Хвороба - то професійний злодій. Легально чи нелегально потрапляючи у організм людини, вона часто робить свої чорні справи під чужим іменем. Лікарю, як детективу, необхідно мати неабиякий хист та арсенал професійного обладнання, аби натрапити на слід підступної стерви-недуги та чітко діагностувати, де вона знаходиться, щоб швидко її знищити. Але яка може бути діагностична апаратура у глибокій українській провінції і звідки тут взяти спеціалістів, які в ній розуміються?

Однієї ночі та жінка ледь не вмерла від приступу ріжучої болі. Її завезли у обласну лікарню. Виявляється, що у жовчному міхурі накопичився гній. Операція з його видалення та очистки організму тривала більше п'яти годин. По закінченню лікар сказав: "Дякуйте Богу! Це якесь чудо, що вона вижила! Ніколи б не взявся за такий запущений випадок, якби мене не попрохала людина, з якою я колись навчався".

Ми всі живемо в країні чудес. В нас все вирішується "по знайомству". Ми всі ходимо під Богом. Якби не чудесний збіг обставин і у пацієнтки не знайшлося "зв'язків", її напевно вже не було б з нами.

Перш ніж лягти у лікарню та жінка сповідалась і причащалась. Вона робила все від неї залежне, щоб в разі чого душа була спокійна: "Господи я все зробила, що могла у всі монастирі подала. Тепер Твоя черга діяти!".

Останне, що залишалося в таких випадаках зробити, то це пособоруватися, аби стерлися з глибин душі ті прогріхи, про які люди вже давно не пам'ятають.

Після операції вона попрохала привести "канонічного" батюшку з МП,  щоб він її пособорував.

У одній палаті з нею лежало ще декілька хворих пацієнток. Коли прийшов священик, всі присутні, навіть ті, хто й в Бога не вірував і не пам'ятав, чи взагалі був хрещений, та де й ким повінчаний, відразу виявили палке бажання взяти участь у таїнстві. Кожна людина хапається за соломину, борючись за своє життя.  Батюшка пособорував усіх бажаючих: "Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину..." (Ін 6, 35-36).

По звершенню таїнства він на хвилинку затримався, щоб сказати декілька слів про те, що Господь дарує людині велику втіху і душевне зцілення в таїнстві Причастя.  

Одна з хворих жінок, які лежали в тій палаті, вже тривалий час мучилась з камінням у жовчному міхурі. Попри те, що лікарі докладали усіх зусиль, а рідні винесли у лікарню всі можливі й неможливі гроші,  камені вперто не виходили з жовчного.

Операцію не можна було робити через важкий стан її здоров'я. Але вже за годину після соборування  каміння вийшло саме собою. В той самий день її виписали.

Навряд чи жінка усвідомлювала, що під час цього таїнства прощаються її забуті гріхи. В церкву вона майже не ходила і взагалі не розуміла, для чого священик нескінчену кількість раз помазує її єлеєм.

Вона не шукала істини, і не запитувала, з якого патріархату той священик. Їй просто хотілось, щоб трішки менше боліло тіло і на душі стало спокійніше від переживань за дітей, на плечі яких лягло її здоров'я.

Не буду стверджувати, але якби на місці того батюшки був, наприклад, такий самий уважний до людей уніатський священик, то напевно Господь так само проявив би милість до знедоленої людини: "Якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього" (Мф 7, 11).

Після всього переболеного і перемученого вона вже перестала вірити в свої сили і можливості медицини. У цю тріщинку сумнівів та вагань, яка утворилась в закам'янілій від гордині душі людини проникло сім'я доброго слова Божого, по-людськи сказаного простим священиком та зрошеного Христовими Тайнами.

Виписавшись  з лікарні, жінка не поїхала відразу до дому. Вона залишилась у палаті ще на один день в очікуванні, батюшки зі Святими Дарами. Зустрівши у священику, який її причащав, чуйність та доброту, жінка повірила, що у Чаші Тіло і Плоть Христові.

Віра батюшки в людину прямо поропорційна довірі цієї людини до Бога. Батюшка не сліпий провідник божественної благодаті,  а така людина, від одного слова якого залежить дуже багато.

В батюшці милість того Бога, якого ми у тяжкі хвилини свого життя уявляємо сраведливим і байдужим до нас Суддею, стає якимось материнським співчуттям до людини і ми віримо що Бог - Отець, і що все болюче потрібно просто пережити, як гірку але цілючу  пігулку.

Кажуть, що батюшку необхідно благоговійно почитати, не дивлячись на його гріхи, тому що на ньому велика благодать.

Для священика то велика спокуса подумати: "Я не такий як всі інші, мені все одно все проститься, в мене благодаті більше, значить, мені дозволено трішки більше ніж іншим".
Нерозкаянний судія в рясі - страшна пародія на Бога: "Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!" (Мф 23, 3).  Благодать не може покрити свідоме невігластво, священний сан не може оправдати відвертого свинства.

Батюшка, звершуючи таїнство,  може просто вірити, що Сам Бог знає, як вплинути на людину, до якої його Промислом Божим покликано саме сьогодні. Однак це лиш половина справи. Він може надіятись, що Господь скористається тим досвідом чи знаннями, які він здобув своєю працею, аби допомогти нужденній людині, до якої він вже сам від себе звертається: "Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!"(Лк 6, 45).

Батюшку з простим і добрим серцем вистачить на всіх, і його будуть шукати наче Господа Бога. Батюшка не може сотворити чуда. Сам Господь не міг допомогти всім тим людям, які були навколо Нього: "Встань, іди: віра твоя спасла тебе". (Лк 17, 19).

Коли людина таки встає від того, що хтось за неї помолився, то це явне чудо сприймається як звичайна річ: "Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!" (Лк. 17.10).

Практична людина, почувши про те, що після соборування хтось зцілився, відразу запитає: "Де знайти цього священика, дайте його визитівку?". Подивіться на стовпи, паркани та дошки об'яв і ви побачите багато реклами "прозорливих батюшок": "Поїздки до о. Олександра в с. Катюжанку. Зцілює від раку, алкоголізму....". "Монах о.Василій. Вимолює і хрестить абортованих дітей та позбавляє від родових проклять...". Весь спектр "духовних послуг" до вашої уваги! Ніяка із земних установ не зможе заборонити цим і подібним до них спритникам в рясах дискредитувати Церкву Христову, тому що у них "зв'язки" і "свої люди" серед єпископату.

Але якщо ви, випадково почуєте про доброго батюшку, який з любов'ю ставиться до людей, і подумаєте "Господи, ото було б щастя зустріти таку людину!", то Господь обов'язково влаштує вам таку зустріч тоді, коли не чекаєте - і там, де не сподіваєтесь. В хороших священиків немає визитівок і реклами, тому що вони її не потребують. Усі, хто щиро йде до Бога і шукає Його святої волі, знають де вони живуть.

Потрапляючи в лікарню, ми прагнемо, щоб нас лікував хороший лікар; йдучи у храм, надіємось, що посповідаємось у досвіченого батюшки, який дасть нам якусь мудру пораду, розумно відповість на запитання та ще й втішить душу... Водночас своїх дітей ми влаштовуєм за хабарі у медінститути. Проштовхуємо своїх синів-лобуряк у семінарії "по блату". Потім ми платимо за медиків-неуків гроші, щоб вони здали екзамени і отримали доступ до наших тіл. Відкупляємо від "вильоту" із духовного закладу за аморальну поведінку семінаристів, яким після закінчення навчання будемо  довіряти свої душі.

Всі ми, за що б не взялись, хочемо мати справу з доброю людиною. Коли потрапляємо в лікарню, то натхненно молимось: "Господи, хоч би не потрапити на операційний стіл до свого сина і не дай Бог, щоб після того мене  прийшов сповідати мій внук!".

Денис Таргонський

Фото Facebook


Теги: