2 червня відзначаються дві дати, пов’язані з темними сторінками історії людства. У цей день 1537 р. папа Павло III оприлюднив буллу «Sublimus Dei», яка заборонила поневолення тубільного населення Америки та всіх інших народів. У цей же день 1924 р. Конгес США надав громадянство всім корінним американцям, які до того дня займали на соціальній драбині тамтешнього суспільства місце нижче від нащадків колишніх рабів.

 

«Sublimus Dei» у боротьбі з рабством

 

І

 

Папську буллу випереджав указ імператора Священної Римської імперії і короля Іспанії Карла V 1530 р., який забороняв перетворювати індіанців на рабів.

Французький історіограф Жан Дюмон подає передісторію цієї події наступним чином: «Перетворення індіанців на рабів було особистою ініціативою Колумба, який на той час був призначений віце-королем відкритих земель. Це відбувалося тільки в початковій стадії, до 1500 р., на Антильських островах. Католичка Ізабелла (Ізабела І, Ізабела Кастильска. - Прим. авт.) відреагувала на це, наказавши повернути свободу всім тим, хто був позбавлений її після 1478 р. Вона наказала повернути їх на Антильські острови. З цього моменту лінія політики була зрозуміла: індіанці ставали людьми вільними, підлеглими Короні, це стосувалося як людини, так і її власності.»

Італійський дослідник Вітторіо Мессорі наводить текст документу, написаного рукою Ізабели Кастильської 1504 р.: «Наш намір полягає в тому, щоби на визнаних нами островах і материках, як тих, що відкриті, так і тих, які будуть відкриті, поширювати нашу католицьку віру, посилаючи на ці землі духовних та інших мудрих осіб, осіб богобоязливих, щоб із ревністю вчили жителів вірі і добрим манерам, тому прошу мого Короля і пана і наказую моїй доньці княгині та її чоловіку, князю, щоби старалися і не допускали, щоби мешканцям перерахованих земель і земель, які будуть придбані, не було завдано особистої або матеріальної образи. Зробіть все необхідне, щоби обійтися з ними справедливо і гуманно, а якщо в чомусь і буде завдано збитків, нехай це буде виправлено».

У «Sublimus Dei» Павло III однозначно заявляє, що тубільні народи обох Америк – це розумні істоти з душами, він засуджує будь-які ідеї, які це заперечують, як натхненні "ворогом людського роду" - сатаною. Павло III якнайрішучіше засудив рабство, оголосивши його недійсним для всіх відомих народів, а також для тих, які будуть відкриті у майбутньому. Документ визнає право цих народів на свободу та власність та містить заклик до їх євангелізації.

 

«Ворог роду людського, який виступає проти всіх добрих справ, щоби знищити людей, спостерігаючи та заздрячи цьому, вигадав досі нечуваний засіб, за допомогою якого він може завадити проповіді людям Божого Слова Спасіння: він надихнув своїх прихильників, які, догоджаючи йому, не завагались оприлюднити за кордоном [твердження. - Прим. авт.], що індіанці Заходу і Півдня та інші народи, про які Ми щойно дізнались, мають розглядатись як німі звірі, створені для служіння нам, посилаючись на те, що вони нездатні прийняти католицьку віру. Ми, хоча і недостойні, вживаємо силу нашого Господа та прагнемо з усього серця привести ці вівці Його стада, які знаходяться поза кошарою, даною для нашої опіки, тим не менше розуміємо, що індіанці є справжніми людьми і що вони не лише спроможні зрозуміти католицьку віру, але, згідно з нашою інформацією, надзвичайно хочуть її отримати»,- подає Павло ІІІ у «Sublimus Dei».

  

Один із засновників теології визволення, отець Ґуставо Ґутієррес називав «Sublimus Dei» найважливішим папським документом про становище індіанців, адресованим усім християнам.

 

Тут слід нагадати, що Імперії ацтеків та інків були створені силою й існували, жорстоко утискаючи завойовані народи, перетворені на рабів. Саме тому стали можливі неймовірні перемоги загону іспанців-конкістадорів над тисячами імперських воїнів – іспанцям сприяли місцеві мешканці, пригноблені інками та ацтеками. Вони зустрічали іспанців не як завойовників, а як визволителів. Протягом трьох століть іспанського панування не було збройних виступів проти нової влади, чисельність якої була невеликою, і найменше повстання могло б її повалити.

ІІ

 

Основним стимулом для «Sublimus Dei» була нарада провідних місіонерів у Мексиці 1537 р., у якій зокрема брали участь архієпископ Хуан де Сумарраґа, Бартоломе де Лас Казас і Пуебльський єпископ Хуліан Гарсес. Вони обговорили методи навернення тубільців, особливо францисканську практику масового хрещення. Їхні рекомендації папі базувались на трактаті Лас Казаса про те, як слід навертати індіанців - «De Unico Vocationis Modo». Учасників наради передали свій лист папі. У відповідь Павло ІІІ видав «Sublimus Deі» та лист «Pastorale officium». Лист містив перелік покарань (переважно екскомуніка) для християн, які поневолюють індіанців.

«Sublimus Dei» суттєво вплинула на дебати Вальядолід і її принципи та в результаті стала офіційною позицією імператора Священної Римської імперії і короля Іспанії, хоча колоністи і конкістадори її часто ігнорували. Дебати Вальядолід (відбувались в Іспанії у 1550-1551 рр.) були присвячені основам колоніальної політики щодо індіанців обох Америк. Ініціаторами дискусії були два домініканські монахи - Чіапасський єпископ Бартоломе де Лас Казас і його опонент Хуан Гінес де Сепульведа, доктор богослов’я і права.

Сепульведа був на основі філософії природного права і відстоював право Іспанської імперії на завоювання, колонізацію та євангелізацію Нового Світу. Він вважав, що:

  • - індіанці є «природними рабами», посилаючись на першу книгу «Політії» Арістотеля;
  • - індіанці не здатні самі керувати своїми справами, отже, вони повинні перебувати під опікою іспанців;
  • - індіанці практикують людські жертвоприношення, які повинні присікатися силою і відповідно каратися;
  • - іспанці зобов'язані врятувати жертв ідолопоклонства;
  • - іспанці мають право проповіді Євангелія, яке дав їм Сам Христос.

Контраргументами Лас Казаса були:

  • - Писання не підтримує війну проти всіх язичників, а лише проти певних ханаанських племен;
  • - індіанці загалом не були нецивілізовані і їм не бракувало соціального порядку;
  • - індіанці володіють такими ж здібностями і розумом, як і іспанці;
  • - іспанцям властиві ті ж вади і помилки, що і індіанцям;
  • - індіанцями належить керувати у той же спосіб, що й іншими народами і Іспанії;
  • - Христос мав владу над усіма народами світу, у тому числі над тими, які ніколи не чули про християнство, але навернення індіанців у християнство - їх власне право, а не воля іспанців;
  • - мирна місія – єдиний правильний шлях для навернення індіанців.

 

Лас Казас як ніхто добре був ознайомлений з предметом дискусії. Його батько Бартоломе Франциско Казас, новонавернений у християнство єврей, брав участь у другій експедиції Колумба. Він створив плантацію, на якій практикував нещадну експлуатацію рабів-індіянців. Його син, закінчивши університет у Саламанці та отримавши багатий спадок батька, довгий час застосовував такі ж самі жорстокі методи щодо рабів-індіянців. Методи, які пізніше він із великим завзяттям став таврувати. Завдяки вступу у 1522 р. до домініканського ордену, він змінив свої погляд на рабство і став палким прихильником індіанців та борцем за їхні права. Щоби позбавити місцевих мешканців від тягаря рабства індіанців, Лас Казас запропонував королю Іспанії Филипу II замість тубільців привозити до Америки негрів із Африки. Завдяки його зусиллям у цьому напрямі у 1542 р. в Іспанії був прийнятий кодекс «Нових законів» щодо захисту прав індіанців в колоніях Нового Світу. Господарі тамтешніх плантацій стали активно цікавитися пропозиціями голландців, англійців та французів, які пропонували ввезення дешевих невільників з Африки, викрадених арабами-мусульманами. Використання рабів-африканців було набагато вигіднишим для плантаторів. По-перше, негри були краще пристосовані для виснажливого фізичної праці у спекотному кліматі, ніж індіанці, по-друге, вивезені на інший континент, вони не були схильні до втеч і тим самим не завдавали збитків хазяям.

Рабство чорних невільників було традиційним у мусульманському світі, починаючи з VІІ по ХХ ст. У Мавританії рабство негрів було скасоване лише у 1981 р., у той час як в США - вже у 1863 р.

Білі раби з Польщі, України, Сербії, Хорватії були постійною частиною життя Османської Туреччини до ХХ ст. За рахунок рабів, вивезених з Причорномор’я, поповнювалася мамелюкська гвардія династії Абасидів та Аюбідів. Особливо активно работоргівлею займалося Кримське ханство, головний ринок рабів у якому знаходився на території сучасної України у місті Кефе (Каффа) - нині Феодосія. Загальна кількість білих рабів, що пройшли через кримські ринки, оцінюється у три мільйони. Того самого року, коли в США було скасоване рабство чорних рабів, в Росії було скасовано рабство рабів білих - «кріпосних селян». Серед білих рабів Європи, крім українців, сербів та хорватів значну частину складали ірландці, яких на ринки, особливо в середині ХVІІ ст., активно поставляли англійці.

На початку ХІХ ст. Наполеон Бонапарт ввів рабство у колоніях Франції. Вигоди від рабської праці на французьких плантаціях бавовни і цукрової тростини та зростаюча ціна рабів спонукали прогресивну революційну владу приймати всі необхідні заходи щодо охорони інституту рабства. Спроби звільнення рабів або заклики до цього прирівнювалися у Франції до державних злочинів.

На початку ХХІ ст., не дивлячись на те, що рабство було засуджене договором Ліги Націй у 1926 р. та у Загальній декларації прав людини ООН від 1948 р., а у Європі рабство забороняє Європейска конвенція про захист прав людини та головних свобод, торгівля людьми стала другим найприбутковішим, після торгівлі зброєю, бізнесом у світовій торгівлі.

 

Католицька Церква і після «Sublimus Dei» Павла ІІІ, вустами Пія V у 1568, Урбана VIII у 1639 р., Бенедикта XIV у 1714 р. неодноразово піддавала критиці поневолення людей людьми та «торгівлю людьми».

 

Тим не менше серед дослідників існує думка, що сама булла не змінила традиційного вчення про допустимість поневолення індіанців, якщо вони були «ворогами християнства», і що розглядалося би Церквою як «справедлива війна». Хоча за індіанцями визнавалось право на самооборону.

Інші ж сучасні дослідники дуже позитивно оцінюють буллу і вважають причиною того, що вона стала відома із запізненням, ігнорування її з боку протестантських істориків, у першу чергу англосаксонських. І цьому є вагомі підстави. У часи політкоректності та традиції вибачень за гріхи минулих поколінь сьогодні у США майже не залишилося зареєстрованих «членів індіанських племен»… На 310 мільйонів населення країни таких налічується близько півтора мільйона. Іншими словами, українців у США вдвічі більше, ніж корінних мешканців. Насправді ж ця цифра незначна ще й тому, що вона завищена. Щоб належати до цієї реєстрації, достатньо мати одну четверту частину індіанської крові…

Теги: