Віпасана – це форма буддиської медитації, яка вчить як бути тут і зараз, як споглядати, а потім і контролювати потік думок. Власним досвідом знайомства з цією технікою й хочу поділитися. Відразу скажу, що для психіки – це "важка артилерія", витримати навчання якій здатен далеко не кожен, але ефективність її – поза всяким сумнівом, принаймні у варіанті, з яким довелося познайомитися. Віпасану ще називають "хірургічною операцією на розумі". І недаремно.

Техніка віпасани, або ж віпашьяни, використовується у різних школах буддизму, мені пощастило познайомитися з нею у тій формі, що викладає С.Н.Гоенка (бірманська традиція Тхеравади). Відразу скажу, що сам Гоенка всіляко уникає асоціювання цієї практики хоч з буддизмом, хоч з "релігією" взагалі – настільки це слово себе скомпрометувало.

В Україні віпасані вчать на десятиденних курсах. Курс чітко можна поділити на три частини:

Перші три дні – свого роду адаптаційний етап: знайомство з простором, який організовано безпечно і, наскільки можливо, комфортно для студентів. Під час цього етапу відбувається "нове знайомство" з тілом, розвивається початкова концентрація і відбувається "зтоншання" Розуму (по-рос. "ум" або укр. "розмисел" -- хоча і те й інше не зовсім точний переклад цієї категорії у східній, зокрема бірманській традиції). Щоб цього досягти, довести сприйняття до стану, коли воно здатне помічати те, що зазвичай ігнорує, і розвинути зосередженість, вчать цілком традиційній буддиській вправі анапанасаті: потрібно просто спостерігати за тим, як повітря заходить в ніс, а потім виходить. І намагатися не відволікатися на думки, які виникають і відволікають увагу. Чутливість в процесі зростає – у певний момент до мене торкнувся комар -- у буденному стані я б цього навіть не помітив, в "загостреному" ж віпасаною стані чітко розрізнив окремо дотики лапок і крилець. На певному етапі почав відчувати "удар" по ніздрях повітря, яке виходить і заходить. Зростає концентрація і студент знайомиться з першими шоками (для кого це новий досвід) заглиблення в себе, буття наодинці з собою. Більшість з тих, хто "не витримує", їдуть з віпасани на третій-четвертий день. Це -- пік фізичного і, для багатьох, емоційного дискомфорту під час курсу.

Медитації займають близько 11 годин щодня. Виконуються в сидячих позах з прямою спиною, і в перші дні ноги дуже болять навіть у досвідчених йогів-медитаторів. Що переживають медитатори недосвідчені чи люди, які туди випадково потрапили (бувають і такі), важко навіть уявити, але в середньому з курсу в 150 осіб тікає десь п'ятеро, попри те, що і перед самим курсом і перед записом на нього неодноразово попереджають про жорсткі і болісні відчуття, а студенти підтверджують свою готовність до цього.

АСКЕЗА І СЕНСОРНА ДЕПРИВАЦІЯ

Ефективності практики допомагає часткова сенсорна депривація: студенти дотримуються "шляхетної тиші: ніякого спілкування протягом дев'яти днів, ніяких тілесних контактів і повна ахімса – утримання від вбивств тварин – навіть комарів. Студенти зобов'язуються утримуватися протягом курсу від будь-якої сексуальної активності, вживання алкоголю, наркотиків, тютюну, невегетаріанської їжі. Дехто, до речі, після віпасани кидає палити.

ТЕХНІКА ВІПАСАНИ

Після перших трьох днів починається власне віпасана – техніка відслідковування відчуттів на поверхні тіла, на "просуненіших" щабелях -- і всередині тіла та тілесних реакцій на різні стани психіки. Техніка дуже цікава і вже за кілька днів учасники курсу знаходяться в тому, що різноманітні "психонавти" називають зміненими станами свідомості. У процесі практики взнаєш, наскільки погано контролюєш своїм думки і скільки мисленнєвих і емоційних процесів відбувається в людській істоті постійно майже незалежно від її волі . – На поверхню психіки підіймаються маси забутого "контенту", який чимось приємним чи неприємним "запав у душу". Хтось замість медитування ловить себе на тому, що вже з півгодини передивляється кадр за кадром "Віднесених вітром". Комусь може здатися, що він "чує голоси", так сталося з колегою, який почув явний голос і, злякавшись, що починається шизофренія, побіг до інструктора, який сказав лише: "Заспокойся, дихай і спостерігай". Наступного дня колега відчув, що буквально відривається від землі, як індійські йоги. І знову інструкція була та ж сама: не відволікайся, зосередься. Наша психіка за незвичайних умов може викидати цікаві "коники", включно зі змінами сприйняття фізики. Як тут не згадати старий дзенський жарт – хто ж все-таки господар у твоїй голові?

Після кількох днів вводиться додаткове обмеження – тепер протягом трьох одногодинних медитацій щодня бажано не ворушитися.

Мета цього "знущання" – виробити зосередження і навчитися відчувати поверхню свого тіла – там, виявляється, увесь час є якісь відчуття – жар, лоскіт, холод, натягнення, німіння... В ідеалі треба навчитися увесь час відчувати всю поверхню тіла, при цьому дуже важливо не привʼязуватися до приємних відчуттів і не виробляти відторгнення щодо "негативних".

МЕТТА, ПРИСВЯЧЕННЯ ЗАСЛУГ

Третя фаза курсу: метта-медитація -- цілком традиційна буддиська практика "присвячення/передавання" заслуг, які утворилися через здійснення духовної практики", усім іншим живим істотам, що є надзвичайно важливим з точки зору сотеріології буддизму. Наступного дня після "передачі" практики метта-медитації знімається аскеза на розмови -- і студенти починають "повертатися в буденну реальність".

В Україні навчання віпасані організоване досить бюджетно і аскетично. Суто моя думка – це й на краще: аскеза сприяє зосередженості і вихованню рішучості. Однак для декого з учасників незвичний побут стає важкою проблемою чи навіть випробуванням: підйом на медитацію о четвертій ранку, гаряча вода за розкладом, ранковий холод, після обіду о 12.00 фактично вже нічого не їси. Я готувався до віпасани майже рік: щодня висиджував годинні медитації на колінах не змінюючи пози. Перед проходженням курсу вже міг сидіти півтори години, і це дуже допомогло, як і практика ранкових обливань. Навмисно обрав найхолодніший (середина жовтня) курс, але холод не був проблемою: навпаки – стимулював до концентрації і роботи над собою: холод і навіть нежить та дивна, явно психосоматичного походження, "температура", яка почалася десь на четвертий, а закінчилася так само несподівано як з'явилася, на пʼятий-шостий день, – сприймалися як органічна частина процесу навчання.

Розумію, що одна справа читати про це, зовсім інше -- безпосередній досвід. Реальна практика релігії дуже відрізняється від того, яким це все видається при прочитанні книжок про буддизм і тренування розуму.

Як виявилося, краще дотримуватися рекомендованих дисциплінарних обмежень, хоча вони спершу видавалися дивними – наприклад, заборона на йогічні вправи, чи на записування того, що з тобою відбувається.

Коли так багато медитуєш, на найбанальніші подразники іноді виникають абсолютно дивні реакції. У кімнаті зі мною жив хлопчина років вісімнадцяти, який дуже старанно медитував. Медитував навіть у ті короткі проміжки, коли можна було просто полежати. І от він зник. Наступного дня один з "служителів" курсу приносить записку (розмовляти не можна) "из палаты номер семь исчез пациент, мальчик в очках. О пациенте не беспокойтесь, как и об обогревателеон сломался". І я, і мій сусід – дредастий білорус, прочитавши записку, починаємо нестримно сміятися – тишу порушувати не можна, але ми не можемо спинитися протягом кількох годин – навіть під час медитацій, коли треба спостерігати за собою. "Ісчез пацієнт" знов і знов вилазить на поверхню, провокуючи нові й нові напади сміху.

У процесі практики відбувається "перепрограмування" себе – біль в колінах поступово перетворюється з болю, від якого, як сказав один зі студентів, "хочеться вити", у просто одне з "відчуттів" тіла, і можна навчитися не виробляти стосовно нього ніякого відторгнення "в голові" -- біль в якомусь сенсі перестає бути болем, якщо навчитися його спостерігати без ментального реагування. Окрім цього в ментальний фокус потрапляє багато джерел болю подавленого, призабутого, зазвичай непомітного болю, який, однак, увесь час з тобою і не дуже помітно впливає на психічний стан. Віпасана вчить прийомам, як з такими травмами працювати.

БУДДИСЬКА ЕПІСТЕМОЛОГІЯ

Буддиський підхід -- як науковий: ніяких доктрин не треба сприймати на віру, поки не познайомишся з ними у власному досвіді. У цьому одна з принад буддизму порівняно з "релігіями откровення" – треба просто спостерігати за собою і не обов'язково вірити в історичну реальність Будди чи когось з бодхісатв. Сам Гоенка називає віпасану "досвідною науковою практикою, за допомогою якої ми можемо спостерігати мінливу природу тіла й розуму на найглибшому рівні і сягнути глибокого розуміння, яке веде до справді щасливого і мирного життя".

Загалом курс віпасани, на мій погляд, може бути корисним вже хоча б тим, що дає можливість спробувати "приміряти на себе" чернечий спосіб життя протягом десяти днів, а сама практика відкриває очі на те, наскільки мало ми контролюємо свій Розум, показує перші кроки, щоб навчитися цьому мистецтву, і водночас відкриває цілу реальність, яку в швидкому ритмі сучасного життя ніколи не помічаєш і навіть не уявляєш, що вона тут, зовсім поруч.

ОРГАНІЗАЦІЯ НА ЗАСАДАХ "ДУХОВНОЇ ЕКОНОМІКИ"

Що іще приємно: організація навчання побудована на засадах "духовної економіки" – кожен жертвує стільки грошей, скільки вважає за потрібне, чи не жертвує взагалі. Особливого тиску в цьому питанні я не помітив – на відміну від деяких, наприклад, християнських та індуїських храмів, де вирішення "фінансового питання" іноді перетворюється в "збивання грошей". Люди, які прибирають і готують на кухні, як і адміністратори також не отримують за це ніяких грошей. Система навчання Гоенки огранізована так, щоб усунути будь-яку можливість комерційної зацікавленості учасників на кожному з рівнів. Кількість пожертв, які залишає один курс, йдуть на організацію наступного: виходить так, що за твоє навчання хтось заплатив наперед і ти маєш можливість сплатити (чи не сплачувати) можливість майбутнього навчання практиці ще когось.

Цікаві й деякі соціальні наслідки втілення цієї методи: віпасану спробували як пілотні проекти в багатьох тюрмах Індії та США; практика показала високу ефективність у справі реінтеграції ув'язнених до соціуму та зниження рецидивізму.

Малюнок: meditation-portal.com

Теги: