Методи управління ідентичні колишньому КДБ при Радянському Союзі: спочатку тебе залякують, потім обдаровують, збирають компромати, тримають на гачку, підставляють тебе і змушують підставляти інших, відбирають свободу, цілковито здушують, заставляють постійно проходити порочне коло КДБ-процедур. Єпископат ставиться до підлеглих священиків на приходах лишень як до тих, хто виконує накази, нівелюється зміст священства і все життя єпархій йде за правилом: «Єпископ завжди правий, а якщо він не правий, то дивись пункт перший». Чи можливо щось змінити? «З Богом все можливо» (Лк. 18, 27)! Йти до Бога ми можемо не «хрестоходовою» епопеєю, в якій буяє «клікушество», не тим, що постійно нам нагадують про «гоніння», не тим, що зайняті примноженням єпископів і приниженням «звичайного» священства, не синодальними рішеннями про ідентифікаційні коди – не коди. Потрібна звичайна місіонерська робота, а не бюрократія. Мовчанням зраджується Бог.

Рівно рік тому я був призначений настоятелем сільської церкви в Миронівському благочинні Білоцерківської єпархії УПЦ. Благочинний району заборонив мені проводити кадрові зміни, перевибирати, робити нові призначення. Рік виявився нелегким, тому що хотілось зробити для Бога і для людей якомога більше. За рік служіння позитивного було зроблено чимало, але було складно працювати із старостою церкви, на всі ініціативи була одна відповідь: «на наш вік і цього, що є, хватить, а там хай молоді щось роблять». Відразу ми провели акцію «Зошит — школярикові», допомогли дітям з малозабезпечених сімей зібратися до школи, організували недільну школу, з активом приходу відвідували стареньких в будинку престарілих. Я шанобливо відносився до людей і всіх був радий бачити в церкві. Звісно, що прихід сільський і це все було не масштабним, але все ж про нас неодноразово друкували в районній газеті і ми розміщували звіти про роботу на приході на сайті Білоцерківської єпархії.

Я був вдячний владиці Августину, що прийняв мене на прихід, бо до цього Київська Митрополія відреагувала на мої публікації таким чином, що задовольнила моє прохання про почислення за штат Київської єпархії, через рік після поданого прохання, просто визвавши мене в Митрополію і вручивши прохання про почислення за штат і можливість заборони в служінні, якщо я протягом трьох місяців не знайду собі прихід. Секретарі митрополії (по Києву та Київській області) в кабінеті мене гарно відчитали за написане і задовольнивши прохання через рік після подання, формально майже наклали на мене заборону, адже подітися мені не було куди і, звісно, після можливої консультації з секретаріатом Митрополії, будь-яке єпархіальне управління, де могла би бути священицька вакансія, навряд чи погодилось би взяти священика з сумнівним минулим «говорити в очі, як є». Але час іде і на новому приході я став розуміти, як це висловлювати свої переконання, тому що багато було «накручувань», також і за мою критику лінії Київської Митрополії.

Отже, я не цурався єпархіального життя і намагався брати участь у житті єпархії, ми першими запросили до себе з місіонерською літургією священика, що почав її проводити в нашій єпархії, і таке інше. Але яким було моє здивування, коли, як виявилось, вислухавши «бабські наговори» від анонімів, владика Августин зателефонував мені, спочатку відчитав мене для проформи, що я не беру слухавку, а потім сказав, що «всі на мене жаліються», але все те, про що він говорив, не містило нічого серйозного, на кшталт «мені казали, що людям не подобається, що Ви носите грецьке облаченіє» і кінець-кінцем популярне для нього щодо мене «забирайтеся, звідки ви приїхали», чи «от же, взяв на свою голову». Але, після повторного дзвінка від мене і пояснень, владика «змилувався» і прислав секретаря єпархії на парафіяльні збори зі словами-попередженням «моліться, щоб все було добре». На цих зборах, які відбулись на Стрітення Господнє, секретар єпархії прот. Михаїл Кобулєй, що їх очолив, вислухав звинувачення про те, що «просфори стали менші, але коштують так само» (я заказував більш якісні просфорки з Києво-Печерської Лаври), що я служу в грецьких облачєніях, що я з дітьми на недільній школі молюсь українською (в окремому приміщенні перед уроком), що я прочитав «прохідну» над покійником українською (у родичів «церковно-слов’янської прохідної» не виявилось), ще один закид був за гроші, мовляв моя матушка володіє церковною касою (на той час ми робили закупку на млинці, щоб зробити Масляну на Прощену Неділю і їздили з дружиною по продукти), що я начебто перервав Євхаристійний Канон, щоб зробити зауваження, хоча це було перед службою, коли староста після моїх прохань принести документацію принесла мені ксерокопію і видала ці документи за оригінал. Все це було спростовано, але секретар єпархії, який головував на зборах, і не думав стримувати людей (чотирьох чоловік), які в присутності зібраної громади (близько сорока чоловік, здається) проявляли неповагу до мене як до священика, говорили образливі слова, кричали в мою сторону і таке інше. Після невдалих звинувачень секретар єпархії «заспокоїв народ» і поїхав. Які були скарги на мою адресу, ніхто не озвучив і ніяких висновків ці збори не мали, не було регламенту і не вели запису цих зборів. Виявляється по факту, секретар єпархії прот. Михайло Кобулей та благочинний Миронівського району прот. Андрій Оленін «просто приїхали» поговорити. Але ця розмова мала негативні настрої і принизила мій авторитет як священика і пастиря.

Після тих подій все затихло, але в єпархіальному управлінні були іншої думки. 9-го липня в обідній час мені зателефонував благочинний і сказав, щоб завтра я був на зборах, приїздить владика на 14.00, будуть «розбирати мою ситуацію», але яка саме «ситуація», це було відомо тільки владиці, який не обговорював зі мною «претензії від людей, які спокушаються». Особисто я нікому не телефонував, але людей трохи прийшло, серед яких не було жодного, хто мене підтримав би, деяких людей я бачив уперше, деяких бачив декілька разів і «+» та сама партія «проти», яка збільшилась на декілька чоловік, які зрозуміли, що «пахне смаженим» і потрібно бути як усі. На збори приїхали керуючий Білоцерківською єпархією УПЦ митр. Августин (Маркевич), секретар єпархії прот. Михайло Кобулєй, керівник Адміністративного апарату єпархії прот. Валерій Яблонський, благочинний Мироніського благочиння прот. Андрій Оленін.

Я відразу отримав догану з занесенням в особову справу від владики, що престол тримаю не прикритий ковдрою зверху «проти пилюки, що осідає». Владика з самого початку дав зрозуміти, що вони приїхали, тому що люди «перестали ходити до церкви» і, з його слів, «він як архієрей краще допустить, щоб священик випив 100 грам, ніж коли людина перестане ходити до церкви через священика». Дали слово голові села, яка також змінила думку стовно мене (на попередніх зборах вона була цілком «за»), вона, за її словами, хотіла «вирішити проблему», але тим часом висловила занепокоєння моїми «останніми дописами у Фейсбуці». Проглянувши мою сторінку, голова адміністративної служби прот. Валерій Яблонський на зборах сказав, що сторінка має «майданівський характер», на що владика зауважив, що церква це єдине місце без політики і що о. Валерій Яблонський лише з благословення завів сторінку в Фейсбуці, оскільки це йому потрібно «за службовими обов’язками». Сам владика у Фейсбуці не зареєстрований і має позицію, що «Інтернет — це паркан».

Наприкінці зустрічі «знайшли рішення», про можливість якого мені було повідомлено благочинним в телефонній розмові під час повідомлення про збори, що священик з Миронівки (о. Валерій Паришкура) перейде сюди, а я піду туди «на підвищення» (другим священиком). Я вже це «підвищення» проходив і сказав, що я відмовляюсь, бо це дійсно було не по-людськи. Під час зборів владика Августин декілька раз звертався до мене в нешанобливій формі, звинуватив мою дружину, що вона не прийшла на збори, переходив на відкритий крик і після відмови погодитись на служіння в Миронівці потикав мені присягою перед носом і сказав, якщо я не слухаю – значить «заборона».

Після зборів і відповідного мого допису у Фейсбуці до обговорення підключились прот. Валерій Яблонський і прот. Андрій Оленін, де вони через фотографії «хати», в якій ми були змушені жити до цього, хотіли показати, як дбає про мене владика. Прот. Валерій Яблонський зробив такий допис: «Отче Олеже, чому Ви не спростовуєте інформацію про те, що Ви не в забороні. Вас призначено штатним священиком Свято-Михайлівського храму в м. Миронівці. Чому портали, які ще нажаль чомусь називаються Релігійною правдою, хоча їм би доречніше було називатися релігійною брехнею, викривляють факти щодо вчорашніх зборів? Шкода, що не велась відеозапис вчорашнього спілкування. Для тих хто не вірить про призначення о. Олега надаю скан Указу», а потім: «Отець Олег, хочу освіжити Вашу пам’ять про ті слова, які ви говорили під час складання ставленицької присяги та допиту перед хіротонією в пресвітера». А прот. Андрій Оленін додав: «Казали Владиці, коли він брав вас до себе: «Що він є якась мутна людина, він вам не потрібен», але владика добрим серцем пожалів. Про що зараз і жалію!».

Але, попри все, аудіозапис цих зборів був зроблений мною самим, про що я зазначив, і бездоказова дискусія після цього завершилась. Я здивований, як без моєї згоди і навіть всупереч моєму бажанню, «видали» мені «Указ» на моїй сторінці у Фейсбуці, чому саме представники церковної адміністрації почали спілкуватися зі мною винятково через обговорення моєї особистості в мережі Інтернет, чому таким нагальним чином були зібрані збори і чому владика Августин не спілкувався зовсім зі мною з приводу «анонімних дзвінків», чому він, замість того, щоби підтримати священика, дав усім присутнім на зборах «зелене світло» для того, щоб поливали мене брудом, сам показав приклад криків, лайки стосовно мене у святому храмі. Я виклав ситуацію, як вона є, ніде в своїх словах я не видавав себе «мучеником за Томос», я просто хочу бути дійсно правдивим і вважаю, попри нещодавню «одноголосну» заяву архієреїв УПЦ, що наявний канонічний статус не достатній, щоби наша церква звершувала свою місію «саме тут і зараз». Зараз почнуться розмови про мою зраду, про мою «КПшність», але я лише священик і патріот, невже таким не місце в нашій церкві? Невже я не маю права публічно про це все писати, не отримавши в спину докір про «очищення церкви» від таких як я, невже бюрократична система управління в церкві є «достатньою» і «виправданою», невже «послушаніє» архієреям означає брати лише активну чи пасивну участь у маніпулюванні і віддавати свою свободу в руки інших, невже священик не може реалізувати духовні дари у своєму служінні, і активність – це значить «мутність»? Питання залишаються, час іде…

Священик Олег Горбовський


Теги: