Тези виступу Юрія Чорноморця на круглому столі «Богослов’я перед лицем Майдану», що відбувся у Києві 15 січня цього року за участю представників релігійних спільнот України. Юрій Чорноморець -- український теолог і патролог, доктор філософських наук, професор кафедри культурології Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.
Ваше Блаженство, ваші високопреподобія, дорогі брати і сестри!
Спочатку хотілося би сказати декілька слів про кризу, потім – про людську відповідальну свободу, а на завершення – про справедливість Божу у її виявах для нас, для українського суспільства.
Християнство вчить про те, що кризи обов’язково будуть і загалом уся історія завершиться великою суспільною кризою. Богослови полюбляють розмірковувати, що саме слово криза з грецької перекладається як «суд». І це дійсно – присутність суду над нами.
У сьогоднішній кризі перш за все ми відчуваємо есхатологічне перетворення часу. Сам час спресовується, стає часом нашої особистої відповідальності, часом наших вчинків, які мають більше значення, ніж ті наші слова та діяння, які були в часи відносного спокою.
Ця есхатологічна спресованість часу, властива ситуації останнього протистояння добра та зла відчувається як під час усіх подій, свідками та учасниками яких ми стали. Але це – не саме останнє протистояння, але його часткова присутність.
І тут на усіх нас чекає найголовніша спокуса. Багатьом здається, що в такі особливі часи криз, особливо есхатологічно осмислених, стають виправданими будь-які дії на користь добра. Я називаю це явище феноменом есхатологічного самовиправдання. Людина вирішує, що наступив час особливий, коли в протистоянні «останньому злу» можна не дотримуватись загальних законів добра, але потрібно змагатися більш відчайдушно. Зокрема, повну розгорнуту теорію такого роду дій можемо знайти в цілого ряду християнських або квазі-християнських теоретиків із Російської Федерації.
Помилка такого мислення – в антропологічній редукції християнства. Ми забуваємо про просту істину: не ми судимо, а Бог судить нас. Судить, дивлячись на наші вчинки, судить по плодах. Нагадаю, що Христос говорить про «добрі дерева» та «добрі плоди», а також про «злі дерева» та «злі плоди». Важливий додатковий момент: Христос засуджує не лише погані плоди, але й засуджує безплідну смоківницю, тобто засуджує відсутність добрих вчинків.
Отже, ми як християни, як церкви – перед судом Божим. Судом, який судить наш вільний вибір. Сам суд можливий тому, що наша свобода є свобода вибору. Господь Бог ще у Старому Завіті ясно говорить: «Ось два шляхи: шлях життя та шлях смерті. Вибери шлях життя». Власне, існує лише шлях життя, добра, істини, шлях дії, яка приносить добрі плоди. Все інше – це безплідне недіяння, культивація зла безпуття.
Шлях життя – це шлях свободи, на якому із зростанням участі в житі зростає і свобода. В чому тут парадокс, можна пояснити на прикладі свободи музиканта: чим більше він практикується, тим більшою є його свобода у творенні музики. Звичайно, що результат буде поєднанням його праці та дарованого Богом таланту, його зусиль і дарованої благодаті, його жертви і дарованого благословення. Саме цей шлях – опанування все більшої громадянської свободи, зростання у творення добра – ми й бачили в сьогоднішніх подіях. Із практикою творення добра поєднувалася колективна аскетична практика незаподіяння зла, утримання від насильства. Тому щось особливе було присутнім в ці дні, і саме завдяки поєднанню, по-перше, свободи як стану, по-друге, добра як активності, по-третє, миру як стриманості від насилля. І в цьому була також і християнська розсудливість під час цієї суспільної кризи.
Наголошу, що простір свободи, добра, миру та розсудливості є не лише заслугою людей, але й даром благодаті для суспільства. Бог благословляє добро і проклинає зло. В цьому власне і є Божа справедливість у її першому основному значенні.
Чи достойний народ України в очах Бога кращої долі? З точки зору самого народу, особливо після екзистенційного дерзновення Майдану, здається, що достойний. Але не так думає Бог: «Мої думки не ваші думки, Мої шляхи не ваші шляхи». Бог давав обітницю благословити шлях добра, але ж скільки ми вчинили зла і вчора і позавчора… Скільки мирились зі злом? Скільки проявляли й продовжуємо проявляти терпимості до очевидного зла, до очевидної неправди, лицемірства і брехні, яку культивували політики всіх таборів? Скільки разів ми самі чинили неправду, шукали не того, як це виглядає в очах Божих чи нашої совісті, а шукали самовиправдання? Дійсно, чи не стали ми самі схожі на блудницю, яку засуджує пророк? Звичайно, наша влада часом схожа на вавилонську блудницю із Апокаліпсису. Але це не означає, що ми – чисті та непорочні.
Тому, ми мали би молитися Богу, щоб Він проявив Своє милосердя. Потрібно не стільки молитися за мир, скільки саме за те, щоб включно за Своєю благодаттю Бог помилував нас і дав всій Україні шлях спасіння.
Потрібно не лише згадати про високу гідність людини, про яку говориться останнім часом дуже багато, але і про наше недостоїнство. Потрібно не магічно захищати простір свободи та шлях звільнення, але і по-християнськи молити Бога про безпричинний дар Божого милосердя для всієї країни та всього світу. Адже сьогодні увесь світ став геополітичним цілим, і всі розмежування відносні, а єдність – абсолютна. І за перші роки цього тисячоліття у світі сталося чи не більше революцій, ніж за все минуле століття. Вимоги справедливості до влади, світської та церковної, будуть зростати. Вимоги справедливості, спрямовані до Бога, також зростатимуть. Але зростатимуть і випробування. Святе Письмо чітко свідчить, що в останні часи пануватиме беззаконня. Залишитись просто християнином, просто народом, просто Церквою – це вже буде подвиг. Чекати на встановлення суспільства справедливості – не доводиться. Навпаки, ми бачимо катастрофу ідеї «правової держави», як вона була осмислена після Другої світової війни на основі «прав людини» як певного абсолюту. Суспільство, право, демократія у всьому світі стають усе більш маніпулятивними. З іншого боку, не стали нічим не кращими ні тоталітаризм, ні авторитаризм. Замість просвіченої монархії у авторитарних країнах бачимо ірраціональне маніпулювання та життя в світі ілюзій. Риси влади антихриста та його лжепророків-маніпуляторів вже видно сьогодні по всьому глобалізованому простору людського існування.
Завдання зберегти себе у свободі, добрі, мирі, розсудливості – залишиться актуальним завжди. Як і завдання благання Бога, про Його милосердний суд.
Прагнення справедливості в душі кожного – найкращий доказ існування справедливого Бога, головний доказ існування Бога у наші часи постмодерну. Наше безсилля встановити справедливий лад – найкращий доказ нашої гріховності та потреби у Божому спасінні та благодаті й милосерді.
Ми не можемо без Божої допомоги, без чуда, встановити справедливий лад. Але ж ми можемо сказати, який лад вважаємо справедливим в наших український умовах. Вичерпна відповідь дана у відозві трьох церков – УПЦ, УПЦ КП та УГКЦ – від 1 грудня 2011 року. Тобто я хочу сказати, що вже три роки існує певне богослов’я після-майданного стану, якби Україна до нього не прийшла – через суспільний діалог чи через активні трансформації. Нагадаю, що у документі спершу визнавалось, що вже двадцять років ми ходимо пустелею, що навколо – повна суспільна катастрофа, яка породжена відсутністю не матеріальних благ, а цінностей, ідей та принципів. В документі три традиційні українські церкви запропонували три прості біблійні принципи як національна ідея для України.
Перший принцип – це повага до закону. Поставити на перше місце в житті Бога і Його правду: «Кращий для мене Закон уст Твоїх, ніж тисячі золота й срібла» (Пс. 119, 72). Це не просто цитата із Біблії. Це ствердження необхідності правової держави в Україні. Без встановлення правової держави абсолютно нічого неможливо. Тобто, скільки б не існувало і проявлялося трансформоване громадянське суспільство в Україні, доки не буде правової держави – доти не буде жодних позитивних результатів. Тому що встановлення правового ладу «зверху», – як показує, наприклад, досвід Грузії, – просто необхідно. І суспільство дуже швидко трансформується, як казав Кант, за два покоління всі стають культурними. Зростає правова культура, загальна культура, антропологічний матеріал трансформується і це є те покликання держави, про який говорив Августин. Згідно із ним, держава покликана не надати загальне добро, але втримати від зла, від того, щоб суспільне життя не перетворювалось на пекло. Встановити правову державу, привчити всіх – від найбільшого до найменшого до правової культури – це і є втримати від зла, виконати покликання держави. І це перший принцип.
Другий принцип – повага до богообразності людини. У зверненні церков від 1 грудня 2011 року говориться: Пам’ятати, що кожна людина є образ Божий, Господнє творіння і Його улюблена дитина: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові...» (Рим. 8, 16 – 17). Тобто сама людська гідність, закріплена сьогодні у численних деклараціях, визначається лише одним фактом: кожна людина є богообразною. І ніяк не можна це пов’язувати з тим, що хтось більш богоподібний, хтось більш християнський, хтось більш український, або навпаки. Не можна говорити, що хтось через це має більше прав чи більше свободи, чи більше відповідальності. Ні. Нічого подібного. Усі рівні. Перш за все – всі рівні перед законом. Ось права людини, які випливають з вчення про гідність особистості кожного, як богообразної істоти.
Третій принцип – це принцип солідарності. У відозві церков про це сказано так: Те, що шануємо і цінуємо в собі та для себе, переносити на всіх інших людей, – таких же Божих дітей, як і ми: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6, 31). Люби, стався до іншого – як до самого себе. Візьми і постав себе на місце постраждалого. У нас недавно на Різдво була розмова про побиття Тетяни Чорновіл. І кілька священиків висловили таку позицію, що сама Тетяна, оскільки багато куди втручалась, як журналістка, то й отримала своє. А коли поставили себе на її місце, то одразу визнали, що це – несправедливо. Головна антропологічна катастрофа України – це невміння ставити себе на місце іншого. І тут, я навіть не знаю, що послужило причиною: війна, голодомор чи ще щось. Політики не думають, що потім будуть інші політики, і вони колись будуть не при владі. І що краще встановити одні «правила гри», щоб згодом не було реприватизації. Вони не думають про це. І ми так само не вміємо ставити себе на місце іншого. А між тим – це початок людської солідарності. А ще Аристотель говорив, що закони і наявність достойних громадян – це тіло суспільства. Але душа суспільства – це солідарність. Без солідарності суспільство неможливе. І той досвід солідарності, який почався на Майдані, повинен розповсюджуватись на всіх. Потрібно показати усім приклад. Що ми солідарні не лише з тими людьми, які є тут, але ми солідарні з усіма. Ми всіх любимо, ми можемо вийти на зустріч будь-кому. Навіть якщо це наш ворог. Відповідно, ці три принципи це і є відповідь трьох найбільших Церков на питання, що пропонувати після Майдану, на Майдані, для тих, хто проти Майдану. Це принципи, які в Україні актуальні скрізь і завжди.
Церкви не пропонують ці три принципи з позиції авторитету. Вони пропонують їх для дискусії у суспільстві. Церква бачить своє покликання лише в тому, щоб її голос звучав у поліфонії суспільної думки, серед інших голосів.
Цим самим Церква прислуговується суспільству, її влада перестає бути владою авторитету для всіх, але стає владою служіння всім. В часи постмодернізму, в часи невіри в авторитету, в часи протесту проти сили та насилля, будь-яка влада, яке не є служінням всім – є не легітимною. Слава Богу, сьогодні українські Церкви є «всім для всіх, аби спасти хоча б деяких», а якщо можливо, то і всіх. Але чи не пора закликати до загального покаяння? Чи не пора почати моральне преображення і зверху і знизу? Чи не пора закликати до оновлення тих обітниць, які наш народ дав у своїй хрещальний купелі 1025 років тому? Думаю, що відозва 1 грудня 2011 року була і залишається саме такою пропозицією оновити і власне духовне життя, і власне суспільне життя. Знову стати людиною, знову стати християнином. Знову стати народом, знову стати християнською нацією вільних та солідарних людей, які живуть на своїй, оновленній, землі – на твердій основі принципів поваги до закону, гідності людини та любові до іншого.
Теги:
dutchak1 написал: