, можна очікувати й надалі активну діяльність УГКЦ на такій суспільно важливій ділянці виховної роботи, у справах захисту та пропаганди традиційних родинних та патріотичних цінностей. Саме ці акценти цієї Церкви, які послідовно й коректно популяризувалися її екс-Главою Блаженнішим Любомиром Гузаром, принесли йому відповідну довіру й визнання в українському суспільстві, що їх, попри відомі проблеми міжконфесійного спілкування, виявляють, згідно соціологічних досліджень, значно більше громадян України, ніж проживає в ній греко-католиків[4].
Комісія «Справедливість і мир», можна так сказати, є фактично комісією з впровадження та розвитку католицької соціальної доктрини. Підкреслюється, що її робота базується на принципах визнання гідності усіх людей, солідарності та субсидіарності у діях, а поширення цих вартості в українському суспільстві і є основним завданням. Серед актуальних пріоритетів цієї комісії називаються: привернення уваги до найбільш критичних суспільних проблем в Україні та світі; поширення християнського розуміння гідності, свободи та прав людини; сприяння процесові примирення та мирної співпраці між людьми, народами та Церквами. Хоча діяльність комісії зосереджена на внутрішньоукраїнських завданнях у першу чергу, також здійснюється співпраця у європейських та світових проектах. В рамках цієї комісії була започаткована програма «Гідність без кордонів» - праця над покращенням легального, соціального і пастирського захисту емігрантів та їх сімей, утвердженням толерантності до іммігрантів, перевіркою дотримання прав біженців, пропозиціями моделей реадаптації мігрантів. Ця сфера діяльності виявилася такою об’ємною, що для частини завдань була створена комісія у справах мігрантів.
Комісія збирає та аналізує інформацію про порушення прав людини і, на цій основі, шляхом інформування, порад та запитів до відповідних церковних структур, політиків та представників влади, реагує на виявлені проблеми. Зокрема, вона висловлювала свою позицію у питаннях захисту прав мігрантів, релігійних свобод, прав хворих на СНІД, прав людини у Святій Землі, українсько-польському примиренні. Комісія закликає вірних УГКЦ до активних дій та суспільної відповідальності, надаючи інформацію (документи, книги, статті) та публічно засвідчуючи свою позицію (заявами, зверненнями, відкритими листами). Комісія публікує українські версії основних документів католицької Церкви щодо справедливості і миру та створює форум для публічних дискусій (семінари, зустрічі, лекції). Вона об'єднує провідних експертів у сферах прав людини, екуменізму, соціального вчення тощо. Комісія працює в тісній співпраці з іншими структурами УГКЦ, а також численними неурядовими організаціями в Україні та закордоном.
Вірогідно, цей традиційний по суті й часто новаторський по формі напрямок діяльності УГКЦ сприятиме розширенню її функціонального прикладання. Варто відзначити, що актуальність роботи як з українськими заробітчанами за кордоном (які особливо потребують духовної опіки у важких, незвичних умовах життя та праці), так і з різноплемінними мігрантами в межах нашої держави, з цілим комплексом різноманітних проблем (їх та з ними), - важко переоцінити. То ж УГКЦ береться за складну ділянку, але така діяльність може бути перспективно вдячною як для українського суспільства, так і для самої Церкви, зокрема й тому, що може принести новий досвід душпастирства.
Створені порівняно нещодавно комісії у справах душпастирства охорони здоров’я та літургічна працюють досить активно. Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я є міжєпархіальним органом УГКЦ, покликаним розвивати та підтримувати місію Церкви у сфері охорони життя та здоров’я в Україні. Перед цією комісією поставлені такі завдання: визначення напрямків й форми душпастирства Церкви в сфері охорони життя і здоров’я та налагодження відповідної співпраці з церковними, державними та громадськими організаціями і установами, які працюють у цій само сфері; поширення в українському суспільстві вчення Церкви щодо життя і здоров’я людини та сенсу її терпіння; утвердження християнських цінностей в соціально-медичних інституціях, навчальних закладах та в законодавстві; сприяння вихованню відповідального та уважного ставлення до кожного хворого та пошани до його гідності та ін.
Серед основним напрямків комісії діяльності виділимо: в освітньому – навчання волонтерів для праці у сфері охорони здоров’я, у видавничому – переклад і видання тематичної науково-практичної літератури. Останнє, крім дотичних проблематики документів Церкви – численні книжки з питань збереження і плекання здоров’я, виховання здорового способу життя і зростання (тільки видавництво «Свічадо» видрукувало вже десятки зразків такої продукції[5], котра користується великим попитом, й не лише у греко-католиків). Також УГКЦ користується сучасними можливостями інтернету: ведеться кілька сайтів відповідного спрямування, зокрема й з природного планування родини, для майбутніх батьків, для родин, де виховують дітей з особливостями здоров’я та ін.
Ця комісія співпрацює як з низкою закордонних католицьких інституцій, так і з вітчизняними – Асоціацією Лікарів-Католиків, Українським лікарським товариством, кафедрою біоетики Львівського Медичного Університету.
Очевидно, що увага УГКЦ до даної проблематики є виправданою, й по суті – традиційною. Здавалося б, що новим тут може бути скоріше відновлення та розвиток тих чи інших форм співпраці з державними та недержавними інституціями. Однак, з розвитком новітніх медичних технологій, не завжди однозначних з точки зору моральності, перед УГКЦ, як і перед іншими Церквами, постають й небачені досі виклики. Якщо раніше це були в основному проблеми абортів та евтаназії в тому чи іншому вигляді, то порівняно нещодавно до них приєдналися і проблеми коректності різних втручань в організм зародку, новонародженого або людини будь-якого іншого віку. Мало того, тепер на порозі ще складніші проблеми людського, теологічного й пастирського вирішення морально суперечливих, штучно створених ситуацій, що вже знаходяться на грані протиприродності та породжують невідворотній трагічний конфлікт між індивідуальними інтересами дитини й родини з одного боку, та інтересами подальших поколінь цієї ж родини і здоров’я й самого існування цілого народу – з іншого. Йдеться про ситуації, котрі раніше просто не могли б виникнути (наприклад, з 2008 р. лікарі зобов’язані виходжувати недоношених дітей вагою від 500 г), а тому можуть у чомусь суттєвому «не виписуватися» в логіку вироблення та застосування морального церковного вчення. Посилена увага до розробки проблем біоетики у вчительстві всієї католицької Церкви, та зокрема в УГКЦ, дає надію, що відбудеться адекватне переосмислення, з урахуванням нових реалій, настанов для віруючих, які зможуть отримувати необхідну духовну допомогу та конкретні поради.
Метою літургійної Комісії є реалізація завдань по впорядкуванню і розвитку літургійного життя УГКЦ, які, за погодженням із Синодом Єпископів УГКЦ, окреслює Патріарх, згідно з відповідними канонами ККСЦ. Серед завдань цієї Комісії: пошук письмових першоджерел, які стосуються літургійного життя; співпраця з науковими інституціями у галузі літургійних наук; участь у створенні концепції впорядкування і розвитку літургійного життя УГКЦ; праця над досягненням однозгідности і належного звершення літургійних служб; популяризація літургійної віднови та інформування щодо літургійних питань; створення електронної бази літургійних термінів та друкованих засобів літургійного характеру. Напевно, в цій сфері УКГЦ можуть очікувати чи не найбільші проблеми, з огляду на перманентні шукання власної ідентичності, які часто проходять не безболісно. Втім, дійсно на часі було впорядкування хоча б таких пошуків.
Комісія у справах монашества, поле діяльності якої очевидна, крім іншого, координує діяльність монастирів, чинів, згромаджень та інституцій богопосвяченого життя, які в УГКЦ є різними за своїми укладами, та дбає про підтримку інформування щодо цієї діяльності. Як здобутки, так і проблеми спільнот богопосвяченого життя в УКГЦ потребують осмислення, то ж ширша увага до них можуть сприяти продуктивнішому їх розвитку.
Метою комісії з питань євангелізації є: допомога єпархіальним єпископам у впорядкуванні та координування місійної діяльності УГКЦ. Серед завдань цієї комісії – подання пропозицій Синодові Єпископів щодо використання сучасних методів оголошення Божого Слова та активізація євангелізаційного життя на парохіях і подальше впровадження їх у життя. Комісія співпрацює з міжнародними католицькими євангелізаційними програмами і школами та з освітньо-виховними і соціальними закладами та установами в потребах здійснення євангелізаційної місії. Заявка (що вже почасти реалізується) на посилення євангелізаційної складової роботи Церкви свідчить про її поступальну й певною мірою наступальну активність, однак і в цій царині УГКЦ доведеться віднаходити нові актуальні форми діяльності, причому як у порівняно традиційному ареалі розповсюдження, так і на відносно нових теренах.
Нарешті, УГКЦ має комісію у справах мирян. Вона створена з метою активізувати християнськи мотивоване та наповнене життя мирян, ширшого залучення їх до апостольського служіння, відповідно до вчення Католицької Церкви про мирян. В завдання цієї комісії зокрема входить: поширювати вчення Католицької Церкви про мирян; координувати діяльність єпархіальних комісій у справах мирян; співпрацювати з мирянськими організаціями, структура і діяльність яких поширюється на міжєпархіальний рівень та сприяти створенню мирянських структур на єпархіальному та міжєпархіальному рівнях; бути інформаційним та методичним центром для мирян та мирянських організацій; бути дорадчим органом для Синоду Єпископів та Глави Церкви; допомагати Синодові Єпископів та Главі Церкви у розробці та втіленні церковної мирянської політики.
В сучасній УГКЦ примножуються мирянські організації різних типів. Вони активно виходять у ЗМІ, а також в різні соціальні та професійні інтернет-мережі та блогосферу, створюють тематичні групи за духовними інтересами як в парафіях, так і в численних християнських форумах і на електронному майданчику католицького спілкування «Католицькі знайомства»[6]. Хоч і не завжди ідеї та починання мирян знаходять свої доцільні лакуни в діяльності Церкви, але великою заслугою УГКЦ, та її комісії у справах мирян зокрема, є те, що ініціативи мирян уважно вивчаються, та багато з них знаходять дбайливу підтримку. Без сумніву, в даній проблематиці Церкві ще є багато над чим працювати, тож активізація роботи в даному напрямку може призводити як до певних «струсів», так і до мобілізації на всіх чи більшості інших напрямків діяльності.
Показово, що більшість названих комісій очолюють миряни, й мирян багато серед їх співробітників, а також серед експертів, яких залучають до роботи в комісіях.
Таким чином, означене коло пріоритетів діяльності УГКЦ дає уявлення про те, над чим Церква зосереджує та планує зосереджувати свої відповідні зусилля, а міра успішності останніх й буде визначати її подальше майбутнє в українському суспільстві та її зовнішній авторитет. Вивчення розвитку існуючих структур, робочих підрозділів Церкви у їх конкретній функціональності та діяльності дає для наукового аналізу значно надійніший матеріал, ніж рефлексування над структурами потенційними, над поки лише бажаною співпрацею та ідеальними місіями й завданнями.
[1] Один Божий народ у краї на Київських горах. Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва // А.Аржаковський. Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. – Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2006. – С. 120-130.
[2] Комісії Української Греко-Католицької Церкви // Українська Греко-Католицька Церква (офіційний сайт) https://www.ugcc.org.ua/39.0.html
[3] Практичний семінар «Духівники мирянських організацій» / Комісія у справах мирян УГКЦ // https://www.laityugcc.org.ua/conference_uk/articles/duxivniki-mirjanskix-organizacij.html (Офіційний сайт Комісії у справах мирян УГКЦ).
[4] Предстоятелі УПЦ КП і УПЦ (МП) мають однаковий рівень довіри з боку громадян, довіра до Глави УГКЦ більш ніж удвічі перевищує чисельність його пастви // Релігійно-інформаційна служба України. Конференції, семінари, дослідження, соцопитування // https://www.risu.org.ua/ukr/news/article;21583
[5] Каталог видань. Видавництво «Свічадо» // https://www.svichado.com/catalog.html
[6] Католицькі знайомства: Католицька соціальна мережа в Україні // https://www.catholicmates.net
Далі буде
Про автора
Ольга Недавня, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.
Теги:
