Патріарх Філарет: "Якщо проповіді виголошувати російською, то православні виховуватимуться в дусі російського імперіалізму"

Як оцінюєте нинішній стан українського суспільства?

– За 20 років незалежності український народ відійшов від радянської системи господарювання і керування, але не зовсім. Бо на дії нинішнього керівництва впливає минулий досвід. Але досяг­нення є. Це насамперед свобода. Якщо говорити про церкву, то вона ніколи ­такої свободи, як зараз, не мала – ні в радянські, ні в царські часи. Вона завжди була департаментом російської держави.

Але зараз відбувається перерозподіл народного майна. Боротьба за нього призводить до негараздів, від яких потерпає суспільство. Бо у Верховну Раду йдуть для того, щоб збагачуватися. Кожен, хто вкладає кошти у вибори, сподівається повернути у декілька разів більше. Заради цього йдуть і в місцеві ради. Тому, доки в суспільстві не зміниться погляд на владу, як на служіння людям, будуть такі проблеми, які маємо сьогодні. Завдання церкви – нагадувати можновладцям, депутатам, чиновникам, що вони повинні служити людям, а не отримувати від своїх посад ті чи інші надбання.

Українці вже кілька разів обирали владу, а нічого не змінюється. У людей зневіра і розпач. Як побороти їх?

– Із глухого кута ми не вийдемо, доки все майно не буде розподілене. В теперішній Україні все визначає матеріальне. Якби в основу людської діяльності поставили демократію і свободу, тоді цього б не було. А оскільки ми оголосили ці цінності, а не користуємося ними, то й маємо такі ­проблеми.

Що заважає українській нації самоідентифікуватися? У чому має полягати національна ідея?

– Насамперед, треба зберігати свою мову, бо без неї нації не існує. Тому зараз і ведеться наступ на українську. Якщо не відстоїмо її як єдину державну, то в нас ­знову запанує російська. Це означатиме, що ми втрачатимемо свою ідентичність і національну ідею.

По­друге, треба мати свою незалежну Українську церкву. Без неї не може бути незалежної країни. Усі держави, які ­виникли після розпаду Оттоманської імперії – Греція, Болгарія, Румунія, Сербія, ­Албанія – отримали церковну незалежність. В Україні цього нема. Є незалежна церква – Київ­ський патріархат. Але поряд є УПЦ Москов­ського патріархату.

Якщо богослужіння вестимуть незрозумілою для сучасної людини старослов'янською мовою, а проповіді виголошуватимуть російською, то православне населення виховуватиметься не в дусі української національної ідеї, а в дусі російського імперіалізму.

Який діагноз можна поставити нашій владі?

– Влада хвора на синдром збагачення. Олігархи збільшують статки, а народ бідніє. Їздять найдорожчими машинами, а зар­плату своїм працівникам не підвищують. Українські гроші тримають в офшорах, а на розробку наших нафтових і газових багатств не вистачає коштів. Так само, як і на освіту, культуру, медицину. І навіть церковні діячі купують годинники по 150 тисяч доларів. Отже, кошти витрачаються не за призначенням – не на народ, не на розбудову держави.

Суспільство теж хворе. Зараз усі заявля­ють, що вони християни, позитивно став­ляться до церкви, хрестять дітей, вінча­ються. По великих святах приходять до храму. Але не живуть по-­християнськи. Не ставлять на перше місце духовні ­цінності. Ісус Христос казав, що треба шукати насамперед Царства Божого, все інше додасться. Матеріальні цінності потрібні для людини, бо ми маємо тіло. Але не тіло ­керує духом, а дух – тілом.

Чи спроможна наша інтелектуальна еліта згуртувати народ і спрямувати його до духовності?

– Інтелектуальна еліта в нас є. І вона може направляти розвиток суспільства вірним шляхом. Але нема лідера, який би згуртував цю еліту. Під час Майдану люди дали високу довіру Вікторові Ющенку, бо побачили в ньому лідера нації. Але лідерство залежить не від довіри, а від людини. Або вона має цей талант, даний від Бога, або – ні.

Як краще будувати свої відносини з близькими людьми, щоб у суспільстві було більше гармонії і злагоди?

– Для цього треба виконувати лише одну заповідь Божу: як хочете, щоб з вами чинили люди, так і з ними чиніть. Хочеш, щоб тебе обікрали, можеш красти. Хочеш, щоб тебе засуджували, – засуджуй. Але ж хто цього хоче? Аби тебе любили, люби інших. Виконуй цю просту і всім доступну Божу заповідь. Так само чини зі своїми друзями, службовцями, колегами по роботі, партнерами по бізнесу – з усіма, з ким тебе зводить життя.

Настільки над нами тяжіє радянське минуле?

– Ми його ще не позбавилися. Так само, як у біблійні часи, коли єврейський народ був визволений Мойсеєм з єгипетського рабства, він не міг позбавитися рабської психології протягом 40 років життя в пустелі. Ніхто з тих, хто народився в Єгипті, не ввійшов в обітовану землю. Тільки праведники Ісус Навин і Халеф змогли це зробити.

У мене надія на молодь. Вона вже інша, бо не знає комуністичних часів, отримала освіту в незалежній державі, живе й працює в умовах ринкових відносин. Хто сподіває­ться повернути Україну до минулого, той глибоко помиляється. Вороття не буде ніколи. Час державних імперій минув. ­Зараз є інші імперії – інформаційні, фінансові, транснаціональні корпорації, військово­промислові комплекси. Вони переступають через державні кордони. Тому, коли Росія намагається відродити імперію, то це все одно, що двічі ввійти у ту саму річку. Але маємо ще пережити труднощі переходу від імперії до незалежності.

Що в українцях європейське, а чого не вистачає для європейськості?

– В українців європейське – демократизм і свобода. Наша козацька держава цими вольностями жила, це в наших генах. Це є привабливими рисами української нації. Важливо й те, що наш народ ніколи в своїй історії не завойовував чужі землі. Завжди захищав тільки свою. Тому в нас нема імперського синдрому.

Але українцям не вистачає вміння прий­мати справедливі закони. Та навіть і чинні несправедливі не виконуються. А без ­цього держава не може бути демократичною. У нас несправедливі суди – і про це знають і українці, й іноземці. Тому до нашої держави велика недовіра. Інвестицій не вкладають, бо бачать цю несправедливість і корупцію. Коли утворювалася українська держава, думали, що ми позбавимося радянського бюрократизму. А він зараз удесятеро більший. Це відчувають усі, хто стикається з нашими чиновниками. Оце перешкоди до нашого вступу в Євросоюз. А наш шлях – тільки в Європу. Бо треба іти до багатих, щоб стати багатшими, а не до бідних, щоб бути біднішими.

Перед парламентськими виборами знову лунають пустопорожні обіцянки, нас зіштовхують по мові, вірі. Як цьому протистояти?

– Не продавати свій голос. Бо той, хто йде в народні депутати і купує голоси ­людей, – уже злочинець. Від такого добра не буде. Повинні бути чесність та порядність і з боку кандидатів, і з боку виборців. Якщо депутатів обираємо за 20 гривень чи кіло гречки, то і маємо таку владу, у якій розчаровуємося. Громадянам треба не піддава­тися спокусам, а вибирати кращих, порядніших, чесніших. Такі завжди є.

Як правильніше використати свій час?

– На працю, молитву, читання літератури, що збагачує духовно й інтелекту­ально. Не треба витрачати час на теле­бачення, інтернет. Це не значить, що ними не потрібно користуватися, адже це досягнення людського розуму. Але не варто бути рабом технічного прогресу.

Чим насамперед поганий мовний закон, який недавно прийняли?

– Він загрожує нашій державності. Якщо набуде чинності, то відкриє широкі двері русифікації, поверненню до минулого. Ми втрачатимемо те, що надбали за 20 років незалежності. Але я вірю, що український народ цього не допустить. Я був у багатьох областях і бачив, як люди повстають проти цього.

За два місяці я відвідав понад десяток областей. Різниця в настроях людей є. У західних і центральних регіонах переважають патріотизм і демократизм. У східних багато людей тяжіють до ­Росії. Але й там є українці, які відстоюють інтереси народу. Скрізь говорять, що наша влада не туди йде.

Мойсей водив євреїв пустелею 40 років, щоб забули рабство. То скільки нам ще будувати свою державу?

– Гадаю, ще років 20 українцям треба буде іти духовною пустелею, терпіти усякі негаразди, доки не вимре в нас усе радянське. Я читав прогнози деяких видатних світових авторитетів. Передбачають, що Україна до 2050 року стане найбагатшою державою Європи. Ми маємо великий потенціал. У нас є нафта, газ, руда, вугілля, золото. А головне наше багатство – родюча земля. Наступна світова криза буде продовольчою. І ми зможемо годувати всю Європу, якщо дамо собі раду і побудуємо справедливе життя. А якщо продамо свої чорноземи, тоді працюватимемо в наймах на своїй чужій землі.

Я впевнений, що життя, побудоване на неправді, колись припиниться. Неправда привела до розпаду Радянського Союзу. Якщо йтимемо дорогою правди, то Господь нам допоможе і напоумить, як треба жити, працювати й керувати країною.
Джерело: <a href="https://gazeta.ua/articles/opinions-journal/452883/2">Gazeta.ua</a>