Вирішили якось три українські єпископи поїхати на відпочинок. Місцем свого пристановища вони обрали Сейшельські острови.

Цей райський куточок неймовірної краси знаходиться в екваторіальних водах Індійського океану. Густо розкидані по островах п’ятизіркові готелі потопають у недоторканній красі барвистого тропічного пейзажу. Спокусливе плесо лазурних берегів нестримно вабить скупатися у кришталево чистих водах. Захоплюючі краєвиди безмежного океану, що обережно обіймає ці маленькі клаптики благоліпної землі, спонукають до роздумів про вічне.

Кращого місця, аби відволіктись від мирської марноти та постійної гризоти з дошкульним Томосом годі було й шукати. Ніяких канонічних перепон на цьому шляху в них не було. Жодних моральних норм цим вчинком вони не переступали. Напевно, ця невинна поїздка надовго залишила б у їхній пам’яті приємні враження, якби раптом не трапилася одна прикра авантура.

Одного безтурботного тропічного вечора всечесні отці поволі розділяли братську трапезу в одному з VIP номерів п’ятизіркового готелю. Невидимі офіціанти сновигали навколо столу, ставляючи одні наїдки та прибираючи інші. Лиш зрідка англійською мовою вони уточнювали деякі деталі для зручності клієнтів.

Ні числом, ні різноманіттям страв заклад своїх відвідувачів не обмежував. Доки людина не забуває про вищі цінності життя, смачна їжа в будь-якій кількості - то неабияка втіха для душі.

Надійшла черга до замовленої владиками запеченої телячої ніжки. Офіціантка, що урочисто підносила цей вишуканий наїдок до столу, раптом стала на півдорозі, як укопана, і витріщилася на одного із клієнтів. Її заточену під VIP персон байдужу гримасу хорошого настрою вмить змінила щира українська посмішка. Молодиця, сяючи від радості, похапцем поставила паруючу тацю на стіл і кинулася до переляканого від несподіванки клієнта з радісним вигуком:

— Владика, благословіть!!!

— Бог благословить, — машинально відповів архієрей, а в самого з дива не могло зійти, звідки вона його знає. В скронях ударом молота пульсувала гірка думка: «І тут немає спокою! Звела нанівець весь відпочинок».

— Ви напевно мене не пам’ятаєте, адже коло Вас завжди стільки людей! Я часом після служби брала у Вас благословення. Приїхала сюди на сезон трішки підробити. Тут непогано платять, якщо знаєш англійську мову. Де тільки нашого брата немає. Ви вже вибачте за нетактовність. В інших обставинах я б навряд чи призналася, що Вас знаю. Але тут, так далеко від дому, просто гріх не привітатися землякам. Ніколи б не подумала, що Вас тут зустріну.

То була парафіянка кафедрального собору, в якому постійно служив владика. Він спромігся сказати щось на кшталт «так-так, здається я Вас пам’ятаю» з надією, що вона нарешті залишить їх у спокої. Але офіціантка не вгавала:

— Тут завжди літо, а у нас в цей час зима, сніг, скоро Новий рік, Різдво... А що, хіба різдвяний піст вже закінчився? — кинувши оком на стіл, перепитала вона.

Владика був заскочений на гарячому. Що ж йому залишалося робити в цій ситуації, щоб остаточно осоромитися перед паствою? Він швидко згадав, що десять із п’ятнадцяти православних церков уже відсвяткували Різдво. Щоправда, до якої саме з православних юрисдикцій належать Сейшельскі острови, він не уточнював. Але ж тут, далеко за кордонами святої Русі, могла бути тільки та «новостильна» церква, яка живе за Григоріанським календарем. А за новим стилем Різдво вже відсвяткували:

— У нас піст вже закінчився. Ми ще 25 грудня відсвяткували Різдво і приїхали сюди розговлятися, — з дипломатичною ухильністю відповів єпископ.

Від цих слів у повітрі розлився гнітючий неспокій. Всі учасники розмови добре знали, що це неправда. Але жінка була простою офіціанткою і не мала повноважень ставити такі незручні запитання, ще й вимагати пояснень. А вони були її клієнтами і могли спокійно поскаржитись дирекції закладу на некоректну поведінку працівника. Однак ніхто не наважувався зробити перший крок, аби скорше вирішити цю нестандартну ситуацію.

В цю священну мить люди забули про всі свої соціальні ролі. Пастирі і паства відчули, що винні одне перед одним, ніби їх застали на непристойному. Це щось схоже на той Страшний суд, на який вони мали б після смерті потрапити, а він ще за життя їх застав – кого на відпочинку, кого на роботі: «Удвох будуть ночі тієї на одному ліжкові: один візьметься, а другий полишиться. Дві молотимуть разом, одна візьметься, а друга полишиться» (Лук 17:34,35).

Недбайлива парафіянка сама не дотримувалася посту і відчувала себе грішницею. Вона подумала, що батюшки, навіть займаючи високі посади в Церкві, теж залишаються людьми зі своїми слабкостями і чисто людськими потребами. Хто така вона, а хто вони – це ж дві різні величини. Чим важчий хрест несе людина, тим кращий їй потрібен відпочинок.

Жінці страшенно захотілося втекти звідсіля під якимось приводом, вона взагалі пошкодувала, що завела цю розмову. А владики всім своїм серцем прагнули, щоб їх лишили у спокої. Вони вже не удостоювали того, аби парафіянка ще раз спускалась у бар по віскі, та й вона не дуже розганялася до того скоку.

— Ой, вибачте, щось я засиділася. Мені вже пора, - і вона похапцем вибігла з номеру.

В коридорі жінка відразу подзвонила на батьківщину до свого знайомого батюшки, аби перепитати, чи то дійсно Українська Церква перейшла на григоріанський календар. Їй дуже хотілося вірити, що владика таки не збрехав, що є ще хоч в Церкві порядні люди. Бо ж ніби ходив колись такий поголос, що разом з Томосом Церква буде вирішувати й календарне питання.

Але батюшка її розчарував. Різдвяний піст в Україні продовжується аж до 7 січня. Ні в УПЦ, ні в ПЦУ це питання навіть не розглядається на порядку денному. «Ну що ж тут скажеш, - подумала вона про себе, - всі ми, Господи, лиш грішні люди».

Після цього офіціантка намагалася більше не потрапляти архієреям на очі. Через декілька днів вони поїхали назад у свої єпархії в Україні. На недільному богослужінні архіпастирі автоматом говорили вже добре відшліфовані за роки свого архієрейства проповіді:

«Браття і сестри, наша свята православна Церква живе за освяченим Господом календарем. Адже Господь наш Ісус Христос народився і проповідував саме за Юстиніановим календарем, що так був названий в честь язичницького римського імператора Юстиніана Великого. Григоріанський календар був встановлений єретиками католиками в ХVІІ ст. і так названий на честь Папи Римського.

Вони відкололися від нашої святої Церкви і створювали календар, щоб ще більше розділити святу Православну Церкву. Наші діди і прадіди, що жили у святій Русі, мужньо трималися свого календаря, хоча польські католики примушували їх переходити на новий стиль. За старим стилем й донині живе весь православний світ.

Весь мирський світ буде біснуватися, святкуючи Новий рік за новим стилем, але ми, православні християни істинної кафолічної Церкви, будемо дотримуватися встановленого на цей час святого посту. Пам’ятайте, що за уставом після 25 грудня не можна вкушати навіть рибу. У всі інші дні риба дозволяється, крім середи і п’ятниці. А напередодні Різдва 6 січня не можна зовсім вкушати їжі до першої зірки. Нехай Господь допоможе нам пройти ці святі дні різдвяного посту в доброму здоров’ї, щоб разом прославляти новонародженого Богомладенця Христа».

Денис Таргонський

Фото Facebook

Теги: