На лютеранській землі

«Маємо різноманітні дари […]: […] якщо служіння, - перебувай у служінні» (Рим. 12:7, пер. Р. Турконяка). У грецькій «служіння» - це «діаконія», під якою на захід від України мають на увазі понад сотню напрямків. Це і робота з безхатченками, і алко-наркозалежними, іммігрантами, дитячими будинками, а також міжкультурний та міжрелігійний діалог.

«В них в неділю літургія, а вже після неї в наступні шість днів триває діаконія», - пояснює 37-річний Ігор Шемігон, пастор київської лютеранської громади Св. Мартина.

У 2008 році далекоглядні члени двох інституцій - Helsinki Deaconess Institute (Фінляндія) та Silesian Diaconia (Чехія) – усвідомили, європейській діаконії потрібне нове дихання.

Цим «поштовхом» став Interdiac («Інтердіак») – освітня Академія, основна мета якої полягала у навчанні, дослідженнях та всеохопному розвитку сфери діаконії загалом.

Двома іншими засновниками нової структури стали Diaconia University of Applied Sciences (Diak) та Євангельсько-теологічний факультет Карлова університету у Празі.

«Ми тоді сіли за стіл та почали говорити про те, що варто дізнатись людям, які залучені до діаконії», - згадує Мартін П’єтак, богослов та лютеранський пастор з чеської Силезії. В ті роки він викладав у Остравському технічному університеті (Чехія), і нова організація потребувала його теологічної експертизи.

«Інтердіак»: (ще одне) вікно у європейський діаконічний простір

«Інтердіак» оселився у сілезькому місті Чеський Тешин. У Чехії – це шматок колишньої лютеранської землі. Можливо, саме тому послідовники починателя Реформації й досі грають першу скрипку в організації. Зокрема, Всесвітня лютеранська федерація (разом з ЄС) фінансує «Інтедіак», а левова частка з її 14-тьох партнерів у Центральній та Східній Європі – лютерани або реформати.

Негіркі корені

«Інтедіак» відкрито сповідує християнські принципи діяльності із самого початку», - читає з папірця спікер в один з днів ювілейної конференції. На заході – близько 70 людей з 20 країн.

Янка Адамеова, незмінна керівниця Академії, не соромиться релігійних коренів її організації та впевнено перераховує прикметники, що характеризують «Інтердіак»: «міжденоменаційна», «неприбуткова», «екуменічна», Christian-based.

«Люди з країн Центральної та Східної Європи, а також Балтики, Грузії, України та Молдови, висловлювались про потребу в освіті у сфері діяконії, - каже Адамеова. - Чого бракувало? Орієнтації на цінність та зв’язку між практикою та теорією. Ми весь час намагаємось зрозуміти, що означає «жити разом попри кордони різноманітних вір та конфесій».

10 грудня 2008 року – дата заснування Академії – почався пошук відповіді на ці запитання. Розробляючи численні воркшопи та освітні семінари, «Інтердіак» сформував для себе щонайменше три робочі принципи.

По-перше, не давати гроші і в країнах-партнерах і напряму не вести проекти.

По-друге, працювати з людьми, які вже залучені до надання соціальної допомоги (це переважно лютерани та реформати), з ким вже гарні взаємини та позитивний попередній досвід, розвивати їхні навички та проводити відповідні дослідження. Це дії не на оперативному рівні, а на стратегічному.

По-третє, вирізнятись унікальним підходом.

«Найкраще в організації – її метод, - переконує Адамеова. - Це колективний (інтерактивний) підхід, коли ми робимо весь процес разом. Ми не наказуємо нічого робити і слухаємо людей. Таким чином, я взаємодію з вами не з позиції «експерта», однак вбачаю в вас компетентного знавця місцевої ситуації».

«Ми цінуємо кожного як індивідуальність, його чи її таланти й дари, - продовжує вона. - Ми не кажемо: «Робіть це, це і це!». Ми разом долучаємось до процесу і все робимо разом. Сприймаємо людей такими, якими вони є, та намагаємось збудити їхні дари для цілей розвитку проектів, що змінюють регіони».

В чому «унікальна торгівельна пропозиція» «Інтердіаку»? Адамеова переконує, що організація принципово не навчає діаконії у стилі «робіть це тільки так і не інакше». «У особистісному вимірі це створює позиції «вищого» та «нижчого». Це неправда: наприклад, безхатченки мають набагато більше навичок виживання, ніж маю я».

Два роки за двадцять

В Україні «Інтердіак» почав діяти з 2009 року – організовував освітні воркшопи та семінари у Дніпрі, Одесі та Києві. Та зупинився на співпраці з двома інституціями – Благодійним фондом «Жива надія» та Німецькою євангелічно-лютеранською церквою України (НЄЛЦУ).

«Ми сприяємо будівництву діаконічної церкви, - каже пані Адамеова. - Для нас довіра важить чимало». Тому Академія загалом уникала співпраці з єпископом Сергієм Машевським (який перебував на посаді єпископа з жовтня 2013 по жовтень 2018 року) та зосередилась на контактах з лютеранською конгрегацією Святого Мартина у Києві.

«Інтердіак»: (ще одне) вікно у європейський діаконічний простір

Її пастора, Ігоря Шемігона, перспектива тісної співпраці з чеською організацією захопила ще два роки тому. Коли у 2016-му він служив діяконом у НЄЛЦУ, при його церкві був відділ діаконії, який контактував зі схожими закордонними місіями. На одній з профільних конференцій він познайомився з Янкою Адамеовою. Далі вона спілкувалась з ним індивідуально.

За останні два роки священик зміг запровадити принципи сучасної західної діаконії і вже пишається осяжними результатами. Йдеться про 100 старих безхатченків, яких ресоціалізувала лютеранська громада. Людям похилого віку орендують квартиру, надають медичну допомогу, відновлюють документи, шукають для них постійне місце проживання та роботу. Далі повертають в родину або шукають християнський притулок. Крім того, для них проводять біблійні групи, їх щонеділі відвозять на Богослужіння.

«Вони дуже ображені на державу, на суспільство, на Бога, на церкву», - згадує Шемігон своїх підопічних.

«Їм була близька ідея відкритої лютеранської громади, яка має соціальну позицію та випромінює соціальну активність, - коментує Шемігон. – Вони запустили для нас навчальний процес; після того долучились до проекту зі створення нової конгрегації із діаконічною спрямованістю. І це виходить непогано».

Шемігон каже, що за ці два роки змінився й він сам. «Навчальні програми «Інтердіаку» допомогли мені відсіяти другорядні речі, структурувати головне, делегувати та займатись дійсно важливими справами».

«Я відійшов від клерикальної візантійської моделі церкви, де ти великий «бос», що вчить людей життю. А тут я можу вчитись від людей».

Неочікувані обрії

Ірині Трофімовій 42 роки. Уродженка Бішкеку, в 1997 році вона з чоловіком стала місіонером для насадження локальної церкви в киргизькому Баликчі (колишнє «Рибач’є»).

Контекст для служіння виявився не надто сприятливим: понад 80% населення сповідують іслам, причому «його жорстку версію», як каже сама Трофімова.

У цій ситуація вона усвідомила, що буквальне служіння людям – єдино можливий вихід.

«Інтердіак»: (ще одне) вікно у європейський діаконічний простір

Коли сім’я побачила вуличних дітей, у 2000-му році відкрила дитячий притулок. Пізніше доросли до служіння бідним та вразливим родинам.

«Діаконія – це приголомшливий інструмент для того, щоби церкву не гнали. А церкву в нас женуть, особливо на периферії. Чимало громад бояться виходити та працювати з людьми», - каже Трофімова.

У 2009-му вона почала передавати свій досвід соціальної роботи місцевим протестантським церквам. Ситуація оголила потребу у християнській освіті за акцентом на діаконії.

У грудні минулого року друзі-лютерани порадили Трофімовій курси «Інтердіаку». Попри її проживання у Центральній Азії, з початку цього року вона стала студенткою. «Мені це дало величезне натхнення, бо тут я зустріла однодумців».

«Їхній підхід у навчанні – «вони чують нас». А ми – їх, і тільки так ми починаємо розробляти якісь стратегії. Відношень «вчитель-учень» немає, - конкретизує активістка. – «Інтердіак» дав мені змогу провести аналіз мого служіння. І я переконана, що, розвиваючи діаконію в країнах Середньої Азії, ми таким чином зберігаємо християнство. Бо в наших державах – гоніння, але церква не мусить йти у підпілля, але має служити вразливим верствам».

Хоча Мартін П’єтак, згаданий вище парохіяльний лютеранський пастор, професійно не займається діаконією, він слідом за Трофімовою повторює про вплив Академії на його мислення та практику.

«Як такий, «Інтердіак» презентує нову модель навчання, формулює проблеми й надихає людей шукати відповіді на них, - каже він. - Як це вплинуло на моє служіння? Воно змусило мене мислити креативно та більше думати про маргіналізовані верстви населення та шукати шляхи, яким чином моя церква може плідно служити тим, хто потребує допомоги».

«Їхня головна ідея - не гаяти час та оснащувати людей в конкретній громаді, навчати людей жити разом та допомагати людям віднаходити саме їхній шлях у служінні. Ці лейтмотиви мене збагачують», - запевняє П’єтак.

Трофімова додає про Киргизію: «Через рік-два ми побачимо вплив «Інтердіаку» на мою країну. Але він буде, і буде дуже серйозним».

«Інтердіак»: (ще одне) вікно у європейський діаконічний простір

«Просуваючи модель товариськості (conviviality), ми стоїмо на шляху зміни мислення людей, як жити разом попри усі наявні відмінності», - підсумовує Адамеова.

Олексій Гордєєв


Теги: