Якось мені довелося промовити фразу про те, що нині ми «адаптуємо до сприйняття церковне віровчення». Звичайно ж, відразу виникає думка, що це – пристосуванство. Але варто внести суттєву корективу: пристосування потребує наш апарат усвідомлення певних одкровень, певної реальності. Можливо, це не зовсім вдале порівняння, але людськість в цілому старіє. Те, що людина могла раніше, тепер вона не спроможна зробити без використання різноманітних пристосувань. Існують нині усілякі «костилі», у тім числі інформаційні, світоглядні, прилади для полегшення руху, знеболювальні, і в цілому, вдається завдяки цим речам створити загальну ілюзію «сили», «міцності», «стійкості» тощо. Людина випиває тонік, і в неї «виростають крила», як зазначається у відомій рекламі. Але вона вже не спроможна орудувати мечем або сокирою так, як це робили попередники. Людина вживає антидепресанти, що дозволяє не помічати, не зосереджуватися на безцільності власного існування у системі «робота – кар’єра – гроші – статус», іноді – продовження роду.
Щодо «адаптації до сприйняття віровчення» - дозволю собі привести порівняння: це щось подібне до слухового апарату чи окулярів. Реальність не змінилася, духовна реальність у тім числі. Однак, ми самі перемінилися. Ми стали неспроможними, розслабленими. І тому обриси розмиті, бачимо все не чітко, чуємо звуки і не розрізняємо їх, і висловлюємо із цього приводу усілякі здогади, припущення, які відповідають нашим уявленням у стані аутизму розумового і серцевого. Тому і виникає потреба у «богослів’ї», яке, переважно, зараз досить таки штучне, однак, все ж, виконує своє призначення. Ми «чуємо» через слуховий апарат. «Розрізняємо», «ідентифікуємо», «усвідомлюємо». Однак, це вже не властиве нашій природі без допоміжних засобів. Те, що ми «чуємо» - насправді, це є «механіка й електроніка», це вже людська наука, творіння рук людських, яке необхідне для того, щоб ми хоч якось могли сприйняти те, що вже не спроможні. Тепер богослів’я, здебільшого, не так досвідне (у природному, первісному сенсі), бо ми не відчуваємо багатьох речей, про які говоримо і до чого закликаємо. Богослів’я зараз – це антропологічна спроба винайдення якихось каталізаторів процесів або ж пристроїв для полегшення сприйняття того, що раніше без жодних проблем сприймалося, за певними виключеннями, або ж і тепер сприймається, однак, дуже обмеженим колом людей. Ми виявляємо захоплення сентенціями, глибиною аналізу, грандіозністю критичного апарату, однак, все це стосується лише галузі теоретичної умоглядності.
Саме так я бачу природу нинішнього теологічного дискурсу. Бог, звичайно, здатен відвідати нас, зцілити очі, вуха, ноги, руки. Але часто ми навіть самі, незалежно від статусу, не бачимо у цьому особливої потреби, оскільки обходимося усілякими допоміжними засобами. Нарешті, важливим зараз, саме у наш час, є не стільки наявність здоров’я у первісному виді, як вірне розуміння світу, процесів, які відбуваються у ньому, можливість рухатися у правильному напрямку, здатність до усвідомлення потреби найважливішої діяльності з-поміж багатьох і багатьох інших варіантів, навіть якщо рухи дуже обмежені і незначні. І тут дуже доречною є наука, яка винайшла окуляри, слуховий апарат. Завдяки цим «творінням рук людських» ми вже не так аутичні, як переважна більшість ойкумени, що особливо потерпає від впливу зла.
***
Богослів’я умовно можна було би поділити нині на «природне» і «штучне». Зараз є дуже багато людей, які пишуть про свої дослідження або на основі розв’язаних теоретичних формул і рівнянь, або ж на підставі лабораторних дослідів. Саме вони стверджують, що віднайшли правильні критерії діяльності і ставлення до процесів.
Однак у випадку застосування цих досліджень у життєвій практиці, усі ці обґрунтовані і логічні конструкції руйнуються вщент, а то і просто – виявляються зайвими і недоцільними. Дозволю собі привести ілюстрації: на озерці сидить чоловік разом із дитиною. Він учить малюка вудити рибу. Цей чоловік може бути «професором» або звичайним «водієм таксі». Але він передає свій досвід майстерності малюкові. Впійману рибку вони приготують на цьому ж місці, на розпаленому багатті. Всього цього навчить дорослий меншого, бо його, у свою чергу, теж колись навчили. Але ця «наука» ніколи не ставала предметом опису у підручнику, монографії, щоденнику. Можливо, тому, що це стосується досить інтимних, родинних відносин. Та й розмова дорослого, коли він закидав гачок у річку, була про щось зовсім інше, що ніколи не стане надбанням вишуканого тематичного фоліанта з етикеткою-цінником, але назавжди залишиться у свідомості і серці малюка.
Отож, існують усілякі посібники у галузі рибальства і приготування рибних страв. Більше того, варто зауважити, є ще й ціла наука, де «озерце» розкладуть на атоми, молекули, шкідливу й корисну мікрофлору, навколо замість «красивого виду» буде «ландшафт», «рибку», яку так радісно витягати з води, пояснять іхтіологи, і виявиться, що там, у ній – біологічні й хімічні процеси, а закони механіки проілюструють схему її руху у бік вудки, рефлекси й інстинкти створять ефект занурення поплавка у воду, коли «рибка» «клює».
Але основна проблема «природного» і «штучного» полягає саме у тому, що незалежно від того, чи ти «професор», чи «водій таксі», чи ти вчився вудити рибку по посібниках, чи навчив тебе дорослий, навіть чи ти – майстер риболовлі із великим досвідом, чи початківець, навіть незалежно від того, яка у тебе вудка й інше приладдя, чи рибне у тебе місце – доволі часто задоволення від риболовлі отримують незалежно від кількості впійманого. А іноді і мета такої діяльності буває зовсім іншою. Шкода, що я – не рибалка і не розуміюся на цьому.
***
Нинішні богослови, здебільшого, зайняті створенням вишуканих композицій у тому сенсі, що їхні твори – це варіації на класичні теми. Постмодернізм суттєво позначився на рефлексивних акцентуаціях у середовищі теоретиків-дослідників ортодоксального праксису, - можна було би так зазначити, застосовуючи певний сленг.
Ми зустрілися із тим явищем, коли певний акорд майстрів минулого дає можливість сучасним композиторам слова і думки створювати грандіозні самостійні твори, які викликають захоплення у слухачів. Додається звучання сучасних інструментів, синтезатор імітує звуки органу і скрипок, навіть вдається створити на початку твору-варіації ефект шуму океану, а наприкінці у слухача (читача) є можливість відчути, як краплини дощу падають на землю. Раніше це було неможливо. А тепер засоби інтерпретації, синтезу й аналізу настільки досконалі, що нам із легкістю вдається те, про що навіть помислити не могли наші попередники. Та вони і мети такої не ставили – адже є природний дощ. Природний шум океану. А тепер є електрика, ноутбуки, електронні книги, інтернет. Те, що стало для вас «відкриттям», - давно вже у мережі. Натисніть лишень кілька клавіш, прочитайте про це і розчаруйтеся у своєму генії.
Раніше знання, яке вміщав рукопис, вважалося важливим і цінним апріорі. Пояснення сенсу явищ і процесів було малодоступним і розглядалося в одному ключі, в одній логічній послідовності і світоглядній системі. Тепер одні і ті ж речі нам пояснюють по різному на тій самій сторінці пошукової системи. І ми починаємо розуміти, що «кожний кулик» хвалить саме те місце, де сам «живе». Відтак, переважна більшість «мислячої інтелігенції» приходять до висновку, зокрема, щодо богослів’я, - про те, що все відносно і все можна обґрунтувати, адже для цього існує величезна кількість фраз і діалектичних прийомів. Тому, здебільшого, сприймають те, що подобається. Усе інше лишається непоміченим, таким, про що не прийнято говорити.
Нарешті, ми приходимо до того, що стратегічно важливим об’єктом стає не людина зі своїми здібностями і переконаннями, ідеалами, а місце в аудиторії, чи біля мікрофона, чи перед телекамерою, бо впливовим є саме «місце», а людину можна підібрати таку, яка більш зручна, керована, передбачувана і не створює проблем зі своїми численними протиріччями (відтак, нам у школі й на університетських кафедрах, здебільшого, пояснюють науку у вигляді приготування страв «загальновизнаного меню» за допомогою кількох рецептів). Відсутня наука пошуку. А без останньої неможлива дискусія, неможливі питання, а тому неможливі і відповіді. Відтак, ми спостерігаємо явище «масової культури», «суспільства споживачів» готової продукції, яку достатньо покласти у мікрохвильову піч – і їжте на здоров’я! Ніяких зайвих проблем і мук творчості. За вас усе вже поклали і додали. Все приготовлено за рецептом, який зберігається у таємниці фірмою-виробником.
Більше того – з’явилися суспільно-політичні і релігійні діячі, які говорять, що прийшов час дещо підправити канони, доктрини і тексти, є і те, що варто підчистити, оскільки це не відповідає загальним уявленням, становить дискомфорт і викликає негативні емоції у любителів «фаст-фуду», «коли» і напівфабрикатів.
Ось і доводиться сучасним богословам створювати на синтезаторі, з використанням комп’ютерних програм, на початку твору-варіації на класичну тему ефект шуму океанічного прибою, а наприкінці - додавати звуки дощу, який крапає на землю. А ще чути ударники й іноді – навіть електрогитару. І все це – заради того, щоб один із багатьох зацікавився класичним джерелом-твором і міг збагнути те, що ніколи не розкриє жодна сучасна композиція на визначену тему. Адже класика – це не тільки твори, але й особливий спосіб життя, побуту і бачення світу.
А іще варіації потрібні для того, аби довести доцільність збереження старовинних творів у тому виді, як вони є, щоб не нищити нот і акордів, що не сприймаються сучасною публікою, яка звикла до блиску світломузики, гуркоту барабанів і реву електрогітар.
Теги:
