25 січня 2013 року відбувся диспут між православним богословом Юрієм Чорноморцем та католицьким теологом Андрієм Баумейстером щодо спадщини Томи Аквінського в контексті сучасного філософського і релігійного мислення.

Диспут «Фома Аквинский: pro et contra» з точки зору сучасної теології

Як і було оголошено у програмі, обидва доповідачі почергово відповідали на три головні запитання для диспуту, сперечалися між собою, а опісля – відповідали на запитання присутніх. Але за всієї зрозумілості форми диспуту, зміст його відразу вражав глибиною богословського мислення обох теологів.

Юрій Павлович Чорноморець виступав першим і задав декілька аксіоматичних постулатів для міркування про актуальність Томи Аквінського для сучасної теології. Традиційно все розпочалось із двох напрямів побудови дискурсу: ідеального Платонівського та реалістичного Аристотелівського.

Сучасна форма ідеалізму, у якій він єдино можливий в часи постмодерну – це феноменологія. Адже лише феноменологічний різновид ідеалізму витримує тотальну критику сучасних філософів. Феноменологія намагається представити дійсність як очевидний смисл, показуючи явленість цього смислу тут і тепер, для нас, під час живого досвіду споглядання, переживання, осмислення. До цього живого інтуїтивного (тобто – безпосередньо та з очевидність данного) смислу апелював Юрій Чорноморець. Схоплення понад-матеріального смислу особливо можливе там, де існує надприродня явленість релігійного – наприклад, під час Євхаристії. Інтуїтивне пізнання виявляє під час євхаристійного досвіду універсальні, необхідні істини – і саме до них можна і потрібно апелювати в теологічному дискурсі. Протягом усієї дискусії проф. Юрій Чорноморець постійно повторював даний постулат як корелюючий усі подальші і теологічні, і філософські побудови та міркування. На думку Юрія Чорноморця, теологія, як і філософія, має знову та знову починатися із  феноменологічного заклику Едмунда Гуссерля: «Дивись і описуй»! Дивися осмислено, розумом, із глибини релігійного досвіду церкви, громади. Описуй, запозичуючи мову в традиції, не абсолютизуючи її, не творячи із власної теологічної мови чи системи «кумира», «ідола», який би замінив Живого Бога Церкви, Господа історії та традиції. Релігійна інтуїція стає ключем до Трансцендетного Буття, Смислу та Життя, якими власне і є Бог. Святоотцівські тлумачення живого Бога, розвинуті блаженним Августином та святим Максимом Сповідником, наново воскресали в тезах Юрія Чорноморця. При цьому Бог та досвід Його пізнання представили такими, що зумовлювали не лише релігійність, але і весь світогляд людини, утверджували не лише теологію, але і філософію. Сучасні феноменологи та представники Радикальної Ортодоксії не розглядають теологічний та філософський дискурси як щось позиційно та радикально різне, протиставне чи поглинаюче одне інше. Сама Радикальна Ортодоксія розглядає будь-який дискурс, який претендує на універсальність,  як теологічний. Саме тому, на думку проф. Юрія Чорноморця, теологія стає універсальною Поетикою (з великої літери), яка покликана описати: Бога, Одкровення, людину та світ. Ця поетика схоплює задум Найпершого Поета, яким є Бог, що творив всесвіт, людину, історію, церкву. Не випадковою, поезія та поезіс (творіння) на грецькій мові співпадають. Раціоналізація понять, які виникають в богослов'ї із літургійних гімнів та споглядань, має власні межі. Теологічні поняття та концепції мають застосування в церкві внаслідок згоди церкви як комунікативної спільноти, а не через перемогу в схоластичних дебатах якоїсь однієї раціональної системи.

Інтуїтивно я схопив, що антиметафізичний та антисхоластичний дискурсивний потенціал феноменологічної герменевтики дає більші простори для нових запитань та відповідей, аніж томістична методологія синтези теології та філософії як «хазяйки» та «служанки».

Диспут «Фома Аквинский: pro et contra» з точки зору сучасної теології

Виступ Андрія Олеговича Баумейстера завжди йшов за виступом його православного друга та університетського одногрупника Ю.П. Чорноморця. Він, як один з найкращих знавців християнської схоластики, відповідав на поставлене модератором питання та на ряд питань проф. Чорноморця. Гадаю, це була одна з причин того, що Андрій Олегович від самого початку не побудував цілісної системи своєї апології Томи Аквінського. Але йому вдалося продемонструвати практичний потенціал томізму: корелятивна модель тогочасної теології, філософії та науки, а також раціоналістична заангажованість томізму до діалогу з сучасною філософією та наукою. Правда, із всієї сучасної філософії до діалогу із томізмом виявилася придатною лише найбільш інструментальна та далека від питань духовності аналітична філософія.

«Працювати у дусі святого Томи означає бути спадкоємцем та примножувачем християнської традиції», – це головна методологічна настанова сучасникам, в якій А.О. Баумейстер бачить справжнє оновлення та можливість до діалогу зі світом теології у XXI сторіччі. Але якщо працювати в дусі св. Томи означає уподібнюватися аналітичній філософії, то особливих перспектив для теології власне не проглядається.

Радикальну Ортодоксію та подібний поетичний дискурс у теологічній чи то філософській думці Андрій Олегович вважає неправомірною модернізацією християнства. На думку А.О.Баумейстера, відповідати на постмодерн як такий немає потреби, оскільки його вже не існує. Ми уже живемо в умовах після постмодерну. Адже один з постулатів критики схоластичного раціоналізму – цілісна критика метанарративу – неможлива як така. Оскільки людина завжди живе у певній традиції особистих смислових конотацій. Тому сьогодні найбільш адекватною та необхідною є реконструкція метафізики Томи Аквінського. Але чому саме томізм чи аналітична філософія дієві після смерті постмодерну – не зрозуміло. Якщо через повернення до традиції – то тоді мала б звучати апологія герменевтики. Але її як метод захищав Юрій Чорноморець. Андрій Баумейстер фактично повторював гасла про необхідність для інтелігентної людини та представника християнської традиції користуватися елементарною логічною раціональністю томізму та аналітичної філософії, за допомогою здорової та простої логіки тлумачити всі християнські поняття, визначати правильність чи неправильність філософських концепцій. Цікаво, що сучасна наука – як в області природничій, так і гуманітарній, і навіть у логічній! – відкрила багато парадоксального – особливо за останні сто років. Чому логікою маємо перевіряти теологічні чи філософські концепції, якщо теорія Ейнштайна чи квантова фізика – істині, але поза межами цієї логіки. Невже всі логічні схеми мають чомусь почати знову працювати?

Юрій Чорноморець пропонував теологічний реалізм, весь час намагаючись повернутися до самого Бога, до його явлення у літургії. При виборі між самою складною дійсністю та несуперечливими логічними поняттями про неї, проф. Чорноморець вибирав дійсність. Він фактично наголошував на пріоритеті «логіки воплочення» над «логікою розширення понять». Якщо теологічні поняття стають важливішими за саму дійсність Бога, яка нібито не пізнається навіть у Євхаристії та спогляданні святих – то це і є томістичне метафізичне конструювання умоглядних ідолів. Таким чином, Юрій Чорноморець, постійно наголошував на необхідності укорінювати теологічні поняття у досвіді євхаристійного переживання Бога, корегувати ці поняття відповідно до думки та досвіду церкви.

Андрій Олегович же більше переймається ідейним ростом та оновленням теології як структурно дискурсивної дисципліни, вищої форми метафізики. Саме тому, на його думку, і стає можливою академічна теологія, бо їй притаманне метафізичне ядро. На думку Андрія Олеговича теологія і може бути виключно метафізикою, оскільки поетичну риторику ніхто не сприймає. Ба, вона є не більше, аніж прикрасою християнській традиції. Але чому на його думку неможлива феноменологічна теологія – Андрій Баумейстер так і не пояснив.

Диспут «Фома Аквинский: pro et contra» з точки зору сучасної теології

Формат диспуту жорстко протиставляв «поетичний» підхід Юрія Чорноморця та «метафізичний» Андрія Баумейстера. Але чи існує в межах теології місце, в якому б сходилися споглядання Чорноморця та роздуми Баумейстера? Думаю, що таким місцем є соціальна доктрина Церкви. Вчення церкви про соціальне життя людини, про чесноти та закони, про солідарність та права людини як образу Божого – все це прямо витікає як із феноменології євхаристійного життя, так із томістиного вчення про людську природу. Постає лише питання – який шлях до соціального вчення більш прийнятний для сучасною людини? Здавалось би, час торжества науки та технології мав би вказувати на томістичну раціональність. Але чи можлива ціннісна ідеальна (метафізична) схема, яка дасть необхідний потенціал для розвитку теологічної думки?! В дійсності ми є свідками зневіри сучасної людини щодо будь-яких позачуттєвих цінностей. І очікування «нового міфу» (за Ю. Габермасом) радше є поетико-інтуїтивним, аніж метафізично-дискурсивним. А тому прийняття соціального вчення Церкви скоріше відбуватиметься шляхом не дискурсивного переконання, а інтуїтивного наверненням – як і прийняття самого церковного способу існування (Дж. Сміт).

Про методологічний потенціал томізму та Радикальної Ортодоксії  для соціальної доктрини Церкви хотілося б спів-поміркувати на наступному диспуті київських майстрів теологічної та філософської думки. Підходи до моральної теології, до соціального вчення християнства в новому тисячолітті – це те, що могло б об’єднати православний феноменологічний інтуїтивізм та католицький логіцизм.

Фото Дух і Літера

Теги: