«Жінка, коли родить, має скорботу,

бо прийшла година її,

але коли вона народить дитину,

уже не пам’ятає скорботи від радості,

тому що народилася в світ людина»

(Ін 16,21).

Зачало

Діва Сина породила, пеленами оповила Божую Дитину. Навряд чи змогла б виносити Небесне Дитятко, якби Сама не народилась перед тим Духом Святим від Того, Хто вийшов на світ Божий з її утроби. Бог є Дух, і людина, що шукає волі Божої в своєму житті, по суті вже живе у Христі і стає ніби вагітна Духом Святим.

Чому не народжуються діти

На історію народження Матері Божої я хотів би звернути особливу увагу у цих рядках, бо кожен християнин призваний так само – і не менше того – народитися новою людиною у Христі. Нам відразу спадають на думку монахи і подвижники, але не тільки велична аскеза пустельників чи ангельські співи афонських анахоретів наближають людину до Бога. Слава Божа наймогутніше проголошується гласом хваління не через голосові зв’язки на богослужіннях, а в приватному житті людини.

Перше, що звернуло мою увагу на батьків Богородиці, Іоакима і Анну, була вірність до гробу одне одному. Ми не звикли терпіти ближнього навіть якихось 10 хвилин, поки їдеш в маршрутці, тим більше все життя. І діти не допоможуть склеїти стосунки, коли самолюбство ображене масою дрібниць в щоденному житті: скільки я міг би досягти, якби не вона зі своїми дітьми! Маючи повноцінні сім'ї, ми подаємо на розлучення, кидаючись у вирій кращих перспектив. А деякі подружжя найдужче прагнуть дітей, і коли не можуть їх народити, падають у відчай і розлучаються. В святих богоотців дітей не було і це не стало приводом для зради.

Зберегти вірність Богу не так легко як може видаватись на перший погляд, в сімейному житті це означає не зраджувати жінці або чоловіку. Монахи, зраджуючи Бога, вступають в перелюб з дияволом тим, що насолоджуються плотськими помислами чи думками про славу носити клобук, як корону, або статистичною оцінкою своїх подвигів. Зрада тілом починається із думки: нікому в світі не випала така тяжка доля, як мені, от з тим-то чи з тим явно буде легше, чи, може, вже податись в монастир, бо всі вони, жінки (чоловіки), одним миром мазані. В монаха часто інша думка точить душу: що їм мирським переживати, вони не знають, що таке вогонь пекельний плотських пристрастей в душі. Вогонь той самий і в миру, і в монастирі, Господь Свій образ відомим лиш Йому чином в Свою подобу переплавляє. «Брем'я Моє легке», – казав Господь. Нам здаються пустими ці слова, коли від проблем йде кругом голова, але це тому, що ми звикли більше думати, ніж молитись, коли підіймається тиск від переживань, і так з мухи творимо слона.

Часто-густо ми добре розуміємо те, що не можемо виконати на практиці, думаємо, що цього розуміння достатньо. Однак від того, що все знаєш, якось не легше нести хрест цнотливого життя в подружжі, але з часом і досвідом стає просто, якщо молишся від щирого серця: «Господи, вже не спромога мені те терпіти, що Ти попустив, поможи мені зберегти вірність своїй жінці». Златоуст каже, що хто переступає поріг сімейної цнотливості, той тим самим не тільки ображає жінку, але й кидає виклик Богу, і всі ті приводи, що ми шукаємо для розлучення – лиш шляхи для задоволення пристрасті і свобода для розпусти.

Святі богоотці Іоаким і Анна, батьки Богородиці, хоча й жили праведним життям, але не могли виконати весь Закон, тому що його норми веліли чоловіку полишити жінку, яка не може народити йому дитину. Вся гострота їх страждання зосереджувалась саме в цьому, і нарікання людські били саме в цю точку: раз ви такі праведні, то чому порушуєте Закон? Але Іоаким і Анна щиро любили одне одного і молились, щоб Господь зберіг цю любов. Бог є Любов, а любов первинна щодо Закону, а часом навіть покриває людську неміч від жорстоких законів ринку чи війн. Отже, ще до Христа вони жили Його Словом. Плодом цієї любові й була Матір Божа. Біля витоків християнської релігії стоять безплідні батьки святих плодовитих дітей.

«Істинно кажу вам: Нема такого, хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, – ради Мене та ради Євангелії, – не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, – домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, – і в майбутньому віці життя вічне» (Мр 10, 29-30). Ці слова не містять в собі заклику кидати все і в розпачі втікати від проблем у монастир. До такого важливого рішення необхідно дорости, вистоятись, як вино, доспіти в любові до ближнього, в терпінні фізичних чи психологічних недоліків одне одного. А що ж це значить як не «зректись себе»? Коли людина змиряється із ситуацією, тоді не втратить у соляних кислотах злопам’ятства і нарікання на свою долю те, що є, і не розжене своїми нервами, як батогом тих, хто поряд живе, бо в цьому Бог і через близьких Він дивиться у мої очі.

Бездітні, але вірні Богу-Любові чоловіки й жінки несуть не менший хрест ніж ті, хто має купу діток. Не просто одне одного терпіти і кожен день думати при цьому: а заради чого? Коли кругом гуляють щасливі сімейні пари із щасливими дітьми, а вам здається, що ви одні і ніхто вас до смерті не догляне, то всяка спокуса може трапитись в душі – це він, чи вона винна у тому, що я такий нещасний…А хтось зітхне і скаже сам про себе, це, Господи, від Тебе, поможи вірність зберегти Тобі в любові до мого чоловіка, якого Ти мені послав.

«Господи, дай силу творити ту заповідь, яку Ти нам дав: плодіться і розмножуйтесь». Признаюсь чесно, почувши ці слова не міг втриматись від сміху. Цю молитву на нашому міському Майдані вигукував на екуменічному молебні «За українську родину» пастир харизматів, якому вже було далеко за шістдесят. «Вам тієї сили, – подумав я, – не завадить в такому віці трішки збавити». Невже Господь міг обумовити любов до Себе і людей одне до одного якоюсь обов’язковою для виконання умовою, ще й такою буденною – плодіться і розмножуйтесь? Цим біологічним законом продовження роду Господь благословив весь тваринний світ, частиною якого є людина, як тіло від тіла матінки землі. Але людина, за словом Василія Великого, «то тварина, що призвана стати Богом».

Однак спочатку потрібно стати людиною і для цього Творець дає можливість, благословляючи Адама заповіддю «давати імена» всій тварі. Саме тепер, а не тоді, коли йому, вибачайте, закортіло розмножуватись, він відчув потребу в людині. Ось навколо світ наповнений життям, але з ким тут поділитися всіма тими враженнями, які переповнюють душу, кому висловити думки з приводу того чи іншого питання, яке постало перед Адамом в процесі освоєння світу? Ось саме ця палка молитва до Бога про дарування друга для душі і називається у Біблії «екстазіс» – «вихід з себе», що наші перекладачі переклали словом «сон».

Людина сама мала б розпізнати в своїй душі той поклик Божий, який її вирізняє з-поміж іншого творіння, тобто помолитись про дарування Богом можливості ще когось любити, крім Нього і створеного Ним світу. Коли всього багато, і краси, і благодаті, тоді цим кортить з кимось поділитись. З ким же, з Богом? То все це й так від Нього мені дароване. З улюбленим і вірним песиком? Та він хвостом помахає і нічого не зрозуміє, хоча старанно намагатиметься. З ангелом? Але ж то слухняний Господу дух, який не має тіла, йому несила осягнути всю складність почуттів людини. Любов то пісня вільного духу, то творчість, що бажає бути вислуханою не тільки Творцем, то потреба поділитись плодами свого життя з ближнім. Любов не вимагає подяки від людини, а очікує радості від Бога.

Люди призвані у шлюбі перерости стать і бути хоча б друзями, а не тільки залишити нащадків. Продовження роду само собою відбувається у світі, дружба здобувається особистим подвигом терпіння, а от любов – то дар Божий, що дарується в готовності жити з тим, кого довелося зустріти по Божому Промислу на своєму життєвому шляху.

Схожа на долю Іоакима і Анни була доля прабатьків Авраама з Саррою. Все життя вони прожили разом, а діточок не нажили. Господь не раз обіцяв дарувати Аврааму сина; літа йшли, а обіцянка залишалась лиш словом не втіленим в плоті. Чому Господь так випробовував терпіння свого вірного раба, який ні разу за все життя на Нього не нарікав? Ми швидко стаємо рабами того, в чому бачимо своє щастя і тому Господь не дає бажаного, щоб ми колись забажали Його Самого. Суть гріха в тому, що людина ціль сприймає як засіб, і навпаки, у тому, чим спідручно користуватись, бачить сенс свого життя. Чоловік стає засобом для жінки, яка бачить своє щастя в дітях, та згодом діти стануть таким самим засобом для задоволення амбіцій ідеальної мами. І навпаки, жінка в очах чоловіка може виглядати як матка, що продукує його породисте потомство. Культ плодоріддя споконвічний бо людина боїться неминучої смерті, і вічність бачить в дітях, у продовженні роду, а не з Богом.

Засновник китайської філософії життя, послідовного матеріалізму й етики соціального блага Конфуцій говорив, що лишень правильне і щиросердне поклоніння своїм предкам і шанування своїх батьків приведе дітей в майбутньому до блага. Однак християнство начисто розбило цей непорушний не тільки у китайців, але й в християнських культурах, культ предків і абсолютизацію минулого. Добре не там, де нас не було і не буде, а там, де людина живе з Богом, і який би не був батьківський авторитет, без Бога людина обмежена у своїх можливостях любити ближнього. Одного разу до Господа звернувся юнак, що бачив в ньому лише авторитетного равві, який пояснить все на світі. Христос, намагаючись запобігти такому поклонінню людині, відповів: «Чого називаєш мене благим? Ніхто не благий, один тільки Бог».

Кругом маленької бездітної родини Авраама у всіх язичницьких племенах фалічний культ плодоріддя втілював в собі всі цінності людини, точно так само, як нині світова індустрія культу ідеальної сім'ї. Як тут не опустити голову і не подумати, що наш Бог слабкий, що Він нас не чує. Мало того, Єгова вимагав зректися плодів природи, для того, щоб вони не поглинули нас з головою і боротьба за виживання не стала для людини законом. Господь велів Аврааму здійснити акт обрізання і це мало вирішальне значення для подальшої монотеїстичної релігійної культури людства. «Не тільки ти зачинаєш дитину, не тільки матір вирощує, а Я її даю, а ти віддай для Мене і вона не загине». Сарра народила Ісаака тоді, коли фізично це було вже майже не можливо, так само, як Анна Марію. Це не був результат випадкової пристрасті і тому не став предметом страсті для батьків. Це був плід любові одне до одного, що подарувала для людства у Христі довгоочікувану втілену Любов.

«Господь заключив черево моє, щоб мені не народжувати; ввійди до моєї прислужниці, можливо, я буду мати дітей від неї. Авраам послухав слів Сарри» (Бут 16,2). В народі кажуть: послухай жінку і зроби навпаки. В Священному Писанні все ніби догори ногами – жінка сама на перелюб благословляє. То був прояв слабкості і звичайної для людини малодушності. З глибини падіння, встаючи, людина молиться зовсім по-іншому – не з впевненістю – Господь обіцяв, то Господь і зробить, а з надією: Господи помилуй. Іоаким і Анна, Захарія і Єлизавета, що народили святого Іоанна Предтечу, самі були бездітними, і добре знали історію своїх праотців. Будучи у своїй любові за межами закону, що вимагав приплоду, вони були блаженні, бо гнані «заради правди». Маючи приклад Авраама і Сарри перед очима, вони не змогли завдати болю зради рідній душі, хоча й суспільство за другий шлюб не осудило б і вони постали б законослухняними громадянами і Господь би діточками благословив.

Коли Захарія кадив у храмі, йому явився ангел і сказав, що їх молитва почута і Єлизавета народить дитину на ймення Іоанн. По природі чоловікам властиво все логічно обґрунтовувати перед тим як в щось повірити, і навіть ангел не зможе перемінити тієї безсердечної породи: «А як то буде, коли ми з жінкою уже старі?». О, дивина, не жінці, а чоловікові були закриті уста, і Захарія з тих пір і до народження сина не вимовив жодного слова. Єлизавета стала устами Захарії, що дуже рідко у сім'ях буває. Чоловікам властиво більше думати головою, і Господь попустив німоту Захарії, щоб той вчився довіряти серцем, так, як це властиво мудрій жінці, яка і вчасно промовчить і мітко скаже.

Праведними ми тому називаємо богоотців, що вони зберегли надприродну вірність одне одному. Хтось скаже, що такого не буває, а я хотів би наголосити на іншому – ми просто не дотягуємо. Так, зберегти вірність одне одному це річ неможлива для людини. Однак де є любов, там є Бог, я не називаю любов'ю романтично-фантастичну картину походу під ручку до храму. Божою благодаттю життя так складається, що люди звикають одне до одного, і нічого вже не хочуть міняти.

Я маю щастя знати одну сімейну пару, що виїхала, на жаль, в Америку. Можливо, тому, що там більше перспектив, а можливо, тому, що всі кругом дістали: нам треба внуків. Багато років вони лікувались від безпліддя, молились Богу, їздили по монастирях, і не даремно. Так, дітей до сих пір немає, але таку любов і тишу рідко зустрінеш у повноцінних сім’ях. Вона себе постійно звинувачує, що не може подарувати сина чоловіку, із плачем приходить з роботи, де кожна жінка хвалиться своєю репродуктивністю. А чоловік себе картає за те, що жінка страшенно марнується з цього питання. І хто з нас ризикне сказати, що вона не виконала призвання жінки – любити свого чоловіка, а він призвання чоловіка – берегти не тільки тіло, але й душу від спокуси розійтись своїми дорогами назавжди, а не ділити на двох один вузький путь з Богом.

«І відліпиться чоловік від батька і від матері, і приліпиться до жінки і будуть два однією плоттю», – заповідав Господь на початку творіння людства. Яка краса стосунків між людьми, замислена Творцем. Сильніший фізично змиряється перед слабшою тілесно. А вона, маючи величезну силу на володіння душею чоловіка змиряється і віддає її в руки Божі, а не керує на манер амазонки.

Правдива історія про праведників


Мені здається, що просте ставлення до Господа і до святих духовно корисніше, аніж надмірне хваління їх імені. Бо ж відомо, що якщо улещують когось надмірною увагою, то значить, щось від нього хочуть приховати, або принаймні виклянчити. Коли на Літургії тихенько просиш допомоги в Бога в своєму житті, то якимись зрозумілішими стають для нас святі.

Доступний, але непростий для осягнення образ Богородиці складає у нашого віруючого, але зарозумілого сучасника спокусу подивитися на Євангеліє як на благочестиву історію сивої і святої давнини, яка ніякого відношення не має до сучасності: яка світла історія обраної Богом ще до свого народження цнотливої дівчинки, що вже в чотирнадцять років народила Божу Дитину. Однак наперед зазначу, що такої подачі життєвого матеріалу немає в Євангелії, але є в апокрифах, з яких виходить, ніби Господь обирав собі Наречену, як якийсь принц, і зупинився саме на Марії. Вибачте за сміливе порівняння, але таке наше бачення нагадує мусульманську історію про Мухамеда та його наречену Айшу, котрій було також чотирнадцять, яка виховувалась біля святині всіх мусульман храму Кааби і була дочкою одного з арабів-праведників.

Здається, що схожі історії, і нам ніби нема нічого більшого й розповісти в полеміці з іновірцями. Однак християнська думка — як сіль діє на наші природні уявлення про надприродну Істоту Бога: не зрозуміле для нас Слово Боже, але воно лиш тоді близьке стає, коли у серці довірою проростає, а в життєвій практиці свій плід приносить. До православної богословської думки потрібно ставитись із великою відповідальністю перед Богом і людьми. Не варто переходити за смиренні границі євангельської простоти в сутінки благочестивих апокрифів, в яких нам все здається зрозумілим і доступним для сприйняття, бо ж то людьми придумано, а не Богом відкрито.

Божественна тайна більш заспокоює душі, ніж людські варіанти відповідей на різні життєві питання. Прикладом цього може послужити протоєвангеліє від Якова, яке не було прийняте в канон Священного Писання, хоча з нього на сьогодні ми найбільше про Божу Матір, на мій погляд, сумнівних речей черпаємо. Викинула Матір-Церква вже давненько якусь ряднину, бо по віку переросли, а ми її донині підбираємо, бо ще хочеться в дитинстві побути, якось неспромога серйозно поставитись до слова Божого і для цього принаймні пожертвувати пустослів’ям людським.

Правда, у візантійський період історії Церкви ієрархи дуже часто витягували на світ Божий апокрифи. Зокрема, коли імператори будували храми на честь Божої Матері і потрібно було Її смиренний образ якось по-особливому вознести. Апокрифи перекладались на мову еллінської поезії, швидко розповсюджувались і сприймались людьми як історична даність. Однак нічим добрим таке панібратське ставлення до Священного Передання не закінчувалось. На іподромах за перемогу в кінних заїздах, на яких ставили ставки, співали гімни Божій Матері, а коли, як то кажуть нині, «випадав коефіцієнт», то в Її честь вино лилося рікою… Коли узурпатор Фока відрізав перед стінами Святої Софії геніталії попередньому імператору Маврікію, то весь народ Божий урочисто співав гімн Божій Матері «Достойно есть». Якщо Марія, згідно сюжетної лінії тих небіблійних казань, руки відривала у тих, хто сумнівався в Її надприродній істоті, то «кольми паче» ми, Її вірні слуги. Якщо в релігії немає глибини, з'являється злочинна мілкота вчинків. Думаю, приклад сучасних православних держав і міжкультурних воєнних конфліктів дає чимало матеріалу для підтвердження цієї думки.

«Того Самого, Кого народила Марія, ми носимо Духом Святим в своїй плоті», – писав Сімеон Новий Богослов. Ми, закохуючись у дівчину, клянемось їй у вірності до гробу, однак на скільки вистачить тих завірянь без Бога зроблених, хто знає? Історія народження Матері Божої нам розповідає про терпіння, лагідність, смирення, любов і Боже благословення на стосунки між людьми, які ось ці духовні скарби в простому буденному житті намагаються зберегти.

Ми, християни, покликані бути носіями глибини Божого дару благодатної словесності людству і хоч якось вміти його передати ближнім. В Церкві Христовій, якій Плоть дала Діва, Її душа за кожного молитви підносить, і тому Слово Боже живе, воно нас дивує і радує і вже в останню чергу щось пояснює. Ми прагнемо відразу все для себе пояснити і втрачаємо радість, а потім перестаємо помічати чудо присутності Божої в своєму житті. «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою». В цій душевній пісні християн вся простота і одночасно глибина нашої віри: від молитви до прозріння, від прозріння до смирення, від смирення до радості. Такими ступенями сходила Матір Божа в глибини радості з висот хваління у храмі свого пречистого тіла.

Фото Facebook

Теги: