Архімандриту Микиті (Іваніца),

настоятелю храму Різдва Богородиці УПЦ

села Білівські Хутори Рівненської області,

присвячується

Народження пісні

Книга Іова потрапила у Біблію з древнього семітського фольклору. Словесну ікону Іова писали покоління людей, натхненних його щирою вірою і доброю душею. 

Люди у ті часи більше співали, ніж читали. А те, що чули - не зазубрювали напам'ять, а переказували, як на серце лягло. До головної сюжетної лінії, в основі якої лежала реальна життєва ситуація, кожен, хто її розповідав чи переспівував, додавав щось із власного досвіду. Один автор, яким би геніальним він не був, не зміг би створити такий багатогранний образ. Напевно, тому майже всі словесні творіння сивої давнини ніким не були підписані.

Хорошу пісню люди намагались  записати на папір. Потім її хтось переписував, поглиблюючи початковий текст своїми роздумами. Так пісня ставала поемою, а поема - книгою. Поезію людина сприймає серцем. Читач, який намагається опанувати її текст, навряд чи зрозуміє все прочитане, але втішиться душею.

"Книга Іова" - древня балада, що містить у своїх строфах мудрість віків. Історія життєвих втрат Іова - то не трагічна драма людського буття, а один із мінорних акордів у  радісній і глибокій, дзвінкій та хвалебній пісні розумного творіння своєму Творцю!

І в радості, і в біді - разом з Богом!

Сюжет цієї книги дуже простий. Багатостраждальний Іов утратив дітей, майно та здоров'я, від нього відвернулись друзі і близькі... 

Жінка дорікала Іову таким жорстоким Богом: "Прокляни Бога і помри". Вона по-своєму мала рацію. Зразковий чоловік жив за заповідями, сумлінно приносив жертви Всевишньому, а Бог йому за те "віддячив" смертю і горем! На все те Іов їй відповів: "Якщо добре ми приймали з рук Господа, то чому не можемо прийняти злого?" Змарнована душевними  гризотами та життєвими негараздами, жінка покинула свого чоловіка. 

Втративши усе, Іов помирав від прокази один у пустелі. Але навіть наодинці людина не буває одна. Її душа не спроможна замовкнути ані на мить. Вона завжди до когось подумки звертається. Праведний страдник вів тиху розмову із Всевишнім: "Бог дав - Бог і забрав. Нехай буде ім'я Господнє благословенне довіку!" 

Не знайшлося у всьому світі жодної живої душі, яка б по-людськи поспівчувала Іову. Але він нікого за те не винуватив. Позбувшись всього, він не втратив віри в Бога. 

Суд над сином Божим

Найтяжча зі всіх пережитих раніше спокус наздогнала Іова у пустелі. Його співвітчизники Вілдат, Софар, Еліфаз та Еліуй прийшли "втішити" у біді свого товариша. 

Друзі сім днів мовчки сиділи поряд, очікуючи на його "каяття", як мучителі на допиті, що засунули чиюсь голову під воду, доки жертва врешті решт не обессилить і "щиросердечно" не зізнається у скоєному. 

Бог, на переконання товаришів, відійшов від Іова за його гріхи, які він раніше майстерно приховував за личиною свого зовнішнього благочестя. Упертий страждалець не заслуговує на милість та співчуття, доки не покається.

Іов, не витримавши такої душевної тортури, перший порушив моторошну тишу відчайдушним  криком з глибини душі: "Нехай буде проклятий той день, у який я з'явився на світ... Нещасний має право на співчуття друга, мої ж брати зі мною віроломні, чому ж смієтеся та глузуєте з мене, згляньтеся...". 

Це був такий же витончений цинічний глум, який супроводжував розіп'ятого Ісуса на хресті: "Первосвященики глузували між собою й разом з книжниками говорили: "Інших спасав, а себе - не може спасти!...Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста ".

Якщо Іов такий набожний, яким себе показував, то чому ж він страждає? Бог насправді перебуває лише з тими людьми, які досягли успіхів у житті! Друзі Іова виставляли себе критерієм Божої справедливості, порівнюючи власне респектабельне життя з його теперішнім становищем. 

Однак Іов по-іншому дивився на успішних людей: "Ті, що гнівлять Бога, сидять щасливо, що власну руку мають за Бога...". Іов не благословляє такого бога, але й не проклинає таких людей, він лиш констатує факт: "Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене".́ 

Якби друзі дійсно бажали, аби Іов покаявся перед Господом і йому стало легше на душі, то вони б залишили його в спокої. Але лукаві товариші були надзвичайно зацікавлені в іншому. Вони прагнули, щоби він своїм "зізнанням" заспокоїв їхнє власне сумління. 

Вони були переконані, що Іов тому й був багатим, що крав, як і вони крали, брехав, як і вони брехали... а ніхто виявляється того й не знав. Вкрай потрібно всім розповісти, яким він був насправді.

Якщо Іов справді був таким, як і вони - отже у світі неможливо жити по совісті. Отже незмога бути на землі щасливим, живучи за заповідями Божими. Отже багато заробляти чесно - не реально. Отже у цьому грішному світі сумлінна праця не приносить такого прибутку, як злочинні оборудки. Отже віра Іова і його постійна жертва Богу - то був вдаваний викуп за таємні злочини, а не щира подяка за благословенні дари! Отже "праведно" жити - це означає жити так, як вони живуть. Отже правильно мислити - це означає мислити так, як вони.

Товариші Іова з натхненням проповідника промовляли високі релігійні істини про те, що Бог милостивий, всемогутній, справедливий, а людина вбога та безпорадна перед Ним. Вона, як раб, має все виконувати, у всьому бездумно підкорятися Господу. За недопрацювання, непослух та лінь раб Божий повинен платити або відпрацьовувати, а інакше він буде покараний. 

Між Іовом та Богом опинилися лукаві люди, що звикли давати хабарі земним суддям, аби проштовхувати свої інтереси. З тією ж метою вони відправляли релігійний культ та будували вівтарі Судді небесному. Вони з великою радістю проявили б милість до Іова. Варто було йому визнати їхню правоту та непомильність їхніх життевих принципів, які вони сповідували як символ віри. 

Їхнє високе  моралізаторство насправді мало на меті принизити Іова настільки, наскільки їх донедавна гнітило його чисте сумління й авторитет серед людей: "Навчав ти багатьох, а тепер сам упав у відчай".  Коли в Іова все було гаразд, вони устами своїми прославляли його, та серцем заздрили: "Виснажив мене завидющий". 

Співвітчизники не могли збагнути, що Іов не боявся Бога тваринним страхом раба, як вони Його боялись. Йому було байдуже, що скажуть люди, набагато важливіше - щоб було чисте сумління перед Богом. 

Тяжке становище Іова не означало, що його покинув Бог. Він не сприймав скорботи як відплату за гріх, тому що був сином Божим, який довіряв своєму Творцю і в радості, і в біді: "Я Його не боюся, бо не такий я перед самим собою. В мене є розум, і від вас я не гірший...".

Іов не визнає їхнього посередництва, як і суду, який вони йому влаштували: "Немає посередника між нами, що поклав би на нас обох свою руку". Він дорікає своїм друзям за те, що вони хулять Творця своєю "правдою". 

Смирення Іова - то не мовчазне прийняття лукавства, а дерзновенне судження, джерелом котрого є чисте сумління: "Поясню поведінку Божу. Буду триматися своєї правди".

Якщо для Іова очевидно, що їхнє життя мерзенне, тим паче це відомо й Богу. Їхні публічні жертви та розкішні храми Всевишньому, які вони будують на крадені кошти, лише до гріха додають гріх.

Суперечка Іова з його друзями перегукується з діалогом Христа та фарисеїв у Євангелії: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!"

Іов-богоборець

Іов у очах людей - запеклий грішник. Він буквально "стуляє пельку" своїм "благодійникам" різкими репліками: "Коли б то ви замовкли, це була б праведність". Читаючи його діалог з друзями, мимоволі хочеться співчувати саме їм. Вони все логічно пояснюють і всім речам дають чіткі визначення. 

Хіба не мали рації його товариші? Не міг Іов без причини так тяжко страждати - за скоєний гріх обов'язково має бути розплата. У відповідь на цю юридичну аксіому Іов впевнено стверджує неприпустиму річ: "Невинного як і лукавого Він вигубля́є..."

Друзі натякали йому, що може він забув якісь свої гріхи, які були коренем його теперішніх бід? Отже потрібно і в цьому покаятись. Бог хоч і справедливий, але милостивий - Він все простить. Але Іов  заявляє, що Всевишній несправедливо чинить не тільки з ним, але й узагалі зі всіма людьми: "Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються? А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!".

У відповідь на правильні зауваги мудреців про неприпустимість таких висловлювань  про Бога, він упевнено відповідає: "Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я". 

І на довершення всього цього "богохульства" Іов Самого Бога звинувачує  у своєму горі: "Спротивилось душі моїй життя моє; віддамся печалі своїй, буду говорити в гіркоті душі своєї. Скажу Богу: не звинувачуй мене, за що Ти зі мною борешся?". "Ти знищив всю сім’ю мою". "Відібрав від мене славу мою і зняв вінець з голови моєї… Відібрав від мене все, і я відходжу; і, як дерево, Він знищив надію мою"...

Люди і демони

Незважаючи на всі ці "бунтарські закиди", Іов був доброю людиною. Саме через це він страждав. Іов не міг відігнати від себе тих людей, які з таким пекельним запалом його  принижували, тому що він їх любив. Іов тому й сперечався із ними, бо не був байдужим.

Устами ближніх Іова насправді спокушав диявол. Через слова лукавого співчуття друзів у його душу проникав холодний дух зневіри. Ненависть до людей, яку у ньому збуджував диявол, відганяла від нього Бога.

Озлоблені "праведним гнівом" люди не могли збагнути, що за їхніми плечима стоїть нечистий дух. А Іов не тільки добре це розумів, але й був далекогляднішим за своїх друзів. Він бачив за плечима диявола ще й Бога, який стримував свавілля злого духа настільки, наскільки це корисно для людини. 

Іов просив у Бога допомоги у нерівній боротьбі з одержимими гординею людьми. 

Його страждання схожі на зітхання Христа, сказані серед людей, які розіп'яли Його Тіло на хресті, а душу добивали глумом: "Боже мій, Боже мій, навіщо Ти залишив мене?... Отче, прости їм, бо вони не знають, що чинять!".

Христа осудили серед іншого й за те, що Він "руйнував віру отців".  Іов також був засуджений друзями за богохульство. 

Епілог...

Бог своєю появою завершив розмову Іова з друзями. Він спочатку звернувся до Іова: "Ти хочеш зруйнувати суд Мій, звинуватити Мене, щоб оправдати себе!".

Так само батько звертається до слухняного старшого сина, коли насправді хоче донести якусь думку до його молодшого бешкетника брата. Старший брат радіє, від того, що Батько краще, ніж він, донесе до серця молодшого брата те, що він так довго хотів пояснити, але була несила.

Іов замовк, але не закляк від переляку, як його товариші. "І я у плоті своїй побачу Бога. Я побачу Його, самі мої очі побачать, а не очі чужі". Він був щасливий, тому що побачив живе лице того Бога, якого люди воліли підмінити мертвим ідолом. Іов сказав усе, що міг, тепер замість нього говоритиме Бог.

Господь ні перед ким не виправдовується і нікого ні в чому не переконує. Його поява і є відповіддю на всі запитання. Для Іова то була втіха від споглядання Того, в Кому він завжди перебував своїм духом. Для його друзів то був страшний суд, тому що інший дух жив у їхніх душах. 

Вседержитель розкриває перед Іовом і його друзями таємниці світобудови і запитує, чи можуть вони збагнути все це найпростіше для Нього? А наскільки більша тайна - людина, що може вмістити у собі всесвіт, а сама нічим невмістима. Не знаючи навіть себе, чи може Його творіння  з такою легкістю поширюватись про безмежного Бога? 

Якщо звичайні люди  наскільки впевнені в собі, то чи можуть вони противитись "бегемоту", від могутності якого здригається весь світ? Слово "бегемот" перекладається із семітської як "морський бик", хвіст якого "стримить у небо".  Цим словом позначається злий дух - диявол - який боїться тільки Бога і страшенно ненавидить людину. Чи розуміє горделива людина, що у світі є сильніша гординя, від якої її може вберегти лише Всемогутній? 

Господь просить Іова бути посередником між Ним і людьми. Він велить Вілдаду, Софару, Еліфазу та Еліую віддати свої жертви Іову, щоб той їх приніс і за них помолився. А Іову повертає все те, що він втратив, і ще більше того.

В образі Іова важко не помітити вітхозавітну ікону Христа. Книга Іова - то вітхозавітнє Євангеліє, яке зрозуміє кожна людина, яка намагається по-людськи жити в Божому світі. Без Божої допомоги це практично неможливо. Звичайно ж, є безліч добрих людей, які не вірять у Бога. Але Господь - скромний Бог, Який ні перед ким не звітує, як і кому Він допомагає жити.

Денис Таргонський

Фото Facebook 

Теги: