В тексті посилання на сторінки видання: Breck J. The Power of the Word in the worshiping Church. – Crestwood, New York: St. Vladimir’s seminary press, 1986.

 

Оригінальну містичну теорію Богопізнання вдалося створити професору Свято-Володимирівської семінарії (Нью-Йорк), священику Джону Бреку (нар. 1939 р.). В книзі «Сила Слова в поклонінні церкви» (1986) Дж. Брек здійснив реконструкцію патристичного вчення про «споглядання» як метод герменевтики Писання.

Згідно з Дж. Бреком, Божий Логос, що є Творцем світу і дійсним Автором св. Писання, своїми «енергіями» («силами», духовним «світлом») присутній в речах та істотах світу, подіях історії, розповідях Писання. Розум може спрямувати свої зусилля на споглядання премудрості Логосу. Якщо Божі «енергії» допоможуть зусиллям людини, то її розум може «споглядати» Логос та Його діяльність в світі, історії, думках людей тощо. Для Дж. Брека Логос та його енергії і є Одкровенням Бога, що може бути сприйняте лише завдяки «спогляданню» в якому людина довіряється Логосу та дозволяє Його світлу просвітити себе надприродними видіннями (p. 9-10).

"Літургійна людина" у богословському вченні Джона Брека

Така реконструкція Дж. Бреком патристичного вчення про споглядання збігається з основними засадами інтелектуального інтуїтивізму Г. Флоровського з додаванням характерного для християнського неоплатонізму грецької патристики містицизму. Перетлумачення теогносії (богознання) Флоровського в ключі містицизму дозволило Дж. Бреку створити ще один варіант неопатристичної теорії теогносії, яка вирізняється своєю метафізичністю та логосоцентричністю. Тобто Дж. Брек розуміє Одкровення як містичну реальність. Богослов пропонує пізнавати Бога через містичне «споглядання» Писання, за буквами та священними історіями якого розум кожного віруючого може дійсно «бачити» Бога. Це споглядання Дж. Брек називає патристичним терміном «теорія», що означав у творах святих отців безпосереднє споглядання розуму – інтелектуальне чи містичне. Таке споглядання передує всякій рефлексії, і за інтерпретацією Дж. Брека є саме містичним. Знання є результатом не окремих актів таких споглядань, але постійного досвіту цих безпосередніх осягнень. Тим самим характерний для Флоровського об’єктивний історизм Дж. Брек перетворює на споглядальний містицизм.

Дж. Брек вважає можливим позитивне бачення Бога. Американський теолог підкреслює, що згідно з Біблією та отцями Церкви Бог не є «Богом, що мовчить», але є «Богом, що (обов’язково) говорить» (p. 11). Люди вірять в існування Бога і «знають» про Нього, оскільки Бог Сам говорить до людства. Актами говоріння Бога є створення світу та людини, Одкровення Старого та Нового Завітів, дії історії спасіння людства і, особливо, — втілення Логосу й таїнств Церкви (p. 11-13). Говоріння Бога не можна звести до його слів (p. 13), оскільки його говорінням — це дії, що мають характер знаків — матеріальних чи духовних (p. 14). Вони є «динамічними символами» Бога: подіями, чудесами (p. 15), що символічно (p. 14) виявляють Бога, не показуючи його самого (p. 14), але роблять пізнаною Його діяльність (p. 15). Вершиною самовияву Бога є вчення Ісуса Христа (p. 15), яке сповіщається Церквою як її віра. Дж. Брек переконаний, що людина може «споглядати» істинність та смисл цього віровчення (керигми) (p. 15-16). Відповіддю на «споглядання» діяльності Бога стає сповідування віри в Нього (p. 15-16). Тобто, людина вірить словам Ісуса, словам Писання про Ісуса та в саме Слово Боже, що стало Ісусом (p. 16-17). Таким чином, християнство за Дж. Бреком є споглядальною вірою в «містерію Слова» (p. 17), яке самовиявляється у виголошенні Писання, передання і вчительстві Церкви, а особливо — в літургійному служінні (p. 17-18). Адже літургія — це «словесна служба» під час якої виголошення (співи, читання Писання і молитви) нібито завершується «містеріальним перетворенням» здійсненим силами Слова Божого і слова людини, Духу Божого і духу людини (p. 17-19). Слова Писання і віровчення «виповнюються» в літургії (p. 19) і людині дається все обіцяне Богом — вічне життя, «обожнення» (p. 19-22). В результаті Бог вступає з людиною в найтісніше спілкування — містичне єднання. Комунікація через людські слова та Божественне Слово завершується єдністю з Богом. Отже, віра словам, смисл яких «споглядався», завершується виконанням цих слів під час літургії, і це «виконання» теж «спостерігається» (p. 21-22).

Своє вчення про теогносію Дж. Брек створює на основі «Слово-центризму» та вчення про «споглядання» «очевидних смислів» через Писання. Такі «споглядання» американський богослов пропонує зробити методом всієї православної герменевтики Писання, а своє завдання він бачить в тому, щоб «довести» таку можливість. Згідно з Дж. Бреком, вірно тлумачити Писання (Боже одкровення в Писанні) може лише Святий Дух (p. 35-37, 44-47). Проблема лише в тому, як досягнути того, щоб Святий Дух тлумачив Біблію для церковної спільноти. Дж. Брек вважає, що цього можна досягнути через служіння літургії (p. 46), під час якої Св. Дух обов’язково присутній (p. 46). Під час літургії Св. Дух є «принциповим агентом здатним роботи інтерпретації» (p. 46). Фактично це означає, що Біблію має право тлумачити церква, яка є «джерелом, інтерпретатором і виповненням Писання» (p. 47). Адже саме церква в апостольські часи написала Новий Завіт, вона ж інтерпретує Писання на літургії, вона ж є «новим життям в Богові». Таку «екзегезу Св. Духу» Дж. Брек вважає «православною відповіддю» на проект деміфологізації Євангелія.

На нашу думку, головним недоліком теорії теогносії Дж. Брека є повна відсутність вчення про критерії істинності «споглядання» Бога в Писанні під час літургії. Адже при слуханні Писання на літургії можуть мати місце різні «споглядання» і навіть «видіння». Проте очевидність істинності видінь для людини чи общини залишається лише індивідуальною чи колективною переконаністю.

Дж. Брек запевняє, що під час літургії «християнин бере участь в особливих моментах Христового життя і служіння» (p. 104). Брек переконує, що літургія — це не просто «пригадування» життя, смерті та воскресіння Христа, а є пригадуванням особливим. Біблія задає «правило віри» що саме пригадувати під час літургії та як саме потрібно вірити в «пригадуване» (p. 105). Зусилля людини й общини, що спрямовані на «пригадування», ще не є самим «пригадуванням». Лише дія Св. Духу, що надихає кожного віруючого і церковну громаду в цілому, породжує «пригадування» (p. 106). Отже, Дж. Брек вважає істинним богознання дароване натхненням Св. Духу під час літургії. Предмет «споглядання» при цьому задається літургійними «пригадуваннями» подій описаних в Біблії. Фактично, Дж. Брек сприймає літургію як чудо, що відбувається об’єктивно і може інтуїтивно споглядатися людською душею, одухотвореною Св. Духом.

При цьому Дж. Брек стверджує, що при читанні общиною Біблії для віруючих стають очевидними дії Бога та породжені ними історичний та духовний сенси Писання (p. 112-113), що розрізняються, але не існують окремо (p. 113). Такі вчення були характерними для грецької патристики, де об’єктивний ідеалізм загального релігійного світогляду та теології поєднався з «символізмом» в тлумаченні Біблії, світу та людини. Таким чином, теорія теогносії Дж. Брека є різновидом неопатристичної теології, що повертається до багатьох тез середньовічного світогляду.

Отже, суб’єктом богознання у Дж. Брека є літургійна людина, — вірніше община, що звершує літургію. Об’єктом богознання є Бог, що з’являється на літургії, завдяки «пригадуванню» біблійних чудес та сходженню Св. Духу. Способом богознання є «споглядання» Бога на літургії під час якої Бог здійснює обожнення вірних. Отже, теорія богознання Дж. Брека є об’єктивним ідеалізмом, що посилається на чудеса, якими для Дж. Брека є таїнства церкви. Посилання на таїнства (грец. «містерії») робить об’єктивний ідеалізм Дж. Брека «містеріальним». Зрештою, суб’єктом, об’єктом і методом теогносії у Дж. Брека є одна і та сама реальність — Церква. Богопізнання здійснюється саме в межах самопізнання церковної общини. Таке звуження можливостей пізнання Бога, на нашу думку, є для православної теології штучним і невиправданим обмеженням. Наміри Дж. Брека при створені власної теорії «споглядання» були найкращі, але вдале здійснення цих намірів стало можливим в межах теології Теодора Стиліянопулоса і Іоанна Манузакіса.

Теги: