«Ввесь світ лежить у злі» – 2000 р. тому цю жахливу правду духовно-морального занепаду всього людства констатував св. ап. і євангелист Іван у своєму Першому соборному посланні, яке написав 30 років потому, як на землі уже не було Спасителя. (Правда, Ісус завжди був зі своїми апостолами, учнями і послідовниками, як обіцяв їм і запевнив їх, кажучи: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку». Він їх благословляв і на кожному кроці в усьому допомагав, бо вони продовжили проповідь Його спасенної науки. Тому місія християн – це місія Христа).

Та чи можемо ми сьогодні через два тисячоліття після Христа говорити про прогрес цієї місії?

Так, можемо констатувати факт про більше як два мільярди і двісті мільйонів послідовників Ісуса. Але хто ствердить, що весь світ у злі вже не лежить? Або не лежить хоча б ця майже третина людства.

На превеликий жаль, не можемо це ствердити. А навпаки, все частіше дізнаємося з різних ЗМІ (правда, чомусь рідше з церковних?) про катастрофічний стан духовно-морального життя в цілому світі, і серед християн. А чому?

«Покайтеся…», – почав у пустині Юдейській свою проповідь св. Іван Хреститель. Він нещадно і нелицемірно картав гріхи всіх юдеїв і навіть самого царя Ірода. Закликав очиститися хрещенням у водах Йордану і приносити гідні плоди покаяння.

І Спаситель світу почав свою проповідь закликом до покаяння, яке за Його наукою є шляхом істинного переродження і переображення – тобто дорогою спасіння.

І тільки на цій дорозі можливе реальне переображення людини, суспільства, держави і всього людства.

Найкращим прикладом такого переображення силою і діянням Святого Духа була перша Єрусалимська парафія. Як свідчить книга Діянь святих апостолів, «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне».

«Одне серце й одна душа», – це найважливіші ознаки воістину спасенної громади послідовників Христа. Власне, в перші віки і були такими стосунки між християнами. Навіть нещадні і жорстокі гонителі послідовників Ісуса були вражені такими взаємовідносинами і говорили: «Ви подивіться, яка чиста, щира і жертовна любов між християнами!».

А що сьогодні про наші громади і взаємовідносини між нашими вірянами могли б сказати (чи кажуть) не християни?

Одного разу запитував вірянку маленької громади з кількох сімей села, в якому є велика громада іншої Церкви, про взаємовідносини між своїми, чи вони щиріші, добріші, жертовніші і в більшій любові, як громади іншої Церкви?

– Зовсім не кращі.

– А чому?

– Не знаю. І заздрість, і зверхність, і фальшування, і недружелюбність є між нами.

– То що ж вам дає ця належність до вашої Церкви?

– Не знаю…

Оце  і вся відповідь.

Пригадую свої студентські роки в м. Ленінграді. Там була одна парафія, про яку ходили вражаючі чутки. Щоби переконатися в їх правдивості, я відвідав богослужіння цієї громади. Після відправи священик вийшов до народу і зачитав з листа імена всіх, кого з різних причин не було у храмі. Хтось був хворий, хтось у вимушеній поїздці по роботі і т. д. Він попросив відвідати хворих. Бажаючих було забагато, тому вони самі між собою вирішили хто це зробить. А потім за столом у відповідній кімнаті знову були читання Св. Письма і відкриті обговорення взаємовідносин вірних громади. Тут викривалися до найменших дрібниць нечесність, лицемірство, лукавство, дволичність, всякі фальшування і строго критикувалися. Винуватці признавалися і щиро перепрошували. Оце дійсно громада, як правдива християнська родина, в якій всі переживають і вболівають один за одного і намагаються всім допомогти. Бо як говорить мудрість духовного життя: «Святість не може мати спокою там, де є гріх, і любов не може мати спокою там, де є скорбота».

Дивно, бо ж служителями і вірянами вичитуються молитовні правила, дотримуються пости, виголошуються проповіді, проводяться реколекції, місії, прощі, подаються катехизмові науки, а що ж міняється в нас на краще?! Очевидно немає, або недостатньо, головного: постійної, важкої  боротьби з гріхом і злом у собі, намагання переродитися, перемінитися і переобразитися.

«Я – світло світу!», – сказав Христос і явив себе на Фаворі у сяйві Божественного світла.

«Ви – світло світу!», – мовив Він до своїх учнів і цим самим закликав їх і всіх їхніх послідовників, тобто і нас, очистити своє серце від духовного бруду, щоби тоді засяяти Божественним світлом.

Церковна історія знає такі чудесні випадки. Ось один із них, пов’язаний зі св. Сисоєм Великим. З Патерика дізнаємося, що за свою смиренномудрість він отримав від Бога дар навіть воскрешати з мертвих. А було це так. Один мирянин зі своїм малолітнім сином відправився на Антонієву гору до авви Сисоя за благословенням. В дорозі син захворів і помер. Батько з вірою поніс його до старця. Увійшовши в келію преподобного, він впав йому до ніг, положивши поряд сина ніби живого, очікуючи молитви і благословення. Старець звершив молитву і благословив. Батько вийшов з келії сам, а мертвий син лежав, ніби очікував особистого благословення. Святий не зауважив, що хлопчик був мертвий і, вважаючи, що чекає його благословення, мовив йому:

– Встань, дитино, і йди.

Мертвий враз воскрес і пішов слідом за батьком.

Тоді той чоловік, побачивши свого сина живим, повернувся з ним до старця і, поклонившись йому, подякував. Старець зрозумів, що воскресив померлого і дуже засмутився, бо не бажав для себе слави чудотворця і строго заборонив батькові хоч кому-небудь розповісти про те, що сталося, аж до його (старця) смерті.

Ось це і є істинно спасенна смиренномудрість, яка найбільшою мірою свідчить про переображення.

60 років у молитвах і строгому пості Сисой провів у пустині. А коли помирав, то його учні бачили обличчя старця, яке світилося ясніше сонця. Помираючи молився і просив Господа ще хоч трохи пожити для покаяння.

 – Чи тобі отче каятися? – здивовано питали старця учні.

 – Не знаю, чи хоч положив я початок своєму покаянню, – відповідав святий.

Дар воскрешати, світло переображення і твердження «не знаю, чи положив початок своєму покаянню» – це явне свідчення святої людини. А яке наше світло? Які наші заслужені дари?

Так, ми грішні! Але чи боремось ми з гріхом в собі? Зовсім недостатньо просто вірити, надіятися, молитися, постити і приймати Святі Тайни. Необхідно всіма душевними і фізичними силами змагати до переображення, яке обов’язково настане зразу ж, коли очистимо своє серце від гріховного бруду і зла. І якщо б цей подвиг духовного життя, до якого кличе всіх нас наш Господь, наша віра і звання послідовників Ісуса, звершили якомога більше християн, то ми найбільшою мірою допомогли б нашому суспільству, народу, державі та й всьому людству звільнитись від рабства гріха і зла. І тільки тоді між нами запанує чесність, справедливість, злагода, добро, мир і любов. Нехай в цьому допоможе всім нам Господь.

Михайло Мельник, священик

Фото livejournal.com

Теги: