3 грудня 2012 року в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського відбулася міжнародна наукова конференція «Проблеми релігієзнавчих та релігійних дисциплін у вищому навчальному закладі». Портал "Релігія в Україні", який забезпечив інформаційну підтримку конференції, продовжує публікацію доповідей її учасників. Пропонуємо доповідь кандидата богослов'я, протоієрея Діонісія Мартишина, доцента Київської духовної академії УПЦ, завідувача кафедри православної культури та теології Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП). 

В історії освіти і педагогіки відомі різні підходи до питання місця і ролі знань про релігію в навчально-виховній діяльності світської школи, коли обґрунтовувалися діаметрально протилежні погляди:  від цілковитої заборони на освоєння знань про релігію в світській школі до фактичного ототожнення світської й релігійної освіти. Ці погляди відображали особливості соціальних умов, що складалися в різні історичні епохи, духовно-мораль­ний стан суспільства, тенденції його розвитку, релі­гійність населення та інші фактори. Аналізуючи ці підходи, можна зробити висновок, що місце знань про релігію в навчально-виховній діяльності світської школи, врешті-решт, визначається конкретно-історично — в даному суспільстві, з урахуванням його історії, культурних особливостей, пошуку інструментів злагоди основних суспільних рухів і сил.

Необхідність введення релігійних знань у  вищу освіту постає у зв’язку з неоднозначністю процесів, що відбуваються в духовному та культурному житті сучасних держав пострадянського простору, з усе зростаючою кризою віри, моралі, активізацією діяльності  сект, деструктивних організацій, які діють під маскою «біблійного просвітництва» та «світової духовності». Спроби сучасної молоді заповнити світоглядний вакуум духовними орієнтирами із різноманітних культур народів світу подекуди по­яснюються відсутністю елементарних знань про Православ’я. Постає нагальне питання виховання молоді у дусі православної традиції. Вплив Православ’я на світогляд людини виявляється через визначення конкретною людиною своїх життєвих цілей, формулювання інтересів і мотивації своєї діяльності.

Духовне життя визначає програму поведінки людини, закладену в системі духовних цінностей та ідеалів православного християнина. Саме цю програму людина має зреалізувати в соціальних і політичних інститутах суспільства.

Враховуючи потребу духовного відродження України та зміцнення моральності у суспільстві, вищі навчальні заклади покликані забезпечити наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу змістом, який би допомагав педагогам виховувати найкращі духовні якості, чесні і сильні характери, формувати сумління і громадянські чесноти: працьовитість, самопожертву, пошану до старших, спонукав би студентів бути нині і в подальшому корисними своєму народові. І саме Пра­вослав’я допомагає це зробити у гармонійному напрямі всебічного роз­витку особистості.

Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир підкрес­лює, що сьогодні християни мусять «докладати зусиль не тільки до будівництва нових храмів, але й піклуватися про храми душ людських. Це, в першу чергу, просвітницька та місіонерська діяльність:

— розвиток місіонерської діяльності на рівні парафіяльних громад;

— проведення поза богослужбових просвітницьких читань та богословських обговорень існуючих проблем;

— розвиток парафіяльних недільних, катехізаторських та дитячих шкіл;

— вивчення Слова Божого та святоотцівської спадщини;

— організація парафіяльних бібліотек, творчих секцій та гуртків;

— проведення єпархіальних конференцій, круглих столів і семінарів з актуальних питань та проблем життя Православної Церкви».[1]

Стратегічною метою України у XXI столітті постає питання розвитку православної педагогіки, релігійного виховання, освіти та просвітництва загалом. Тому, враховуючи потребу духовного відродження України та зміцнення моральності у суспільстві, у 2002 році за ініціативи відомого українського вченого, професора Георгія Васильовича Щокіна та з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Володимира (Сабодана), за особистої підтримки професора Київської Духовної Академії протоієрея Віталія Косовського, професора Київської Духовної Академії Миколи Забуги, доцента Київської Духовної Академії, доктора богослов’я, архімандрита Іларія (Шишковського) (нині — єпископ Макарівський, вікарій Київської Митрополії) виник проект створення кафедри православної культури та теології при МАУП.

Багатогранна духовно-про­світницька діяльність кафедри — реальний приклад синергії світської і релігійної освіти. Завдячуючи цьому, сучасні студенти у процесі навчання вивчають такі дисципліни, як: «Основи християнської моралі», «Історія християнської Церкви», «Введення в теологію» і «Християнська соціальна доктрина».

Згадуючи історію кафедри, треба зазначити, що на ній викладали відомі вчені у галузі християнської теології та історії: знаний богослов, видавець православної літератури, професор Київської духовної академії протоієрей Володимир Савельєв; один із провідних українських спеціалістів з питань вивчення історії християнських деномінацій, нових релігійних рухів і сект — професор Київської духовної академії Чернишов Віктор Михайлович.

Акцентуючи увагу студентства на внеску Православ’я в світову культуру, кафедра організовувала щорічні міжнародно-практичні конференції та круглі столи на тему: «Православні духовні цінності в умовах глобалізму», «Православні цінності та виховання молоді», «Православ’я в умовах інформаційних трансформацій сучасного світу».

Зараз на кафедрі працюють: викладачі кафедри — протоієрей Діонісій Мартишин, священик Сергій Коцар, священик Віталій Поліщук, які постійно проводять не лише лекції, круглі столи, зустрічі з молоддю, але й звершують богослужіння в  академічній каплиці на честь Собору Дванадцяти Апостолів та у каплиці на честь Святого Георгія Побідоносця (практика заснування християнських храмів при університетах існує в усіх розвинених та визнаних університетах світу, прикладом цього є університети: США, Великої Британії, Швейцарії та ін.).

Важливо сказати і про архітектурні надбання МАУП на київському майданчику, де побудовані пам’ятники святому рівноапостольному  великому князю Володимиру, святій рівноапостольній великій княгині Ользі, преподобному Нестору Літописцю, святителю Петру Могилі,  святим рівноапостольним братам Кирилу і Мефодію і святому князю Ярославу Мудрому.

У МАУП зусиллями викладачів кафедри православної культури та теології і високопрофесійних фахівців  ДП «Видавничого дому «Персонал»» надруковані нав­чальні посібники з основ православної віри, основ християнської етики, релігійної філософії і релігієзнавства. За останні роки у світ вийшли книги з питань основ православної віри, християнської філософії історії, церковних розколів, церковної проповіді та соціального вчення Православної Церкви. Зокрема, «Основи православної віри», «На шляху до віри», «Основи християнської моралі», «Релігійна етика», «Вибір віри: Церква чи ідеологія», «Благовістіть оновлення світу: духовні бесіди зі студентською молоддю на православні свята».

У навчальному процесі студентів кафедра постійно підіймає питання значення релігії для сучасного світу, проводить тематичні бесіди та лекції, які спрямовані на вивчення історії, соціальної думки Православ’я та майбутнього християнства  в глобалізованому світі.

Православна Церква створена самим Богом на землі не лише для «монастирського буття» за церковною огорожею, а й для того, щоб християнство було у цьому світі пророчим свідченням Правди Божої, Христової мудрості та Божої слави. Християни мають розвивати нові моделі християнського служіння та катехізації, які б враховували реалії секулярних процесів і проекти майбутньої співпраці світської та релігійної освіти. Саме тому кафедра теології тісно співпрацює з духовно-просвітницьким Центром імені Святих Апостолів, який постійно надає консультації з основ православної теології, християнської моралі та історії християнської Церкви професорсько-викладацьким корпораціям київських вищих навчальних закладів.

Фактичні, статистичні та інші дані яскраво свідчать про те, що кафедра теології посідає одне з помітних, провідних місць в освітньому процесі сучасного вузу. І тому природно постає питання — в чому ж суть, особливість об’єктивного авторитету і популярності богословської кафедри?

Головне, що намагаються донести викладачі кафедри сучасним студентам, це розуміння того, що пізнання Бога —  збагачення власного внутрішнього досвіду буття, пошук самого себе, творче та інтелектуальне сходження вгору. Церква, на думку викладачів, є, передусім, місцем, де осмислюється наша зустріч з Богом і здійснюється справжнє життя людства.

Звичайно, та тлі українського церковного розколу, постійно триваючих політичних маніпуляцій, інформаційних скандалів, що супроводжують церковне життя, важко розкрити підвалини православного віровчення та сконцентрувати увагу молоді на богослов’ї Церкви, яке  наближає нас до справжнього буття, творчого натхнення та гармонії внутрішнього світу.

Богослов’я Православної Церкви є не що інше, як постійна боротьба за справжнє буття в Бозі, без жодних зумовленостей, перекручень та відходжень від Істини. В цьому й полягає неминуще значення православної теологічної думки у сучасному світі. Сучасне православне богослов’я— це не «мертвий матеріал, позбавлений живого голосу, який підлягає лише архівному вивченню»[2]. Це - вічне актуальне слово Христа про буттєву трансформацію усього сучасного соціуму.

 Завдання Православної Церкви у світі — бути тим елементом, який розрізнене суспільне буття робить єдністю людей в любові Христовій. Поза Церквою, навіть в інших релігіях, можна знайти все. Там є молитва, піст, аскетичні вправи, духовно-моральні ідеали, етичні кодекси, приписи, чесноти та великодушність. Єдине, чого немає поза Церквою, — це Божественної Євхаристії та Живої Присутності Воскреслого Бога.

Звичайно, не все так легко, як здається на перший погляд на шляху викладання теології в світському вузі. Цинізм, зневіра, відчай, дух теплохладності, байдужості, які так притаманні сучасному світу, вносять свої корективи.

Не всі студенти з радістю сприймають нові для них дисципліни, але, як зазначає відомий французький письменник Мішель Уельбек, філософські питання людина не може ігнорувати, «ні фізичні страждання, ні хвороба, ні навіть голод не можуть змусити замовкнути цей волаючий голос»[3].

Молодь постійно в усі часи історії людства шукає відповіді на головні екзистенційні питання: в чому сенс буття, яка мотивація та мета життя усього людства? І саме в цьому полягає місія священика, допомогти людині розібратися в собі та знайти своє місце у житті. На думку відомого українського вченого, професора Марії Пірен: «Тільки Церква, сім’я і школа реально осмислюють глибину проблем духовності сучасного українського суспільства»[4].

Викладаючи теологічні дисципліні в сучасних вузах, викладачам важливо донести до кожного студента, що богослов’я Православ’я  — це динамічна і відкрита істина пізнання Живого Бога. Теологічні досягнення Церкви мають свої певні етапи розвитку і нескінченний глибинний потенціал впливу на свідомість людини.

У християнському богослов’ї закладені величезні потенційні інтенції розуміння буття, і вони можуть актуалізуватися в будь-який період історії людства, стаючи новими імпульсами соціальної та духовної динаміки розвитку суспільства. Якщо в історії Вселенських Соборів ми споглядаємо динамічні явища розвитку богословської думки і парафіяльного буття, то й у ХХI ст. нашому погляду повинні відкритися не менш яскраві сторінки розвитку величі Церкви і сили благодаті Святого Духа.

Зосереджуючи увагу на проблемах викладання богословських дисциплін, слід зазначити, що є реальні проблеми як у теоретичній, так і у практичній площині. Існує велика небезпека в гонитві за навчальними програмами, календарними планами, розкладами, дріб’язковими інструкціями втратити головну мету церковної місії — донести сучасній людині живе Слово Христа, актуалізувати духовну скарбницю Церкви.  Цю проблему сьогодні можна спостерігати навіть у духовних закладах Української Православної Церкви.

Намагаючись відповідати усім вимогам існуючого законодавства про вищу освіту, духовні заклади Церкви можуть втратити своє власне обличчя, вікові досягнення, напрацювання, а, головне, знову піти шляхом середньовічної мертвої схоластики — читання моралі  або впровадження реформ духовних консисторій, а саме бюрократизації церковного життя, замість реального духовного оновлення та євангельської трансформації. «Не бути запопадливими перед авторитетами — одна із умов успіху в науці (незалежність мислення)»,[5] — зазначає відомий український вчений, професор Юрій Сурмін.

Мертві схеми богослов’я та формули духовного життя мусять оновлюватися євангельським полум’ям та творчим натхненням. Пошук власних концепцій розвитку, творче вирішення існуючих проблем, неупереджене мислення, богословська рефлексія, самоаналіз, відверта критика, знання і врахування своїх достоїнств та недоліків гарантують ефективний розвиток православного богослов’я. Дореволюційні застарілі погляди на принципово нові завдання, які стоять перед Церквою викликають сумніви щодо можливості впливу Церкви на формування свідомості сучасного студента.

Феномен духовного оновлення й модернізації церковного життя не можна звести до явищ конформізму і плазування перед сучасним світом. Модернізація в церковному розумінні — творче рішення існуючих проблем у житті суспільства й Церкви. Недаремно статичність, закам’янілість богослов’я асоціює з язичницьким мисленням старозавітної людини. Динаміку ж богословського інтелектуалізму, релігійного слова, горіння Духа й духовного розвитку богословська думка відносить до наявних ознак Новозавітної епохи і вчення Христа Спасителя. Людина, за задумом Свого Творця, є творчим співучасником у справі Божого оновлення світу. І завдання християнського богослов’я полягає у звільненні від стереотипів старозавітного, язичницького мислення, яке заважає християнинові усвідомити свою місію преображення світлом Євангельського Одкровення соціальної плоті сучасного світу.

Важливо зрозуміти, що більшість світових освітніх та наукових закладів, особливо американських та європейських, до яких ми постійно апелюємо, як до зразків справжньої наукової довершеності, враховують теологічні напрямки науки та виховання сучасної людини. Шлях сучасного розвитку науки має враховувати релігійний досвід людини.

На нашу думку, розмірковуючи про досвід та перспективи роботи кафедри у світському вузі, треба зазначати, що у своїй практичній діяльності  православне богослов’я має актуалізувати основні аспекти соціального вчення Православної Церкви:

— проповідь Євангельського Благовісту Христа Спасителя усьому світу;

— пріоритет Царства Божого над царством кесаря, а, отже, православного богослов’я над політичними процесами, вузькими національними питаннями, економічним детермінізмом, філософською доцільністю та іншими секулярними ідеями;

— свобода християнина від усякої політичної ідеології та «диктатури» сучасного світу;

— духовне протистояння ідеям безбожництва, ненависті, зневіри та відчаю.

Богослов’я Церкви — це одкровення, що стосується усіх сфер життя, і його не можна перенести на периферію сучасного буття. Православний християнин повинен знати, що Церква Христова на землі знає й розуміє нас краще, ніж ми можемо собі уявити. Наша відповідальність — нести християнське свідчення у сучасний світ, вчитися бачити його значимість у нашому особистому й суспільному житті. Це часто буває не так просто, але християнинові необхідно докласти великі зусилля для того, щоб виконати священну місію, покладену на нас Господом: проповідувати світу радість про прощення, зцілення та перетворення Всесвіту.

Таким чином, підсумовуючи, треба зазначити наступне.

Перспективним напрямком розвитку кафедри має стати літургійна модель комунікації залучення студентів до багатогранного та багатоманітного літургійного життя церкви. Через брак катехізації, просвітництва ми можемо втратити ціле покоління сучасної молоді. Треба максимально актуалізувати скарбницю літургійного життя Церкви, органічно поєднуючи Євхаристичне мислення та активне життя на засадах християнської моралі  в соціумі. Усе це потребує мудрої пастирської опіки та духовного керівництва священиків без «ламання через коліно молодої людини».

Основними завданнями  кафедри на майбутнє є поглиблення конструктивного діалогу між представниками богословської та світської науки, розроблення нових наукових напрямків співпраці, підготовка богословських підручників, концепцій виховання та освіти, які, б з одного боку, враховували традиції Церкви, а з іншого, тенденції розвитку сучасної науки.

Богослови покликанні постійно шукати нові шляхи до пізнання Істини, знаходити ключі до людських сердець та розуму. Ефективна богословська система освіти є не тільки найважливішим, ключовим напрямом церковної роботи, а найважливішим ресурсом, засобом розвитку священної місії Церкви.


[1] Володимир, Митрополит Київський і всієї України. Місія Православної Церкви на межі тисячоліть // Труди Київської Духовної Академії. — К., 2008. — № 8. — С. 21.

[2] Иларион, Митрополит Волоколамский. Выступление митрополита Волоколамского Илариона на совещании «Теология в вузах: взаимодействие Церкви, государства и общества» // Интернет-портал «Русская Православная Церковь. Официальный сайт Московского Патриархата».  [Электронный ресурс]. — 2012. — Режим доступа: https://www.patriarchia.ru/db/text/2619783.html  — Дата доступа: 29. 11. 2012.

[3] Уэльбек М. Человечество, стадия 2: Сборник / Пер. с фр. Н. Кулиш и И. Стаф. — М.: Иностранка, 2011. С. 5.

[4] Пірен М. І. Соціологія релігії: Підручник. — К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2008. С. 99.

[5] Сурмін Ю. П. Майстерня вченого: Підручник для науковця. — К.: Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. С. 52.

Теги: