Сьогодні на кліросі торкнулися наступної теми: як вірно говорити «висвятити» чи «освятити». Здавалося би, що з позицій лінгвістики можна говорити про «правильний» і «неправильний» слововжиток.
Але якщо ми дослідимо тенденції субатомної лінгви у контексті мета-логосних структур, що можна помітити…
«Ви-світлити» (на зразок «окреслити загальні тенденції»), «о-світлити» (на зразок «внести ясність у проблемний контекст дискурсу, перспективно розглянути проблематику»).
«Ви-городити» (захистити у той чи інший спосіб, не залежно від наявної провини), «о-городити» (захистити від негативного впливу), тощо…
Тобто, з усією очевидністю, якщо ми спробуємо жорстко фіксувати лінгву в правописі, матимемо ситуацію, коли мова і смисли, опції, доступні для оперування свідомістю, будуть недостатні для того, щоби відображати певний формат опису реальності.
Є філологія, але є ще і філософія мови, мудрість мови, збагачення смислами свідомості. Та не тільки це…
Для прикладу, в мене є один твір, в якому застосовані некоректні з позицій філології мовні звороти. Але кілька читачів, які ознайомилися із ним, рекомендують зберегти ці звороти для передавання атмосферної ситуативності тексту, щоби занурити читача у відповідний «колорит побутування героїв». Звісно ж, філолог-редактор з позицій техніки редагування матиме претензії до таких авторських «помилкових» підходів. Але якщо поставитися до тексту з позицій культурології чи мистецтва — авторські підходи будуть доречними і прийнятними…
Щодо застосування старовинних зворотів мови — думаю, це теж наша спадщина, яку в певному форматі слід зберігати, аби долучатися до глибинної традиції спільної «живлення мово-смислами».
Відторгнення категоричне, неприйняття тієї чи іншої вітки-джерела живлення мови і трансформації структури її смислопродуктивних зворотів, на мою думку, призводить до збіднення мови і, відповідно, свідомості її носіїв.
Звісно ж, механізми фіксації лінгвістичної платформи структури ідентичності мають бути у вигляді правил правопису, тощо.
Одначе давайте згадаємо, на кого посилаються філологи у цих правилах… Вони посилаються на класиків літератури. Отже, є такий феномен «уособлений носій мови». Чому ми переписуємо підручники, тощо? Тому що уособлені носії мовної традиції, світоглядної, історичної, наукової — вони всі мінливі. Тому мова, зокрема, як власне і теологічна традиція, будь-яка традиція гнозису-знання-пізнання-онтології — вони завжди спираються на свій фундамент — людину-їхнього носія.
Можна було би безмірно розширювати цей текст, але думаю, загальні обриси підходів певною мірою окреслені.
Анатолій Хільченко, священик
Фото cerkva-snt.at.ua
Теги:
MichaelWeP написал: